Тесляр – розповсюджена професія. На будь-якому підприємстві є один або кілька майстрів цього профілю. Але в навчальних закладах, таких як школа, навпаки, одна людина виступає в ролі кількох фахівців, і на ній тримається все господарство. Від професійності такого робітника залежить стабільна праця всього закладу. Ця розповідь про фахівця з Дубоссар, який своїм умінням і навичками створює сприятливі умови для навчання понад 500 дітей.
Юрій Пасічник, як кажуть, тесляр від Бога. У Дубоссарській гімназії № 1 він працює і теслярем, і слюсарем, і столяром упродовж 10 років. За цей час найбільший освітній заклад у місті перетворився на затишну оселю, другу домівку для великої кількості дітей, які перебувають у ній 6 днів на тиждень. У цьому заслуга Юрія Пасічника – людини працьовитої, скромної та мужньої, яка своєю працею прикрашає наше життя.
Почалося ж усе в далекому дитинстві. Народився Юрій у Дубоссарах, у робітничій сім’ї, де всіх дітей ще змалку прилучали до праці. Пропонували й навчали зробити щось корисне своїми руками. Не у всіх дітей у ті далекі 60-і роки минулого століття були речі та приладдя для занять спортом. Тож Юрій зумів самостійно змайструвати з підручних матеріалів і ковзани, й велосипед. Зізнається, що саме життя змусило проявити кмітливість, творчість, повірити у свої сили, й відтоді вже не лякала його будь-яка праця. До того ж хлопець рано залишився без батька.
Закінчивши школу, юнак вступив до Дубоссарського середнього професійно-технічного училища (СПТУ), яке успішно закінчив. Армійську строкову службу пройшов у Пермі в будівельному батальйоні. Молодий та зміцнілий, чоловік працював у різних місцях, на різних роботах: і водієм, і трактористом, і слюсарем, труби укладав і навіть взуття шив. Наприкінці 80-х початку 90-х років Юрій Пасічник одним із перших став на захист міста від націоналістів, які чинили провокації в Дубоссарському районі після проголошення ПМР.
«Коли вбили наших друзів, 2 листопада 1990 року, ми вирішили охороняти місто. Ніколи й на думку не приходило, що влада Кишинева зможе піти таким страшним шляхом, застосувати зброю і знищувати всіх, не згодних з її антинародною політикою, нав’язувати румунську мову для людей різних національностей. Ми створили гвардію й інші об’єднання, які вже чергували на постах. Якщо не ми, то хто став би на захист нашого міста і молодої республіки?» – запитав нас чоловік.
Буквально через кілька годин після вбивства першого керівника Дубоссарської міліції, в ніч з 1 на 2 березня 1992 року, поранення дістав і Юрій Вікторович, який у складі гвардійців приїхав на місце трагічної події. Загоїв рани й знову став у стрій. У Дубоссарах на той час уже велися повномасштабні бойові дії, місто обстрілювали з усіх сторін. Юрій виконував відповідальні завдання на передовій, служив у розвідувальній роті до припинення бойових дій, до введення миротворців із Росії.
Військовий період життя закінчився, розпочалася мирна відбудова міста, і Юрій знову повернувся до своєї професійної діяльності. Тепер у нього вже три доньки та п’ятеро онуків. Дітей він дуже любить і не тільки своїх. З любов’ю ставиться до школярів, передає їм свої знання. У гімназії його робочий день розпочинається з 7-ї години ранку: Юрій Вікторович щодня обходить-оглядає своє господарство, щоб з’ясувати, що в ньому раптом не так, як треба. Крім того, є і планові роботи, яких у закладі багато, а також несподівані, коли треба терміново відремонтувати замок у шкільному рюкзаку, відчинити двері в класі чи полагодити кран в їдальні.
«Нам дуже пощастило з таким фахівцем, – зазначає директор гімназії Галина Бойкова. – Він відповідає за утримання всього обладнання, меблів, санітарно-технічний стан водопроводу, каналізації, теплового господарства – усе це «лежить на плечах» однієї людини. Юрій Вікторович завжди готовий допомогти, жертвує своїм особистим часом, активно бере участь у житті школи й виконує все якісно, добре і з ентузіазмом».
Господарство Юрія Вікторовича – це понад 30 навчальних класів і кабінетів, велика бібліотека, а також їдальня, два спортивні зали, 37 санітарних вузлів, холи та майстерні у підвальних приміщеннях чотириповерхової будівлі гімназії. У мирному житті він також «на передовій», як і в 1992 році. Від його професійності та чоловічих рис характеру залежить багато чого.
«Від своєї роботи я відчуваю задоволення. Люблю дітей, тому що ми, дорослі, завжди їм потрібні. Якщо не ми, то хто, крім нас? Є серед учнів допитливі хлопці, які прагнуть вчитися майструвати й ремонтувати. Я вважаю, що майбутні чоловіки повинні вміти робити все своїми руками. Радий, що можу ділитися з ними своїм досвідом. Слюсарній справі я навчався в СПТУ, а потім були довгі роки життєвої практики. Звичайно, не всі випускники гімназії виберуть у майбутньому робочу професію, але ці знання і вміння хлопцям знадобляться обов’язково», – переконливо говорить наставник.
Педагогічний колектив і керівництво гімназії позитивно й з повагою характеризують свого колегу. Вони кажуть, що Юрій Вікторович – це доброзичлива, відкрита і весела людина, яка не тільки виконує свої обов’язки, але і створює нові розробки для полегшення праці технічного персоналу та вчителів.
За участь у захисті ПМР, розвиток Дубоссарського козацького округу, активну участь у громадсько-політичному житті нашої республіки Юрій Пасічник заохочений багатьма почесними грамотами й медалями. Втім, найдорожчою нагородою для нього є успіхи учнів. Від них, до речі, у нього також є відзнака – грамота «Майстер – очумілі ручки».
Надія ІВАНОВА.