Десь приблизно з дев’ятого класу я почав таємно від батьків «тягти» сигарети з татового портсигара. Я думав, що він не помічає, але якось тато поставив питання руба: «Признавайся, ти крадеш сигарети?» Від несподіванки я ще нижче схилився над столом, ледве не вдавившись шматком картоплі, яку мама подавала на вечерю. «Ні, я ж не палю, мені це й не спадало на думку», – проказав я, червоніючи. «Ну-ну, повірю тобі, сину. Чому б не повірити», – мовив батько, примруживши очі. Мені стало так соромно, хоч крізь землю провались. Мама участі у розмові не брала, але її погляд був красномовніший за всі слова.
Минав час, той інцидент, як мені здавалося, забувся, з’явилися інші джерела для втамування того невимовного бажання. Я відчув, що не можу обійтися без тютюну. Ми з хлопцями крали на сусідському городі тютюнове листя, закручували його у шматки газетного паперу, викурювали те листя, нас нудило, ми блювали, але наше бажання похизуватися своїми «набутками» перед дівчатами, брало верх. Так нам здавалося, що ми загартовуємо свою силу волі.
Якось, коли тата не було вдома, я побачив, що портсигар лежить у кімнаті на столі. Тільки-но хотів поцупити кілька сигарет, як батько, ніби з-під землі, виріс на порозі. «Ти що, негіднику, робиш, – гримнув він на мене. – Так ось який жвавий у мене син, я й не сподівався, що злодія виростив». «Тату, вибач, я не буду більше красти», – прошепотів винувато. – Але прошу, зрозумій мене вірно. Я вже дорослий, незабаром школу закінчую. Мені хотілося перед дівчатами нашими похвалитися, що в нас є справжні сигарети, що ми не якесь там листя в газеті палимо. Сам же розумієш, вони сміються з таких, як ми. Кажуть, що справжні мужики сміття не курять».
«Е, ні, наразі не вибачаю. Але ти мені зараз маєш дещо довести. От покажеш, на що ти здатний. Доведеш, що ти справжній мужик». Ми вийшли у двір, і тато наказав мені лягти на землю донизу обличчям. Я покірно ліг, а він запропонував мені віджатися від землі двадцять разів. Мені зробилося смішно. Ото знай, якихось двадцять разів. Це ж не проблема. Один, два, три, чотири, п’ять, шість…на «сім» я вже не був такий самовпевнений, а до десяти вже так захекався, ніби на Говерлу піднявся. Що там далі казати.
Впавши на траву долілиць, я не міг підняти голови на татка. А він, сміючись, розповів, що вже сам давно не палить, бо підліткове хизування перед однолітками та дівчатами призвело до того, що його, ще школяра-старшокласника, і головний біль почав дошкуляти, і бігати не міг швидко разом з усіма, і на лижах, і на велосипеді завжди відставав від ровесників. «Дихалка», як казав йому вчитель фізкультури, слабкою стала.
Далі тато повідав давню пригоду, яка сталася з ним в роки його юності. Якось, захворівши, він потрапив до лікарні. Там після обстеження на рентген-апараті у нього виявили затемнення у верхній частині легенів. Коли старий досвідчений лікар запитав, чи не «бавиться» хлопець сигаретами, тато збрехав, запевнивши його у своїй непричетності до такого зла. Досвідченому фахівцеві стало ніяково, що він так помиляється у своїх припущеннях, але бувають же винятки з правил. Тоді висновок один: якщо це не вплив куріння, значить серйозні проблеми з легенями. І лікар попередив татових батьків, що у хлопця всі ознаки початкової форми туберкульозу, й невідомо, хто переможе у нерівному двобої. Тато зізнався, що злякався тоді неймовірно.
Той випадок привів його до тями. Він усвідомив, що жартувати зі здоров’ям не слід. Сигарети не стільки дарують радість, скільки спричиняють страждання від невиліковної хвороби. З батька насміхались однолітки, називали слабаком, тому він, подорослівши, «для понту» носив з собою портсигар, і якщо будь-хто іноді просив сигарету, то частував. Сам же відтоді ніколи не тримав в зубах сигарет.
От тоді я й зрозумів, як татові стало відомо про мої побрехеньки. Адже крім мене ніхто не заглядав до його портсигара.
Та щира і відверта розмова з батьком навела мене на думку: неспроста, мабуть, стільки точиться розмов про шкоду від куріння. У юнацькі роки ми не цілком усвідомлюємо це. Та коли стикаємося з проблемами, які є наслідком бездумного легковажного ставлення до свого здоров’я, коли наші страждання завдають шкоди нашим рідним, яких ми любимо, тоді настає час вибрати між любов’ю до життя, до своїх рідних та близьких, і сигаретами. Я вибрав любов.
Ірина МАСЛОВА.