Часто трапляється так, що людина з дитинства відчуває своє призначення – потяг до якоїсь справи. Доля Лариси Рябої, скромної дівчини з України, склалася саме таким чином.
Ще дівчинкою вона за найбільше щастя вважала допомагати матері в приготуванні їжі. Коли підросла, Лариса вибирала момент, щоб на кухні нікого не було, пробиралася на город за овочами й бралася за приготування чогось незвичайного. У своїх мріях вона бачила себе дорослою, уявляла всипаний пелюстками троянд стіл, на якому стоять її дивно прикрашені страви. Не все і не відразу у неї виходило. Нарешті, мама, біля якої Лариса постійно вертілася в кухні, одного разу сказала: «Роби, що хочеш!»
Так несподівано дівчина одержала право на свої експерименти. До сьомого класу вона ще не замислювалася, ким стане, поки на очі не потрапило оголошення в газеті про набір в Одеське морехідне училище на здобуття професії кухаря далекого плавання. Уява відразу ж намалювала невідомі країни з екзотичними рослинами, фруктами й ароматними прянощами. Замітка пробудила в дівчинці інтерес, вона дбайливо вирізала її й кілька років зберігала, як путівку в чудові, сповнені таємниць і загадок, краї.
Після закінчення школи Лариса вступила в ту саму морехідку. Через рік навчання її разом із кращими студентами направили відбувати практику на круїзному лайнері «Леонід Собінов». Майже через 40 років вона з захопленням згадує той час, коли здійснила не одну кругосвітню подорож. Її мрії втілилися в реальність, яка наяву виявилася прекраснішою за дитячі марення. Крім найбагатших вражень від недоступних на той час простій людині подорожей, була ще і робота, і найунікальніша професійна практика, яку Лариса засвоювала з дивовижною легкістю. Пасажирами лайнерів здебільшого були іноземці, тому марку своєї країни треба було тримати дуже високо. Лариса в усьому намагалася відповідати вимогам кухаря міжнародного класу.
На рідний берег дівчина (за наполяганням батьків) повернулася майже через 7 років. «Це неправильно все життя борознити океанські простори, а нам переживати й сумувати. Пора тобі про заміжжя подумати», – говорили вони. Лариса і сама це розуміла. Доля привела її в Дністровськ, там вона і створила щасливу сім’ю. Робота знайшлася в непримітному кафе «Супутник», де кухар міжнародного класу варила смачні борщі, готувала котлети й годувала трудящий народ – співвітчизників.
А коли Радянський Союз розвалився, вона разом із чоловіком і крихітною донькою спробувала облаштуватися в Україні. На жаль, не склалося, бо там починалося безробіття. Повернувшись до Дністровська, Лариса з радістю прийняла пропозицію працювати кухарем у ресторані «Ністру», який був тоді єдиним пристойним місцем для відпочинку і проведення свят. Тут згодився її досвід і розквітнув талант щодо приготування нових страв. Ресторан ставав усе популярнішим. Спробувати салат «Карнавал», печеню «Дойна», фірмову котлету «Ністру» і по-особливому приготовлені й запечені в горщиках українські вареники з’являлося все більше охочих.
Багато людей хотіли провести тут сімейне або корпоративне свято. Як провідний фахівець, Лариса працювала і на Молдавській ДРЕС, де готувала страви для гостей найвищого рівня. Чутка про неї розійшлася по окрузі. Знатного кухаря запрошували на весілля та ювілеї. У кулінарній скарбничці майстра своєї справи зберігається маса найнесподіваніших та оригінальних рецептів, які очікують свого втілення.
Варто уваги й те, що дочка Маргарита теж пішла стопами матері й тепер працює в одному з ресторанів Москви. Попри далеку відстань, дочка з мамою часто придумують той чи інший новий рецепт.
Лариса вважає себе щасливою людиною. Вона ще з дитинства знала своє покликання і тепер пишається своєю професією, популярною, як у своєму домі, так і серед людей. Погодьтеся, що смачна і красиво подана страва схожа з прекрасно виконаною мелодією або з любов’ю написаною картиною. Творчості є місце в кожній справі, особливо в улюбленій.
Лара ЧАЙКА.