Слово «Афганістан» для кожного з нас стало синонімом людського лиха, страждань і справжнього пекла. Афганська війна безжально перекреслила тисячі молодих життів, понівечила людські долі. Молоді люди йшли туди не за орденами й медалями. Вони вірили, що виконують інтернаціональний обов’язок. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім серцем сприйняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу. Аркадій Бодак – мешканець Григоріополя, один із воїнів-афганців, якому випала доля виконувати військовий обов’язок на чужій землі.
Виріс Аркадій Юрійович у простій робітничій сім’ї, де дітей змалку привчали до фізичної праці, відповідальності, чесності у стосунках з людьми. У 1979 році за покликом душі та серця пішов на військову службу. Спочатку навчався у школі молодших авіаційних фахівців у місті Глухові Сумської області, далі набував знань у Вищому військовому авіаційному училищі льотчиків міста Чернігова. У березні 1980 року разом з товаришами він перетнув кордон Афганістану. Працював військовим водієм в автоколоні. Під ворожими кулями долав сотні кілометрів звивистими гірськими дорогами – постачав паливо для військових літаків. Над головою свистіли кулі, кожна хвилина життя могла стати останньою. Та йому випало велике щастя вижити й повернутися до рідної домівки.
Після повернення з армії легких шляхів не шукав, влаштувався на роботу до Григоріопольської шахти, де понад 20 років працював укладальником стінового каменю і машиністом каменерізної машини підземної ділянки. Знають григоріопольчани Аркадія Юрійовича як принципового, відповідального організатора, який велику увагу приділяє зміцненню бойового братерства воїнів-афганців, заснованого 1989 року. З перших днів створення Союзу ветеранів війни в Афганістані Аркадій Бодак був активним учасником, а з 2000-го – став головою організації.
На сьогодні армійське товариство воїнів-інтернаціоналістів у всьому районі нараховує 100 осіб. Колишні учасники бойових дій беруть активну участь у суспільному житті, пильнують соціальний захист сімей загиблих, інвалідів та ветеранів, організовують виховну і патріотичну роботу з молоддю. Під керівництвом Аркадія Юрійовича при товаристві створено спортивний клуб, де колишні «афганці» навчають юнаків бойового мистецтва «айкідо». За його ініціативою та за підтримки районних органів влади в центрі міста, на Меморіалі «Скорботна мати» встановлено пам’ятний знак воїнам-афганцям. Щороку в День пам’яті тут збираються люди, щоб ушанувати пам’ять полеглих і низько схилити голови в сумній хвилині мовчання. Летять, відлітають у вічність роки, та скільки б їх не минуло, не стираються з пам’яті воїнів-афганців їхні бойові друзі, вони продовжують усміхатися зі сторінок солдатських альбомів, а їхні імена увічнено в літописі Придністров’я.
На сьогодні Аркадій Юрійович заслужив багато нагород. Його відзначено орденом «Трудова слава», медалями «Від вдячного афганського народу», «За трудову доблесть», «За відмінну працю». Людина він дуже скромна, про свої справи та досягнення говорить мало, оскільки все, що він робить, то не для слави, а від щирого серця. Афганській війні оцінку виніс час, і якою б вона не була, участь у ній радянських солдатів назавжди залишиться в нашій пам’яті як приклад мужності, сили духу та героїзму.
Світлана КОНДРОВА.