Як річка, народжуючись, живиться водними джерелами, так і література бере початок із чистих джерел усної народної творчості – фольклору. Без перебільшення ми можемо сказати, що фольклор, усна народна творчість – це душа нації, скарбниця її мудрості й досвіду, першоджерело національної літератури.
Традиційна освіта, основною метою якої є формування систематизованих знань, умінь і навичок, не здатна створити умови для гармонійного розвитку особистості. Велике значення в такій ситуації має застосування різних форм фольклору.
Дитячий фольклор являє собою специфічну галузь народної творчості, що об’єднує світ дітей і світ дорослих, включає цілу систему поетичних і музично-поетичних жанрів фольклору.
Дитячий фольклор формується під впливом низки чинників. Серед них – вплив різних соціальних структур і вікових груп, їхнього фольклору, масової культури, наявних уявлень тощо. Усну традицію діти найліпше засвоюють до підліткового віку, доки їх ще захоплює освоєння мови. Підлітки поривають зі світом дитинства, орієнтуються на норми поведінки старших. А властивий дитячому вікові характер творчості ще деякий час відбиває саме дитячі поняття й уявлення.
Дитячий фольклор – багатожанрова система, що складається з прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів. До дитячого фольклору зараховують як творчість самих дітей, так і твори, що виконуються для дітей дорослими. Такий поділ виникає з того, що ігрові й ритміко-інтонаційні можливості дітей залежать від віку. У ранньому віці (з перших днів народження і до трьох – трьох з половиною років) емоційний, моторний і розумовий розвиток дитини залежить цілком від дорослих. Дитячий фольклор взагалі та український дитячий фольклор зокрема – одна зі складових традиційної народної культури й найголовніша складова поняття «культури дитинства».
Другу частину дитячого фольклору становлять твори, виконувані дітьми середнього і старшого віку. До них належать твори, що співаються або ритмічно промовляються: ігрові пісні, дражнилки, лічилки, небилиці, заклички, жартівливі пісні, а також прозові приповідки, скоромовки, загадки, казки. Частина з них складена дорослими для дітей, але велика кількість – це творчість самих дітей.
Мета дитячого фольклору – дати дитині перші відомості про навколишній світ, людські стосунки, засобами мови колисанок, забавлянок, потішок формувати кращі риси характеру.
Отже, дитячий фольклор – це не тільки сторінки народної творчості, а й перша школа, де дитина навчається мови.
Поділ за жанрами
Усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи:
- тексти, створені дорослими для дітей;
- твори, які перейшли у дитячий фольклор із загального фольклорного доробку;
- твори самих дітей.
В окремих випадках чітка межа між ними стирається, тобто є жанри, які не можна однозначно зарахувати до тієї чи іншої групи. Кожна з цих груп, виділена на основі походження жанрів, має свої особливості, поділяється на менші підгрупи та цикли. Спільною є дитяча тематика.
Колискова пісня – одна з найдавніших поетичних форм з багатовіковим розвитком. Колискові – жанр народної родинної лірики, специфічний зміст і форма якої функціонально зумовлені присиплянням дитини в колисці. Це переважно коротенькі пісеньки, які виконуються над колискою дитини для того, щоб її приспати.
Мета колисанки – відповідними рухами, монотонним співом і приємними дитині словесними образами спонукати до сну малого слухача. Музична і словесна форма та самий зміст колисанки вказують на прадавнє її походження, на спорідненість із магічними навіюваннями – замовляннями.
Функції колискових пісень
- практично-побутова,
- пізнавальна,
- емоційна,
- морально-етична,
- психотерапевтична,
- формування естетичного чуття.
Традиційно в народній практиці родинного виховання дітей колишуть і колисковою піснею присипляють, тому в колискових піснях досить часто фігурує чарівний образ сну, дрімоти. Заспокоєнню дитини й навіюванню сну значно сприяє сама манера виконання колискових пісень – спокійна, лагідна, монотонна, з ритмікою та звуковим оформленням, що нагадує гойдання та скрип колиски. За традицією немовлят колишуть, щоб вони заспокоювались і засинали, добре росли й розвивалися. Колискові пісні належать до поезії пестування. Вони виробляють слух, будять чуття мови та стимулюють мовний розвиток дитини, пробуджують позитивні емоції.
Народні колискові пісні глибокі за змістом. Вони вчать любити рідну землю, батьків, працю, захищати правду, поважати старших. Мова таких пісень барвиста, соковита, приваблива, а сюжети прості та зрозумілі, насичені яскравими образами рідних і близьких для дитини людей – матері, батька, братиків і сестричок. У них з великою ніжністю, теплотою й ласкою виражається щира та вічна любов до дитини, незгасне піклування про неї.
Колискові пісні глибоко гуманні та зворушливі. Вони звернені до дітей, а тому щедро насичені пестливими словами: «колисонька», «квіточка», «віченьки», «рученьки».
«Е-е, е-е, люлі,
Налетіли гулі
Та сіли на люлі,
Цитьте, гулі, не гудіть,
Спить дитина (або ім’я), не збудіть».
У минулому колискові пісні були тісно пов’язані з найстарішим фольклорним жанром – замовлянням, особливістю яких є збереження подвійності значення слова, його сакрального значення. Скоромовки, виконуючи функцію гри, були своєрідними логопедичними вправами, спрямованими на формування правильного, чіткого й виразного мовлення.
Слідом за колисковою піснею у життя дитини входять різноманітні пестушки, потішки та забавлянки. І якщо роль колисанок полягає у заспокоєнні дитини, то призначення останніх – створити радісний, бадьорий настрій, викликати приємні почуття та позитивні емоції. Ці невеликі твори є добрими помічниками батьків у нелегкому завданні – виростити здорову та гармонійно розвинену людину. Адже не потребує доказів той факт, що здоров’я, життєрадісність і бадьорість дитини значною мірою пов’язані з турботливим та пестливим ставленням до неї найближчих людей, насамперед батьків.
Забавлянки – жанр дитячого фольклору, коротесенькі пісеньки чи віршики гумористичного, жартівливого змісту, ігрової спрямованості. Ще забавлянками називають різноманітні за будовою, сюжетною тематикою та системою образів твори, призначення яких пояснюється, власне, назвою – забавити, розважити дитину. Забавлянки, значно втрачаючи елементи дії та руху під час виконання, у порівнянні з потішками та пестушками, спрямовані на старших за віком дітей.
У залежності від практичної функції та віку дитини забавлянки поділяються на групи, найбільшу групу яких становлять пестушки . Це коротенькі віршики, що виконуються у поєднанні зі своєрідними рухами чи вправами, якими дорослий пестить дитину, підбадьорює, спонукає до певного виду діяльності тощо.
Це слово походить від дієслова пестувати, яке означає дбайливо доглядати, з любов’ю сприяти розвиткові, виховувати дитину.
Функція пестушок протилежна функції колискових пісень, а їхнє призначення – розважати дитину в години неспання.
З перших місяців життя дитину починають супроводжувати найрізноманітніші пестушки, широка тематика яких охоплює повсякденне буття малюка: харчування, купання, одягання, перші самостійні кроки, найпростіші розваги та фізичні вправи. Буденні, часом докучливі процедури перетворюються за допомогою пестушок на захопливу гру. Так, роздягнувши дитину, мати обережно проводить обома руками по тілу. Таким чином вона створює своєрідний акомпанемент тілесному спілкуванню з малюком, перетворюючи його на гру, знімаючи напруження.
Своєрідним містком від колисанок до пестушок, якими починають забавляти дитину тоді, коли вона може вже сидіти, є твори, що супроводжують гойдання малюка в колисці або на колінах дорослого. Як правило, вони починаються звуконаслідувальними словами: хиті-хиті, гойда, чуки-чуки й таке інше.
«Їде пан, пан, пан
На конику сам, сам,
А за паном хлоп, хлоп
На конику гоп, гоп».
Виконання пестушок зазвичай пов’язувалося з певними діями: прогладжування, розчісування волосся, обливання водою після купання, або супроводжувалося грою: перебирання пальчиків, погойдування на колінах, підкидання дитини на коліні чи на нозі (народна назва таких творів чукикалки).
Наприклад, утішка під час купання:
«Не плач, дитино,
не плач,
Принесе кітка
на хвості калач».
Утішки – невеликі віршики, які промовляють дитині перед тим, як кладуть спати. Пестушки й утішки – жанри дитячого фольклору, що виконуються дорослими або старшими дітьми для малюків. Їхнє призначення – заспокоїти дитину, вплинути на її психічний стан. Формою і манерою виконання вони мало відрізняються одна від одної, проте це все-таки різні жанри: утішка переслідує лише одну головну мету – розважити, розвеселити дитину, тоді як пестушка спрямована на охорону здоров’я, на створення оптимальних умов для його розвитку. Вони активізують (стимулюють) єдність слова й моторики дитини, супроводжуються не тільки відповідними рухами, а й розвивають її мовні здібності; залучають маленьку дитину до співучасті, привчаючи її до певних навичок і викликаючи увагу до ручок, ніжок, деяких речей.
Цей жанр фольклору може використовуватись у будь-якому віці. Знання забавлянок і потішок допоможе дорослим швидко налагодити контакт із дитиною, поліпшити її настрій.
Так пестушки непомітно перетворюються на потішки – пісеньки, які супроводжують елементарні дії, ігри з пальчиками, ручками та інші рухи. Пальці рук замінюють найрізноманітніші іграшки та своїми рухами зображують різні предмети й дії.
Різниця між пестушками та потішками дуже незначна і відчувається не стільки в тексті, скільки в його ігровому супроводі. Потішки, зберігаючи спільність тематики з пестушками, вже більше наповнені рухом та діями, що їх відтворюють самі слухачі.
Отже, використання різноманітних жанрів фольклору є ефективним засобом та важливим чинником успішного виховання дітей, формування їхньої соціальної компетентності. Широке застосування фольклору в роботі з розвитку дошкільників дає можливість організувати активний процес спілкування малят різними мовленнєвими засобами. Усна народна творчість допомагає їм в опануванні комунікативною функцією української мови та в щоденних ситуаціях спілкування. Дитячий фольклор допомагає малюкам краще зрозуміти життєві ситуації, стереотипи поведінки, а також сприяє соціальній адаптації.
Отже, висновок є очевидним: що більше дорослі спілкуються з дитиною через пестушки та потішки, то інтенсивніше і гармонійніше відбувається її психічний і фізичний розвиток, у тому числі й мовленнєвий.
Катерина МЕЛЬНИЧЕНКО.