У кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам’яті й з великою любов’ю і повагою передає з покоління в покоління. Має таке ім’я й український народ. Хіба знайдеться українець, який ніколи не чув про Тараса Григоровича Шевченка?!
Українці по праву пишаються тим, що ім’я великого поета має міжнародне визнання, а його поезія сягнула усіх континентів. Кожен народ і кожне нове покоління читають твори Тараса Григоровича по-своєму, звертають увагу на те, що є для них найближчим. От і учні столичної школи № 5, уперше познайомившись із його творами на уроках української мови та літератури, не змогли залишитися байдужими й щиро зацікавилися життям і творчістю видатної особистості.
На сьогодні шанувальники творчості Кобзаря і просто всі охочі можуть відвідати велику кількість шевченківських місць в Україні. Тираспольські школярі під час канікул побували в деяких із них і замислилися: попри те, що нога поета ніколи не ступала на придністровську землю, пам’ять про нього в нашій республіці свято бережуть. Про це красномовно свідчать назви придністровських вулиць, пам’ятники, університет, школи, музей, гроші, а найголовніше те, що велика кількість придністровців є носієм української мови й культури. У результаті своєрідної мандрівки слідами імені Т. Г. Шевченка учні не тільки відвідали пам’ятні місця Придністров’я, познайомилися з цікавими людьми, зібрали розмаїті відомості для наукової роботи, але й відкрили для себе нове – Шевченківське Придністров’я.
Навчальні заклади імені Т. Г. Шевченка
Науковим центром нашої республіки визнано ПДУ імені Т. Г. Шевченка. Упродовж 88 років свого функціонування навчальний заклад зазнав чимало змін, пам’ять про які дбайливо зберігається в музеї історії вишу. Побувавши там, школярі дізналися, що в 1930 році на базі Молдавського педагогічного технікуму відчинив свої двері Інститут народної освіти, а потім – Молдавський педагогічний інститут. У березні 1939-го з нагоди 125-річчя від дня народження Кобзаря ВНЗ був названий на його честь. У листопаді 1951 року він був перетворений у Тираспольський державний педагогічний інститут імені Т. Г. Шевченка, а в червні 1992-го – в Придністровський державно-корпоративний університет імені Т. Г. Шевченка.
На сьогодні, як зазначає ректор, доктор фізико-математичних наук, професор Степан Берил, вищий навчальний заклад має заслужений авторитет і славиться поколіннями вчених, викладачів, студентів, які зробили гідний внесок у розвиток науки, освіти й культури нашої держави. Університет пишається своїм багатонаціональним колективом. Навчання тут завжди велося трьома офіційними мовами: українською, молдавською і російською.
Знаменною подією для ПДУ ім. Т. Г. Шевченка стало відкриття 4 жовтня 2007 року Центру української культури, двері якого завжди відчинені для всіх шанувальників української культури. Керівник осередку Олена Якимович з неприхованим задоволенням розповідає про його наявний фонд і роботу: наукові конференції, круглі столи, семінари, ігри, конкурси, олімпіади, Шевченківські дні й багато всього іншого роблять його сучасним і популярним.
Крім головного вишу в нашій республіці ім’ям Т. Г. Шевченка названа одна з загальноосвітніх шкіл у селі Красненьке Рибницького району. Директор школи Таміла Орлик познайомила учнів з учителем української мови Світланою Щербачук, яка однією з перших у Придністров’ї почала викладати українську мову. Вона й розповіла їм про школу. Виявилося, що у 1895 році в селі була церковно-приходська школа, і тільки згодом вона стала молдавсько-українською, а в 1953-му була реорганізована в середню школу з російською мовою навчання. За радянських часів заклад носив ім’я Героя Радянського Союзу Олександра Матросова, а з утворенням ПМР – Тараса Шевченка. «Чому так?» – запитаєте ви. Тому, що після розпаду СРСР школа була однією з перших у республіці, де було впроваджено як навчальний предмет українську мову. Крім того, колектив школи й усі учні пишаються встановленим цього року в шкільному фойє гіпсовим бюстом Т. Г. Шевченка. Його автори – випускники школи Микола Білий та його син.
Пам’ятники Великому Кобзареві
Статистика стверджує, що Т. Г. Шевченку встановлено 1 384 пам’ятники, це абсолютний рекорд монументів на честь одного культурного діяча. 1 256 із них споруджено в Україні, ще 128 – у 35 країнах світу, у тому числі й у нашому Придністров’ї.
У Тирасполі найбільш відомий у республіці пам’ятник установлено в 1980 році. Його автори: московський скульптор В. Дерунов і архітектор О. Нарольський. Олександр Васильович довгі роки був головним архітектором м. Тирасполя. 30 років своєї професійної діяльності він присвятив розвиткові й формуванню архітектурного образу нашої столиці. Його, як і Т. Г. Шевченка, сміливо можна віднести до тих творчих особистостей, яким тісно в рамках одного виду мистецтва. За освітою він був архітектором, а за світосприйняттям називав себе поетом. Корінний українець, Олександр Нарольський писав вірші рідною українською мовою. Вони відрізняються глибоким філософським змістом, що є характерною особливістю і Шевченківської поезії.
Пам’ятник Кобзареві був відкритий і в Кам’янці у 2008 році напередодні 400-річного ювілею міста з ініціативи української громади Кам’янського району. Монумент створив заслужений художник України, київський скульптор Василь Фещенко. Україна тоді надала значну допомогу кам’янчанам: виділила кошти на пам’ятник, а скульптор із Житомира увічнив образ великого поета.
Щорічно в дні пам’яті Т. Г. Шевченка біля пам’ятників у Тирасполі та Кам’янці відбуваються урочисті мітинги, учасниками яких є представники Міністерства просвіти ПМР, української громадськості, філологи, студенти та учні. І звичайно, лунають у їхньому виконанні безсмертні Шевченківські твори.
Театр-музей Тараса Шевченка
Якщо вірші Кобзаря ще за життя автора стали добре відомими, то його доля як художника склалася по-іншому. За більш детальною інформацією дослідники звернулися до фахівців Театру-музею Тараса Шевченка, розташованого в Республіканському українському теоретичному ліцеї-комплексі. Театр-музей був урочисто відкритий 30 січня 2014 року. Подію було присвячено 200-літтю від дня народження Великого Кобзаря. У музеї є два зали – театральний і великий музейний. На стінах можна бачити копії картин Тараса Григоровича, більшість яких створено за фотокопіями оригіналів із фондів Національного музею Тараса Шевченка, які надав заступник директора Інституту літератури Національної академії наук України Сергій Гальченко.
Екскурсію по музею для школярів організував керівник міжнародної громадської організації «Український центр «Співробітництво» Володимир Фоменко, який розповів, що творча спадщина Кобзаря – це не тільки його поетичні твори (їх налічують 240), а й художні: картини, акварелі, офорти, малюнки – майже 1 200 робіт. За видатні успіхи в гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка.
Про що свідчать вулиці Шевченка
Ім’ям Великого Кобзаря названа вулиця, що пролягає через центр Тирасполя. Працівники Тираспольського об’єднаного музею розповіли, що так називається вона, як і більшість інших вулиць, з 30-х років ХХ століття. Раніше це була вулиця Колодязна. Краєзнавець Володимир Полушин у книзі «Тирасполь на межі століть» описує її як досить престижну за мірками ХIХ століття. Дослідники перегорнули сторінки цієї книги та знайшли цікаву детальну інформацію. Вулиця починалася від Дністра і тягнулася до Цвинтарної. На Колодязній розташовувалася екіпажна майстерня М. Мараховського, у будинку Чернера працювали три магазини: суконно-мануфактурний братів Губерер, Московський посудний магазин С. Пономаренка, Варшавський магазин Н. Хацкілевича, в якому був великий вибір золотих і срібних годинників, діамантових і мельхіорових виробів, грамофонних платівок, пенсне, окулярів, біноклів.
На цій же вулиці розміщувався Кишинівський магазин взуття купця А. Малкезона. На розі Колодязної працювали м’ясні лавки, а в будинку Білінкіса – турецька пекарня «Конкуренція», містився кравець Ш. Стамлер, який брав замовлення на пошиття чоловічого військового, цивільного та учнівського одягу, гастрономічний та ковбасний магазин Д. Донича, де продавалися вина всіх сортів. На розі Колодязної та Покровської розташовувався мануфактурний суконний магазин торгового дому «Водлінгер-Дорфман-Гофман-Хаселєв».
Своєї престижності вулиця Шевченка не втратила й у ХХI столітті. Тепер на ній функціонують Центральна виборча комісія, Конституційний суд, Тираспольсько-Дубоссарська єпархія Російської православної церкви, розташовані житлові будинки, магазини, поліклініка № 5, Будинок народних традицій і ремесел, в якому неодноразово проводився міський конкурс «Шевченківські читання».
Збираючи інформацію про придністровські вулиці Шевченка, дослідники були приємно здивовані, дізнавшись, що в кожному місті нашої республіки є така вулиця. Пролягають вони здебільшого через сектор приватних будинків. Тихі й небагатолюдні, вони зовсім не схожі на столичну. Деякі з них вимагають належного упорядкування, та незважаючи на це, вони є живим втіленням Шевченківської поезії.
Портрет на банкноті й марці
Перше зображення Тараса Шевченка на грошах з’явилося ще за часів СРСР. У 1989 році до 175-річчя від дня його народження Московський монетний двір випустив монету номіналом 1 рубель. На сьогодні на українській банкноті номіналом 100 гривень зображений Т. Г. Шевченко. Під час роботи над банкнотою дизайнери взяли за основу його перший автопортрет.
Зображення Тараса Григоровича на придністровських банкнотах не є випадковим, оскільки на грошових знаках завжди були зображені особистості, що істотно вплинули на розвиток краю. На купюрі вартістю 50 рублів Кобзаря представили таким, яким зобразив його на потреті Іван Крамськой. Чому ж саме на цьому образі зупинили свій вибір придністровські дизайнери? Звернімося до історії його написання. Художник виконав його у 1871 році на замовлення П. Третьякова, засновника Московської картинної галереї. На той час Тарас Григорович уже пішов із життя, і картину довелося писати за фотографією, зробленою в 1859 році після повернення поета до Петербурга із заслання. Сфотографований Шевченко в кожусі з хутряним коміром, у смушевій шапці. На фото поетові 45 років. Фантастичної білизни комір, розкішні вуса, а головне – погляд, проникливий і неповторний. Засновник Третьяковської галереї дуже цінував це вміння Івана Миколайовича передавати погляд людини. Нині оригінальний портрет Тараса Шевченка пензля І. Крамського представлений у Третьяковській галереї в Москві.
Відвідавши магазин «Філателія», школярі дізналися, що ДУП «Видавництво «Марка Придністров’я» випустило нову серію марок «Діячі культури», на одній з яких – портрет Кобзаря, виконаний із фотографії невідомого автора. Це фото вважається одним з останніх прижиттєвих знімків поета. Марка випущена у 2014 році до 200-річчя від дня народження поета.
Творчість Т. Г. Шевченка в культурному житті Придністров’я
Своєю творчістю Т. Г. Шевченко надихнув багатьох поетів і письменників. Поміж них член Спілки письменників Придністров’я, рибницький поет Віталій Сайнчин. З творчістю Кобзаря він познайомився ще до того, як навчився читати. Від матері Віталій Дмитрович почув перші поезії, вона ж співала йому пісні на вірші Шевченка, які в Україні вважали народними.
В. Сайнчин є постійним почесним членом журі конкурсу «Шевченківські читання» в Рибниці. Головним подарунком усім учасникам конкурсу стають нові твори у виконанні автора. Голос поета і прониклива манера виконання нікого не залишають байдужими.
Дослідників зацікавив цикл віршів автора, присвячених Т. Г. Шевченкові. Деякі з них вони вже читали на сторінках газети «Гомiн».
Автор, говорячи про Тараса Григоровича, не раз називає його «батьком», який навчив не тільки писати вірші, а й жити по совісті, бути чесною, гідною людиною і любити українську мову.
З питанням про театральні постановки за творами Т. Г. Шевченка учні звернулися до Ірини Панасенко, директора Придністровського державного театру драми й комедії імені Н. Аронецької, й дізналися, що в 1931 році в Тирасполі була відкрита українська театральна студія під керівництвом українського актора і режисера А. Гайдабури. Актори дали велику кількість постановок у містах та селах республіки. Цілком імовірно, що в репертуарі студії були й вистави за творами Кобзаря. На жаль, архівних документів, які підтвердили б це припущення, не збереглося.
Аналіз зібраної інформації все ж дозволив дослідникам упевнено заявити, що минуле, сьогодення і майбутнє Придністров’я нерозривно пов’язане з ім’ям і творчістю Т. Г. Шевченка. Більшість пам’ятних місць можна по праву назвати молодими. Вони – надбання сучасної історії нашої держави: Театр-музей Т. Шевченка, пам’ятник у м. Кам’янці, середня школа в с. Красненькому, грошова купюра, марка. Творчість великого Кобзаря і нині надихає наших поетів і художників, сприяє розкриттю все нових талантів.
Наталія СТРЕЦКУЛ, учитель української мови та літератури столичної школи № 5.