Народився Олександр Кушніренко 3 жовтня 1962 року в селі Жеребкове Ананьївського району Одеської області. Закінчивши 10 класів середньої школи, вступив до Одеського сільськогосподарського інституту, але після закінчення третього курсу пішов служити до лав Радянської Армії.
Це був непростий час для нього і його рідних, тому що Батьківщина направила його виконувати інтернаціональний обов’язок в Республіку Афганістан. У зовсім молодому віці Саша пройшов, як кажуть, «вогонь і воду, і мідні труби»: він був зв’язківцем, розвідником, брав участь у найнебезпечніших операціях у Панджшерській ущелині на півночі Афганістану. У нього було багато «шансів» загинути, але, мабуть, ангел-хранитель надійно оберігав безстрашного російського солдата родом з України. Сашко без єдиного поранення повернувся додому на радість батькам і старшому братові Борису.
Доля привела його в Молдавію в прекрасний сонячний Тирасполь, на ПХБО, де працював він в обробному виробництві. Після одруження він разом із дружиною Людмилою виховував двох синів – Євгена (назвали на честь дідуся) і Максима. Спочатку жили вони в сімейному гуртожитку, а потім Олександру видали ордер на квартиру (як учаснику війни в Афганістані).
Старший брат, Борис Євгенович, згадує, що Санько (так називали молодшенького сина його батьки) завжди відрізнявся загостреним почуттям справедливості, й, коли конфлікт між Придністров’ям і Молдовою почав набирати обертів, коли з’явилися перші жертви в Дубоссарах, він з друзями-афганцями, дружно зібравшись і порадившись, вирушили до адміністрації окремого батальйону міліції спеціального призначення «Дністер». Уже в березні 1992 року особовий склад цього батальйону брав активну участь у боротьбі проти збройної агресії Республіки Молдова.
Одним із найважливіших завдань, які виконувалися спецпідрозділом упродовж кількох місяців збройного конфлікту, було припинення дій диверсійних груп противника. Цей невеликий загін із добровольців-афганців охороняв особливо важливі об’єкти на території нашої республіки в районі Дубоссар, Бендер, Григоріополя, Кошниці, Коржево, Кіцкан, Кочієр.
Саме завдяки афганському досвіду, особистій кмітливості, грамотному вмінню розставляти й вибирати пріоритети під час ведення бою, всі його товариші залишилися живі. Крім нього самого… Олександр загинув 24 липня 1992 року, коли мир, хоча й не дуже стабільний, був уже не за горами.
Любов ФЕТІСОВА.