На хвилях бурхливого розвитку ігрової індустрії все більшої популярності набувають електронні іграшки з програмованими принципами дії та комп’ютерно-ігрові комплекси. Науково-технічний прогрес усе більше призвичаює дорослих до думки, що іграшка майбутнього – це комп’ютер. Тож постає запитання: чи є потреба в навчально-виховному процесі звертатися до народної іграшки, за конструкцією та ігровими можливостями дуже спрощеної?
Іграшка призначена дітям для гри. У народі її ще називають цяцька, лялька, цяцянка, виграшка, забавка. Без неї гра неможлива.
Наукові дослідження переконливо доводять, що прилучення дитини до культури рідного народу сприяє найповнішому розкриттю її природних схильностей, розвитку її здібностей, духовному збагаченню. Серед явищ матеріальної та духовної культури народу особливої уваги заслуговують іграшки. Вони, відображаючи явища реального світу, водночас несуть велике інформаційне наповнення, втілюючи оригінальні ідеї. А тому мають надзвичайну пізнавальну та виховну цінність для дітей. Вони не лише урізноманітнюють ігрову діяльність дитини, а й розширюють сферу її уявлень про світ і свій народ.
Українська народна іграшка є особливим, яскравим і самобутнім видом декоративно-прикладного мистецтва. Історія іграшки є невіддільною частиною історії культури суспільства. Для кожної історичної епохи характерні свої іграшки.
Історія іграшки
Українською народною іграшкою етнографи зацікавилися наприкінці XIX – початку ХХ ст. і впевнилися, що вона має надзвичайно багату історію. Перші іграшки, знайдені під час розкопок дитячих поховань, були дуже схожими на знаряддя праці, предмети побуту. Їх виготовляли з найпростіших природних матеріалів з метою опановування дітьми навичками майбутньої діяльності.
На території України найдавніші прототипи іграшки виявлено в с. Мезин Коропського району Чернігівської області. Це фігурки пташок, вовка та собаки, виготовлені з мамонтового бивня приблизно 25 тис. років тому. Вони мали обрядове значення. Іграшки виробляли не тільки з твердих і пластичних матеріалів, а й з лози, соломи, рогози, повісма, довгої трави. Використовували тканину, сир, тісто, кольоровий папір, картон тощо.
Види українських народних іграшок
Українські народні іграшки надзвичайно різноманітні й відрізняються регіональними та видовими особливостями. Вони різняться кольором, формою, візерунком, оздобленням, технікою виготовлення, залежно від матеріалу, з якого їх було зроблено. Вони поєднали в собі все: життя і побут народу, звичаї та традиції, обряди та ритуали. Іграшки не робили просто так, їх творили майстри. У такий спосіб вони не тільки передавали свої враження від повсякденного життя, але й виражали світоглядні установки.
Ляльки з тканини
Поміж іграшок особливо слід виділити ляльки. Діти поводяться з лялькою як із живою істотою. Вони розмовляють з нею, одягають її, годують, кладуть спати, шиють для неї одяг, прикрашають квітами, кольоровими стрічками, вишитими візерунками, наслідуючи одяг, зачіски та прикраси місцевого жіноцтва. Так, граючись ляльками, дівчатка готуються до виконання майбутніх обов’язків дружини, матері та господині дому.
Лялька з давніх-давен була й іграшкою для маленьких діток, і їхнім оберегом. У колиску біля доньки ліворуч клали ляльку, біля синочка праворуч – сопілочку. За старовинними віруваннями, то були символічні атрибути – обереги, які мали цілющу силу.
Одним із найпоширеніших типів українських народних ляльок є лялька-мотанка, або ще її називають «вузликова» лялька. Назва її походить від способу її виготовлення (від слова мотати). Цікаво, що для створення такої ляльки не можна було використовувати ножиці, голки та інші предмети, що колять-ріжуть. Тканину рвали руками на маленькі клаптики, а потім змотували їх нитками. У ній був прообраз майбутньої дитини – вкладалася материнська любов та турбота. Такі ляльки робили способом крутіння, завивання, перев’язування.
Є два види ляльок-мотанок – з чистим обличчям та з обличчям із хрестом. Для того, щоб лялька-мотанка стала справжнім оберегом, потрібно обличчя викласти хрестом. Хрест має символічне значення, адже це знак сонця, знак духовного єднання неба та землі, чоловічого та жіночого начала.
Специфікою будь-якої ляльки-мотанки є те, що вона не має обличчя. Дитячі психологи впевнені, що саме цей нюанс сприяє розвиткові дитячої уяви. Дитина має змогу домалювати дивовижні картини власного світу. Такі ляльки, які робили мами та бабусі, передавалися з покоління в покоління, і в деяких родинах налічується до ста таких іграшок.
«Вузлові» ляльки належать до так званих «неодягнених» ляльок.
Ляльки «вдягнені» – це ті, для яких спеціально шився одяг. Вони більш натуралізовані, часом з документально відтвореним у мініатюрі місцевим одягом та етнічно характерними рисами обличчя, вишитими чи намальованими.
У прикарпатських та карпатських селах великі декоративні ляльки з виточеною на верстаті дерев’яною основою, вдягнені у майже точні копії народного святкового вбрання. Граючись такою лялькою або намагаючись її зробити, дитина засвоювала перші уроки народної культури.
Іграшки з дерева
Якщо ляльки привертали увагу дівчаток, то іграшки з дерева – фігурки коників були улюбленими іграшками хлопчиків.
Дерев’яна іграшка – давня за своїм походженням. У ній відбиваються цінні традиції різьби й розпису по дереву. Переваги цього виду народної творчості пов’язані з розвитком дерев’яної іграшки як допоміжної попутної галузі столярної справи. Майстер за допомогою сокири будував дім, виготовляв різні селянські знаряддя праці, а з відходів попутно – іграшкові меблі, коників тощо.
Більшість дерев’яних іграшок становлять вироби ремісничого характеру – деркачі, вітрячки, фуркала, свищики, тарахкальця тощо, які мають лише ігрове призначення і позбавлені художньої образності. Іграшки, пов’язані з шумовими ефектами, в давнину виконували захисну функцію. Вважалося, що їхній звук відганяє від дитини злі сили.
Окрему групу утворюють дотепні механічні забавки з відповідно рухомими елементами – вирізані фігурки попарно з’єднаних планками пташок, ведмедів, ковалів, ткачів, теслярів, що «працюють» унаслідок руху планок.
Іграшки з глини
Інший різновид української народної іграшки – глиняні фігурки.
Їх здавна виготовляли по всій території України. Де існувало гончарство, там переважно й робили такі іграшки: птахів, звірів, свійських тварин або глиняні зображення людей. Колись вони мали охоронне, захисне призначення – це були своєрідні обереги.
Так повелося, що такі фігурки виготовляли й дружини, й діти гончарів. Такими виробами не тільки прикрашали оселю. Вони символізували господарську діяльність українського селянина. Поміж керамічних іграшок найулюбленішими та найпоширенішими були свищики (свистунці, пищики).
Найбільшого поширення набули свищики: коні, олені, барани, цапи, корови, птахи, леви, мавпи, собаки, вершники на конях, вершники на баранах, півники тощо.
Зауважте, що глина не тільки екологічно найчистіша сировина для виготовлення посуду та іграшок, вона безпосередньо позитивно впливає на здоров’я. Якщо ви спробуєте опанувати гончарне ремесло особисто, то гарантовано омолодите шкіру ваших рук. Не знадобиться жоден косметичний засіб. Ще однією перевагою такого заняття є те, що в процесі роботи налагоджується контакт між дитиною та батьками. Сімейні психологи впевнені, що це найкраща терапія для сімей з проблемами.
Іграшки з тіста
Ці вироби можна називати іграшками тільки умовно, оскільки в них ігрове призначення поєднується з обрядовим. Особливо це стосується виробів із тіста – фігурного печива у вигляді птахів, баранів, кіз, зайців, білок та інших тварин, сезонне випікання яких (до певних свят, найчастіше весняних) якраз і свідчить про їхнє обрядове значення. Це печиво нерідко має умовно-образний характер, воно яскраво розмальоване. Діти спочатку граються ним, а потім з’їдають.
Солом’яні та трав’яні іграшки
Особливістю української ляльки є те, що її виготовляли з різних екологічно чистих матеріалів, зокрема з соломи. Солом’яні ляльки вражають своєю специфікою. З соломи виготовляли брязкальця ромбічної форми, брязкальця у формі кулі, «дзеркала», тарахкальця, бичків, оленів, коників, ляльок різного типу, «павучків» тощо. Один із різновидів ляльки-мотанки – солом’яні ляльки. З соломи найчастіше виготовляли янголів. Цю іграшку дитина може зробити власними руками, а, як відомо, будь-яка річ, виготовлена власними руками, сприяє самоствердженню особистості, розвитку креативного мислення та здатності чітко уявляти майбутні результати своєї праці. Ясна річ, дитині повинні допомагати батьки або, принаймні, не заважати їй.
Також були ляльки-мотанки у вигляді козачків, якими могли бавитися хлопчики. У такий спосіб їм не тільки прищеплювали інтерес і любов до національного коріння, але й соціальну роль оборонців. Не слід забувати про те, що дитина завжди копіює поведінку своїх батьків, зображає у своїй грі щоденні реалії.
Виховна цінність українських національних іграшок
Виховна цінність іграшки полягає в тому, що вона сприяє формуванню самостійності творчої діяльності дітей. Під час гри дошкільник розвивається, пізнає світ, наслідує і засвоює соціальний досвід. Іграшка є засобом передавання культурного досвіду народу з покоління в покоління. Як найсуттєвіший компонент гри, іграшка відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі. Як і гра, вона є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на вищому рівні.
Народна іграшка дає дитині те, що не може дати сучасна іграшка. Існуючи поряд, вони доповнюють одна одну. Народна іграшка – це не лише предмет гри, вона дуже багато може розповісти про історію своєї країни, про звичаї й традиції народу, про традиційний одяг наших предків та їхній спосіб життя.
Власне, ми, дорослі, не маємо сумнівів у тому, що українські національні іграшки – це найкраще, що є у сучасних дітей, це їхні найкращі друзі. Їм вони довіряють свої найпотаємніші думки, з ними пізнають навколишній світ, живуть у чудовому, казковому, мрійливому світі дитинства.
Отже, іграшка як створений дорослими для розвитку дітей предмет культури має освітнє і виховне значення лише тоді, коли використовується за призначенням. Дитина повинна розуміти іграшку, хотіти з нею творчо діяти. Щоб іграшка, як і гра, була супутником дитинства, людство весь час удосконалює її.
Пам’ятайте!
Іграшка для дитини – народна чи сучасна – це культурне знаряддя, за допомогою якого вона освоює величезний складний світ. Завдання дорослого – сприяти органічному поєднанню в дитячій душі потягу до нового з потребою в одвічно рідному, традиційному. Народна іграшка в дитячих руках – то важлива ланка в міцному ланцюзі, що єднає людину з минулим і майбутнім.
Катерина МЕЛЬНИЧЕНКО.