Час усе більше віддаляє нас від минулого століття з його епохальними подіями, які залишаться в пам’яті прийдешніх поколінь. Афганська війна, що тривала з 25 грудня 1979 по 15 лютого 1989 року, за своїми масштабами посідає особливе місце в ланцюгу воєнних конфліктів.
Шестеро земляків – жителі села Гидирим Рибницького району – В. Спиридонов, Ю. Караман, Ю. Кічерман, І. Ляхевич, В. Поборознюк, В. Прокопов пройшли службу в Афганістані в період з 1983 по 1986 рік. Один із них, Василь Прокопов, народився тут 24 січня 1965 року. Дитинство та юність його промайнули теж у рідному Гидиримі.
«Після середньої школи було навчання у ДТСААФ, а вже 24 березня 1983 року мене призвали в армію, – згадує Василь Анатолійович. – Привезли нас, новобранців, до Кишинева на збірний пункт, звідти відправили в Євпаторію. Через два тижні сказали, що полетимо до білих ведмедів, а прилетіли в піски Таджикистану, в місто Курган-Тюбе. Там упродовж трьох місяців посилено муштрували військову науку та практичну підготовку. Потім прийшов офіцер і повідомив, що ми їдемо в Афганістан надавати допомогу братньому народові.
Нас відправили в столицю сонячного Таджикистану Душанбе, а звідти ми літаком дісталися в Кабул. Після розформування мене направили у 180-й полк, а потім нас ще раз розділили. Так я потрапив до Баграма, де прослужив два роки й три місяці. Охороняв артилерійські склади, виїжджав на корегування бою, був водієм на бойовій розвідувально-дозорній машині (БРДМ).
Серед 30 осіб нашого відділення було 15 молдаван, командир теж був із Молдавії, решта – хлопці з інших республік Радянського Союзу. Нам пощастило: ми всі повернулися додому живими. Бувало, звичайно, всяке, про що і згадувати не хочеться. Не хочеться, щоб наші діти знали, що таке війна, де гинуть молоді хлопці, які тільки починають самостійне життя. Там, в Афгані, ми навчилися цінувати кожну прожиту мить, навчилися цінувати й берегти своє життя та один одного.
Після армії я повернувся додому, працював у рідному колгоспі зварювальником. Одружився, народилися діти. Коли розвалився колгосп, узяв свої паї та організував власне фермерське господарство. Тепер займаємося тваринництвом, дружно трудимося всією сім’єю.
У цей ювілейний рік хочу побажати всім тим, хто пройшов Афган, здоров’я, мирного неба, щоб наші діти й онуки не знали війни».
Тетяна КОЗЛОВСЬКА, завідувач Музею селянського побуту с. Гидирим.