Йосип Абрамович Герис – заслужений діяч фізичної культури та спорту, заслужений тренер МРСР з греко-римської боротьби, майстер спорту Радянського Союзу, громадський діяч. Це людина зі стальним характером та неймовірною силою духу. За досягнення в спорті та за громадську діяльність він двічі був удостоєний звання «Людина року».
Непросте дитинство, як школа життя
Надворі грудень 45-го. Холодні та зруйновані Бендери зустріли сім’ю Герис 20-градусним морозом. Після евакуації під час Великої Вітчизняної війни Абрам і Ганна з дитиною на руках вирішили повернутися з далекого Узбекистану в улюблене місто. Два роки потому на світ з’явився їхній молодший син – Йосип. «Сім’я повернулася в Бендери у важкі часи: тут залишилися майже одні руїни, роботи не було, їжі також не було – загалом, холодно і голодно. Я пам’ятаю своє дитинство, як ми вчилися при свічках у класах по 30–35 дітей у дві зміни. Харчувалися теж дуже скромно. Коли хтось каже, що тепер важко жити, то це смішно, особливо в порівнянні з тим, що ми пережили», – згадує Йосип Абрамович. Попри важкі життєві умови, люди тоді ще й серйозно займалися спортом. Для Йосипа кумиром був його старший брат Давид – професійний боксер. «Я завжди дивився на брата, як на Бога, він привчав мене до здорового способу життя. Пам’ятаю, коли Давид приїхав з армії, то взяв мене – непосидючого 11-річного хлопчика – під контроль і почав водити по спортивних секціях».
Прийшов ненадовго, а залишився на все життя
Знайомство зі спортом не минуло безслідно – Йосип Герис грав у міській футбольній команді, брав призові місця в різних змаганнях з волейболу. До речі, паралельно він почав професіонально займатися ще й музикою (грав на баяні) і навіть увійшов до складу міського оркестру народних інструментів. Однією з улюблених його композицій був твір Юрія Шахнова «Карусель». Але Йосипа Абрамовича ніколи не покидало величезне бажання бути боксером, як його брат. «Парадокс у тому, що мені, на жаль, заборонили цей вид спорту через поганий зір. Довелося вибрати боротьбу, і тут я пішов на хитрість і обдурив лікарів: вивчив усю таблицю, за якою перевіряють зір, тож мене і взяли. Я гадав, що прийшов у цей вид спорту ненадовго, а залишився на все життя», – розповідає він. Йосип Герис почав займатися боротьбою на першому курсі медичного училища, тобто у відносно дорослому віці. Результати його роботи вражали: всього за чотири роки він став кандидатом у майстри спорту, увійшов до складу збірної Молдавської РСР. Спортсмен Герис-молодший – дворазовий чемпіон МРСР 1972–1973 рр., неодноразовий призер чемпіонатів Радянського Союзу та міжнародних зустрічей з греко-римської боротьби.
Продуктивний 73-й як старт чемпіонського конвеєра
1973 рік був для Йосипа Гериса особливим, оскільки він покинув професійний спорт і став тренером. «Цей рік був для мене продуктивним: закінчив інститут, у мене народилася дочка, я став майстром спорту СРСР, а ще почав працювати тренером-методистом у школі боротьби та боксу», – з гордістю згадує Йосип Абрамович. У новому амплуа новоспечений викладач не давав собі спуску й працював цілодобово, що давало свої результати. Його вихованець Іван Александров у 1980 році у Франції став чемпіоном світу серед молоді з греко-римської боротьби. Інший підопічний – Олександр Попович увійшов у шістку кращих борців світу – і це лише мала частина досягнень підопічних Йосипа Абрамовича.
27 років тому в житті Йосипа Гериса відбулася ще одна знакова подія – він очолив школу боротьби та боксу імені Геннадія Миколайовича Баданова. З 1992 року в школі підготовлено понад 100 призерів світу та Європи зі всіх видів боротьби, 14 майстрів спорту міжнародного класу, три олімпійці. Людмила Богданова була п’ятою в дзюдо у складі збірної Росії, Октавіан Кучук посів 9 місце з вільної боротьби, а Віктор Скворцов з дзюдо на олімпіаді в Лондоні став 9-м. Тепер він виступає у складі збірної Об’єднаних Арабських Еміратів. Нині школа готує нових чемпіонів. Йосип Герис розповів: «У Бразилії незабаром відбудуться Олімпійські ігри, у нас в резерві дзюдоїст – той же Віктор Скворцов, Дмитро Бричак – з греко-римської боротьби, він виступає за збірну Білорусі, також готуємо Сабіну Артемчук для боротьби з самбо. Дуже сподіваємося, що цей вид спорту все-таки увійде до списку Олімпійських ігор. Також активно працюємо з Артемом Деляну, який недавно завоював медаль на чемпіонаті Європи з греко-римської боротьби поміж спортсменів до 23 років».
У цій залі панує дух чемпіона!
Як директор школи Йосип Абрамович дякує керівникам адміністрацій міста та республіки всіх років за активну підтримку. Каже, що виховувати чемпіонів у скромних умовах непросто, але в цьому вся суть гартування справжніх спортсменів. «У нас є можливість ростити чемпіонів. Так, є умови й кращі, але ми й у гірших давали результати. У нас є проблеми з фінансуванням, але, коли ми приїжджаємо на світові змагання, то перемагаємо навіть тих, хто перебуває мало не в ідеальних умовах, – з гордістю зазначає Йосип Абрамович. – У нас навіть у залі панує дух переможця, тому що сюди в радянські часи приїжджали на збори призери світу та Європи з дзюдо, вільної боротьби, самбо, греко-римської боротьби. Що вже говорити, тут Путін тренувався упродовж двох тижнів у 1971 році». Прославилася школа й тим, що на її базі в 1988 році вперше на території СРСР відбувся турнір із греко-римської боротьби, присвячений воїнам-інтернаціоналістам. Пізніше він був перейменований на «Міжнародний турнір пам’яті бендерчан, які загинули в Афганістані». «У 1991 році ці змагання увійшли в десятку кращих турнірів Радянського Союзу, де за перше місце надавали звання майстра спорту СРСР», – наголосив Йосип Герис.
Бути постійно зарядженим – у мене це виходить!
Крім спортивної діяльності, Йосип Герис – ще й громадський діяч. Він посідає пост голови Громадської ради м. Бендер, входить до складу Громадської палати республіки, а також є членом комісії з освіти, спорту та культури. На запитання «Як вдається всюди встигати?», відповідає, що саме спорт його навчив не тільки цінувати час, а й багатьом іншим життєвим принципам. «Якщо взявся за якусь справу, то віддаватися їх потрібно цілком. Бути спортсменом – це не тільки відвідування тренувань, а й постійна, щохвилинна робота над собою. Хочеш перемагати – треба сумлінно працювати. Потім ці принципи поступово переходять у повсякденне життя: якщо навіть і програєш, то не можна опускати руки, адже падаючи та піднімаючись, ми ростемо!», – підкреслює він. Йосип Абрамович з упевненістю називає себе працьовитим, тому що може прийти на роботу й о 4-й ранку (якщо цього вимагають обставини). На його думку, виховувати молодь необхідно лише на особистому прикладі. Свого часу саме так робили його наставники. «Для того, щоб навчати дітей, потрібно бути прикладом! Ми виховуємо особистість, і результатів досягають тільки особистості!».
Оксана КРУК.