27 років тому в ніч на 2 березня були вбиті перший керівник Дубоссарського районного відділу внутрішніх справ Ігор Сіпченко та 18-річний козак Михайло Зубков. З цієї дати в Придністров’ї розпочалися повномасштабні бойові дії.
Перші випробування в далеких 90-х випали на долю дубоссарців. У листопаді 1990 року від рук націоналістів загинули троє городян, які стали на захист ПМР. Без зброї, своїми тілами вони зупинили перше вторгнення опонівців. Другу провокацію Молдова здійснила 13 грудня 1991-го, знову спробувавши увійти в місто, застосовуючи зброю та загони поліцаїв, розділити, розірвати республіку. Тоді загинули троє захисників молодої республіки – мешканці Рибницького району, які допомагали дубоссарцям захищати кордони ПМР. У полон потрапили десятки придністровських ополченців і гвардійців. У перший день народного свята зустрічі весни «Мерцішор», 1 березня 1992 року, націоналісти Молдови вирішили реалізувати підступні плани: дестабілізувати ситуацію в місті. Вночі вони інсценували фальшивий виклик міліціонерів – начебто на місце злочину, а насправді то була засідка, в якій опонівці розстріляли машину дубоссарських правоохоронців.
З 2 березня в Дубоссарах розпочалися повномасштабні бойові дії. Упродовж п’яти місяців вороги обстрілювали місто з правого берега Дністра з усіх видів зброї. Особливо запеклі бої точилися на Кошницькому та Кочієрському напрямках, на Рогівському перехресті й Дубоссарській ГЕС. Неоголошена війна забрала життя 157 гвардійців, козаків та ополченців. 44 дубоссарці пропали безвісти.
У день 27-ї річниці початку агресії з боку Молдови дубоссарці та гості міста зібралися на Меморіалі Воїнської Слави, щоб висловити вдячність придністровським захисникам, а також співчуття рідним і близьким полеглих героїв.
Цього дня за дорученням Президента ПМР Вадима Красносельського радник Глави держави Ганна Волкова оголосила звернення. У ньому йшлося про те, що місто Дубоссари неодноразово ставало об’єктом агресії з боку Республіки Молдова: «Агресори намагалися силою зброї ліквідувати придністровську державність. Для виконання цього завдання застосовувалася артилерія, танки й навіть літаки. Діяли терористичні угруповання, проте не в силі Бог, а в правді! Сам народ став на захист республіки, відстояв свободу і незалежність. 804 придністровці загинули в тій війні, серед них були не тільки захисники Придністров’я, загинули й мирні жителі: діти, жінки. Були поруйновані будинки, школи, лікарні, підприємства. Дубоссари разом з усім Придністров’ям вписали героїчні сторінки в історію нашої держави й по праву мають звання міста Воїнської Слави».
«27 років тому світле свято – початок весни, для всіх нас стало «кривавим Мерцішором». Дубоссарці з честю витримали всі випробування (підступні спроби збройних сил Молдови розірвати республіку і знищити її) й відстояли Придністров’я. На захист рідного міста і молодої держави ставали вірні сини й доньки. Завдяки їхній мужності та відвазі, наше місто залишилося нескореним і республіка вистояла», – проникливо зазначив глава Дубоссарської держадміністрації Руслан Чабан.
Один із тих, хто з перших днів став на захист країни, – житель Дубоссар Віктор Радовський. У 1992 році він очолював загін ополченців тютюноферментаційного заводу, який охороняв кордони незалежної республіки з 1990-го. Згадуючи нині ті роки, він зазначає, що дубоссарці не побоялися відстоювати свободу своїх рідних, можливість розмовляти рідною мовою, а не чужою – румунською. Починаючи з 2 березня 1992 року, їхній загін упродовж двох тижнів простояв на одному зі стратегічних напрямків міста, охороняючи в’їзд у Дубоссари з боку Кочієр. Кочієрський плацдарм – це один із мікрорайонів Дубоссар, в якому в 90-ті роки здійснювалося найбільше провокацій та обстрілів.
«Нас було 27 чоловік, не всі навіть мали зброю, але ми повинні були з півночі забезпечувати оборону нашого міста від волонтерів і збройних сил Молдови. Ми вистояли й не дали пройти нікому: ані опонівцям, ані націоналістам, ані волонтерам, які наймалися для розправи з мирним населенням, яке підтримувало створення нової держави – ПМР. Я впевнений, що наші вороги повинні знати: хто до нас з мечем прийде, від меча і загине», – твердо сказав захисник ПМР Віктор Радовський.
Зберігають і передають молодим поколінням пам’ять про ті трагічні й героїчні події всі захисники держави. Після завершення бойових дій у Дубоссарах створені громадські організації, до складу яких увійшли люди, що відстояли незалежність ПМР. Вони беруть активну участь у політичному житті країни, а головною метою для них є визнання нашої держави.
Любов ПОЛОНСЬКА.