Понад 40 років тому в міському Будинку культури м. Тирасполя була створена фотостудія «Взгляд». За традицією, в березні зустрічаються гуртківці, які прославили наше місто дитячими фотознімками на весь Радянський Союз. Керівником студії був Олександр Паламар
Звичайно, нині вони вже зовсім не діти, а молоді дідусі й бабусі. Про їхнє життя і творчість у далеких 80-х розповідається в документальному фільмі «Счастливый миг, не уходи». Фільм цікавий не тільки тим, що розповідає про Тираспольську дитячу фотостудію. Захоплює погляд на життя дітей тих радянських часів.
У 1975 році батьки Олександра Паламаря переїхали працювати в радгосп-технікум імені М. Фрунзе, що біля Тирасполя. Олександр продовжив свою освіту в Тираспольському педагогічному інституті. Грошей, як і будь-якому студенту, катастрофічно не вистачало. Коли йому запропонували за 35 рублів на місяць організувати дитячий фотогурток, він з великим ентузіазмом взявся за цю справу.
У 1979 році Олександр здобув вищу освіту. За розподілом їхати кудись, покидати місто, що стало вже рідним, де жили його батьки, й де в нього вже була своя сім’я, не хотілося. Не покинув він і роботу, в яку вклав усю свою душу. Незабаром фотогурток переріс у сучасну фотостудію, яку самі ж гуртківці назвали «Взгляд». Ніхто тоді й гадки не мав, що своїми художніми знімками вони прославлять Тирасполь і стануть однією з кращих дитячих фотостудій Радянського Союзу. Шедеври простих тираспольських юнаків і дівчат можна було побачити в таких всесоюзних виданнях, як журнали «Советское фото» і «Огонёк». «Мало хто вірив, що такі професійні роботи можуть створювати діти. Доводилося відчайдушно доводити, що це, дійсно, творіння дітей, а не мої особисті» – згадує Олександр Олександрович.
Не дивно, що вже в 1980 році Таня Білан завоювала перший диплом всесоюзного рівня. А в республіканському конкурсі дитячої фотографії в Кишиневі фотостудія «Взгляд» упевнено посіла перше місце. Відтоді впродовж наступних 10 років колектив перемагав у всіх конкурсах та номінаціях, ставши кращою дитячою фотостудією спочатку Молдавії, а потім і СРСР.
За створення такого талановитого колективу Олександр Паламар був нагороджений чотирма золотими й однією срібною медаллю ВДНГ СРСР. У 1992 році на міжнародному конкурсі в Москві в 7 номінаціях з 10 фотостудія «Взгляд» посіла перше місце. Нині Олександр Олександрович з гордістю розповідає про своє тріумфальне повернення з Москви з двома валізами призів і дипломів.
Здавалося, ніщо не зможе зупинити юних фотохудожників на шляху до нових звершень. У голові О. Паламаря народжувалися нові плани й творчі ідеї. Усі були сповнені сил та енергії для досягнення нових перемог. Але настав важкий для всіх 1992 рік, коли повіяв холодний вітер змін і потрясінь. Це не могло не позначитися навіть на людях, далеких від політики. Банкрутство могутніх підприємств і перерозподіл власності спостерігалися на всій території колишнього СРСР. Завод «Литмаш», де на той час при Клубі юних техніків працювала фотостудія «Взгляд», теж переживав не найкращі часи. У результаті всіх потрясінь студія була розформована. Замість слави переможця і фанфар на його честь, в листопаді того року Олександру випала доля безробітного. І хоча студії вже не було, залишилися люди, з якими він колись кував перемогу. Одні з них стали вчителями, інші – фермерами, треті відкрили власні фірми. Одна з вихованок нині керує великою кондитерською компанією в Санкт-Петербурзі. Сам Олександр Паламар очолює Спілку фотохудожників, він є членом Спілки дизайнерів Придністров’я. Життя триває…
Василь КУДИМА.