В історії кожного міста є свої знаменні дати, пам’ять про які передається з покоління в покоління. Такою датою для столиці нашої республіки є 12 квітня 1944 року. У цей день радянські війська звільнили Тирасполь від фашистських окупантів.
Довгоочікувану свободу місто здобуло на завершальному етапі Одеської наступальної операції, яка тривала з 26 березня до 14 квітня 1944 року. У ніч з 11 на 12 квітня війська 37-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта Михайла Шарохіна вийшли на ближні підступи до Тирасполя. О третій годині ранку боєць 95-го полку М. Мамедов підняв прапор – за весь цей час так і не вдалося дізнатися ні деталей, ні ім’я героя, який водрузив червоний стяг.
«Часто чуємо, що танк першим увірвався в Тирасполь під час його звільнення у квітні 1944 року. Ні, це не наш випадок. У спогадах артилеристів ми знаходили записи, що на підступах до міста в ті квітневі дні солдати долали ворога з великими труднощами. Ґрунтові дороги через постійні дощі перетворилися на місиво багна, і солдатам доводилося притримувати халяви чобіт. Щоб їм допомогти, місцеві жителі навіть брали з застряглих машин снаряди та в мішках несли їх від села до села. Зрозуміло, що в таких умовах просто технічно було неможливо використовувати танки», – розповіла директор Тираспольського об’єднаного музею Алла Мельничук.
До світанку 12 квітня місто було цілком звільнене підрозділами 228-ї Вознесенської та 92-ї гвардійської Криворізької дивізій 57-го стрілецького корпусу і силами 188-ї Нижньодніпровської дивізії 82-го стрілецького корпусу, якою командував генерал-майор Павло Кузнєцов.
Як зазначає Алла Антонівна, особливістю Тирасполя можна назвати те, що в місті була максимальна активність підпільного руху. У місті було близько 15 підпільних груп, про деякі з них у музеї й досі немає точної інформації. «Сьогодні я не можу вам назвати кількість загиблих тираспольчан, оскільки приблизно з п’ятдесяти тисяч жителів близько тридцяти тисяч покинули місто, адже вони виїжджали вглиб Союзу, влаштовувалися там і вже не поверталися. Багато з них були евакуйовані разом із заводами, а ще багатьох мобілізували», – розповіла історик.
Так настала для тираспольчан весна свободи. Місто відновлювалося від наслідків війни дуже довго. Цікаво, що традиційна естафета до Дня визволення Тирасполя стала одним із перших символів пам’яті жертв тих подій. «Естафета взяла свій старт уже з 1946 року, і з тієї пори ще жодного разу не переносилася чи скасовувалася. Такі відомості ми змогли отримати завдяки газеті «Днестровская правда», заснованій у 1947 році. В її архівних номерах ми знайшли замітку, яка повідомляла про проведення другої міської естафети», – поділилася цікавим фактом Алла Антонівна.
Уже в 1985 році до 40–річчя Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками Тирасполь був нагороджений Орденом Вітчизняної війни I ступеня за мужність і стійкість, виявлені працівниками міста в роки Великої Вітчизняної війни.
Напередодні у Тираспольському об’єднаному музеї відбулося відкриття виставки, присвяченої 75-річчю визволення Тирасполя від німецько-румунських загарбників. Відвідувачі зможуть побачити фотоматеріали, документи, особисті речі, спорядження й уніформу Червоної Армії того періоду. Виставка триватиме до 13 травня включно.
«Експонати дуже цікаві та різні. Музей тісно співпрацював з тими, хто брав участь у визволенні міста і потім залишився у ньому жити. Саме їхні спогади, речі були передані до фонду. Ми шукали листи та читали газети, але були й люди, які добре запам’ятали Тирасполь і запеклі бої за кожну його вулицю. З різних обставин вони не могли затримуватися в одному місці надовго, тому їхні спогади та мемуари дійшли набагато пізніше», – акцентувала директор музею.
Перлиною виставки Алла Антонівна вважає особистий ремінь генерал-майора Федора Осташенка, який командував військами 57-го стрілецького корпусу 37-ї армії 3-го Українського фронту і разом з іншими військовими підрозділами звільнив місто Тирасполь. До кінця своїх днів Федір Афанасійович проводив велику громадську роботу: пильно стежив за життям міста і радів його успіхам.
День визволення Тирасполя залишиться з нами назавжди як уособлення мужності, патріотизму і вічної скорботи за тих, хто ціною свого життя подарував нам мирне майбутнє.
Дарина КУЛАКОВА.
Фото ІА «Новости Приднестровья»