Весна 1992 року починалася для дубоссарців нещасливо – 14 березня збройні сили Республіки Молдова знову здійснили напад на місто. Вони атакували Дубоссари з півночі та півдня: на Рогівському і Кошницькому напрямках. Внаслідок цих атак загинули 9 героїв Придністров’я: Володимир Бекетов, Павло Бондаренко, Ігор Бочко, Сергій Величко, Михайло Газій, Борис Капкан, Володимир Миронюк, Вадим Ренгелевич і Валентин Фролов, більш ніж 20 захисників були важко поранені…
Захисники Придністров’я здебільшого не були професійними військовими. Це життя змусило їх взяти до рук зброю і захищати своїх рідних. На мітингу голова Дубоссарського Союзу захисників Придністров’я Юрій Шакуро зазначив, що їх навчали батьки-офіцери та воїни-афганці, які пройшли горнило війни. «Проте нам вдалося вистояти. Хочеться висловити величезну подяку робітникам Дубоссарського енергетичного підприємства, які 2005 року увічнили пам’ять загиблих героїв і побудували обеліск на місці бою. Захисникам – велика вдячність за мужність і героїзм», – сказав Юрій Шакуро.
Мешканцю Дубоссар Євгену Столяренку пощастило вижити. 14 березня він знову побував на тому місці, де 27 років тому відбулася кривава різня. Нерівними були сили сторін на Рогівському перехресті: дубоссарські захисники проявили мужність, волю й готовність до самопожертви у протистоянні з численними ворогами й усе-таки вистояли.
Євген Іванович нині на заслуженому відпочинку, нещодавно повернувся з Росії (останні 10 років працював у Заполяр’ї). Наприкінці 80-х – початку 90-х років він брав активну участь у створенні, а потім і в захисті ПМР. Євген Столяренко працював водієм на Дубоссарському підприємстві ПМК-19, а коли націоналізм почав «піднімати голову» відразу ж вступив до Республіканської гвардії.
«14 березня 1992 року ми чергували в місті, й до нас надійшла інформація, що біля селища Роги стріляють. Ми вирушили на допомогу, на місці події побачили підбиту нашу БРДМ, з неї героїчно відстрілювався Ігор Бочко, якого, на жаль, врятувати не вдалося – він згорів. Опонівці Молдови розстрілювали нас безжально, методично, з бронемашин і важких видів зброї. Більше половини екіпажу загинуло, решта – були важко поранені. Нас врятував Геннадій Федотов, який мав афганський воєнний досвід. Хочеться висловити йому величезну подяку за те, що він нас, напівживих і вже неживих, витягнув, практично, з вогню. Він врятував екіпаж! Царство небесне всім загиблим хлопцям! Добре, що цю дату не забувають, згадують жахливі події, що забрали життя земляків», – сумно пригадував Євген Столяренко.
Такою ціною дубоссарські гвардійці врятували місто і республіку. 27 років на це місце до обеліска на честь придністровських героїв приходить і син полеглого захисника Валентина Фролова – Денис. Нині йому вже 34 роки, а коли не стало батька, було лише 7. У пам’яті хлопчика батько залишився справжнім героєм, чесною, життєрадісною й порядною людиною.
«У його душі любов не просто жила, вона кипіла й вирувала. Любов до життя, до дітей. Чомусь гідних людей Бог забирає. 27 років тому на цьому місці залишилося життя моєї найдорожчої людини. У мене вже є власна сім’я, росте син, якому ми з дружиною розказуємо про героїчного дідуся. У нас є куточок, де зберігаються фотографії батька та його нагороди. Для нас це дуже важливо», – зазначив син героя Придністров’я Денис Фролов.
14 березня 1992 року придністровські захисники тримали оборону і на південному напрямку, біля селища Кошниця. Дубоссарським гвардійцям прийшла допомога з Тирасполя, з Григоріопольського і Рибницького районів. Тоді ополченцям, козакам і гвардійцям вдалося зупинити 14 БТРів і навіть батальйон опонівців РМ.
Цього пам’ятного дня дубоссарці й захисники з інших міст і районів Придністров’я відвідують місця боїв та покладають квіти до могил загиблих товаришів.
Любов ПОЛОНСЬКА.