Василь Дубровський до Великої Вітчизняної війни служив у гаубичному артилерійському полку, який дислокувався між Григоріополем і Дубоссарами. Біля самого Дністра. Після того, як румуни без бою віддали Бессарабію, військова частина перебазувалася на південь Одеської області – до Акермана. Там і застала полк війна.
Майже два тижні оборонявся він, завдаючи ворогові значних втрат у живій силі й техніці. Однак сили були нерівні. Довелося відходити. Через Тирасполь, Котовськ, Фрунзівку, Миколаїв, Херсон, Каховку, Запоріжжя, Ігрень…
Понад 25 днів з ігренських позицій полк вів нищівний вогонь, знову завдаючи ворогові величезних втрат. А потім, героїчно обороняючись, повільно відступали: Вороніж, Курська дуга. Коли перейшли в наступ, спочатку дійшли до Дніпра, у районі Києва, знищували Корсунь-Шевченківське угруповання фашистів, билися на Сандомирському плацдармі, на Одері, Нейсе, Ельбі.
За роки війни артилеристи випустили по ворогові понад 16 тисяч 120-кілограмових снарядів. Дві тисячі тонн снарядів. Абсолютно впевнена, що «переважна» частина цієї «ваги» належала моєму батькові – Василю Степановичу Дубровському. Він брав участь у всіх боях полку від першого і до останнього дня війни. Нагороджений двома орденами Вітчизняної війни І та ІІ ступеня, одинадцятьма медалями, у тому числі найпочеснішою з них – медаллю «За відвагу».
Після Перемоги в Європі, полк передислокувався на Далекий Схід – для остаточного розгрому мілітаристської Японії. Проміжна зупинка була в місті Татарську Новосибірської області. Там і сфотографувався Василь Дубровський з однополчанином. Батько – зліва.
«Моє покоління подвійно хвилюється за долю планети, – написав мій батько в одній зі своїх публікацій наприкінці 1980 років, – за майбутнє нашої Землі, яка зараз перебуває в небезпеці… Які риси нашого народу допомогли здолати ворога? Терпіння. Мужність. Найбільша стійкість. Любов до Батьківщини. Нехай ці якості завжди нас супроводжують. І завжди Перемога буде за нами!»
Тетяна СМИК.