Минулого тижня в столиці відзначили 30 років від дня виведення радянських військ з Афганістану. У Палаці культури міста Тирасполя відбулися урочисті збори за участю перших осіб держави, керівництва законодавчого та виконавчого органів влади республіки, а також воїнів-інтернаціоналістів і родин загиблих у бойових діях за кордоном Батьківщини.
Відтоді минуло чимало років, але й до сьогодні ця дата нагадує людям, що найголовнішим у нашому житті є мирне небо. У боях в Афганістані за 9 довгих, немов нескінченних, років Радянський Союз втратив близько 15 тисяч солдатів та офіцерів, серед яких було й 54 придністровці. Біль втрати братів, синів та чоловіків живе досі, й тому на початку урочистого заходу, в першу чергу, всі присутні вшанували пам’ять тих, хто назавжди вписав своє ім’я в історію Афганістану.
«Завжди треба пам’ятати й уміти захищати право жити на своїй землі, розмовляти своєю рідною мовою: російською, молдавською, українською, гагаузькою тощо. Ось у чому був той стрижень, який допомагав вистояти в таких складних умовах, де й епідемія жовтяниці загрожувала, і навіть води питної не вистачало. Я впевнений, що саме в цьому є великий подвиг радянського народу, до якого безпосередньо причетні й придністровці», – підкреслив перший Президент Придністров’я Ігор Смирнов, звертаючись до присутніх у залі.
Чи була такою необхідною участь радянських військ у воєнних діях в Афганістані та чому так важливо було виконувати накази керівництва держави? Ставлення до причетності СРСР до війни в Афганістані залишається й досі до кінця не визначеним. Але на ці запитання твердо й упевнено відповідають воїни-афганці, люди, яким довелося там побувати, які на власні очі бачили загибель товаришів. І треба було їм витерпіти біль втрат.
«Не буває війни комусь потрібної або не потрібної, війна – це завжди лихо. Вона може бути вітчизняна або неминуча. Я вважаю афганські події неминучими війнами, оскільки на той час, очевидно, вчинити інакше не можна було. Час показав, що ми там все ж таки були недарма. Ми впродовж 10 років стримували на кордонах Афганістану міжнародний тероризм, який тоді тільки-но зароджувався, 10 років стримували масове просування наркотиків на територію СРСР. Так, це була війна, але не можна забувати, що водночас радянські фахівці будували на території Афганістану заводи, фабрики, наші лікарі відроджували галузь охорони здоров’я демократичної республіки. Нашу працю на цій землі пам’ятають навіть ті наші «вчорашні» противники й дуже високо оцінюють бойові й моральні риси радянського солдата», – зазначив депутат Верховної Ради ПМР Ігор Буга.
Ігор Семенович теж є воїном-інтернаціоналістом, ветераном Афганської війни. На сьогодні він очолює Придністровську асоціацію ветеранів війни в Афганістані. В інтерв’ю кореспондентам ЗМІ він поділився своїми спогадами про ті події.
«У 1985 році по закінченні військового училища була служба в Прибалтиці, звідти мене й направили в Афганістан, де відслужив я два роки й один місяць. Ми покидали Батьківщину з дуже тяжкими відчуттями чогось невідомого. Останні спогади пов’язані, звичайно ж, з очікуванням якомога швидшого повернення додому, – розповів Ігор Буга. – Більшість радянських воїнів – це здебільшого молоді солдати та офіцери. Для мене Афганістан – це школа життя, там всі швидко подорослішали, здобули гіркий, але безцінний досвід і зрозуміли, як треба правильно жити».
Воїнів-інтернаціоналістів з 30-річчям виведення радянських військ з Афганістану привітав Президент ПМР Вадим Красносельський. Звертаючись до присутніх, він розповів про власні спогади, пов’язані з цією датою: «Пригадується 1979 рік. Я добре пам’ятаю, як у другій половині грудня мій тато, Микола Васильович Красносельський, у складі понтонного полку міста Бендери був направлений в Афганістан». Глава держави зазначив, що головною метою участі радянських військ у тій війні була все ж таки не перемога, а відстоювання честі своєї Батьківщини й підтримка безпечних відносин між країнами: «Воїн-інтернаціоналіст ішов до Афганістану не з війною, а з миром. Звичайно, був опір з боку тих, хто не хотів на цій землі бачити радянського солдата, але саме радянські люди відбудовували там зруйновану інфраструктуру, школи, лікарні, дороги, стримували тероризм і трафік наркотиків. Якби не радянський солдат, там був би солдат НАТО або ІДІЛ».
Відстоювати честь своєї Батьківщини воїнам-афганцям довелося і в 1992 році, коли вони знову стали на захист держави під час збройного молдовсько-придністровського конфлікту. Мужньо та відважно вони вдруге взяли зброю в руки й безстрашно боролися з тими, хто посмів порушити наше мирне життя, й перемогли. Придністровці ще раз підтвердили, що не хочуть війни й робитимуть все, щоб її ніколи не було.
Події 90-х років забрали життя 27 відважних придністровських афганців, пам’ять про яких залишиться в серцях людей назавжди.
Тетяна БУКІНА.
Фото прес-служби Президента