Усе ближче пам’ятна дата – День Перемоги. Напередодні великого свята в Бендерах відзначили ще одну важливу подію – 49-ту річницю створення клубу «Бойові подруги». У далекому 1970-му в одну організацію об’єдналися підпільниці, партизанки, радистки та медсестри, які пройшли шляхами Великої Вітчизняної війни. На сьогодні їх залишилося всього троє. Одна з них Катерина Шикунова.
Вона народилася в російському місті Пермі. Катерина Шикунова, зовсім юна дівчинка, як і мільйони її однолітків, швидко подорослішала та пізнала всі жахи війни. Для Катерини зима 43-го назавжди залишилася в пам’яті – тоді молода дівчина пішла на фронт… У роки війни дівчина виконувала особливу місію: працювала старшим кур’єром і доставляла важливу кореспонденцію. Трохи пізніше вона працювала секретарем комсомольської організації, але одна з найважливіших подій її життя, вважає ветеран, сталася влітку 44-го – Катерина Шикунова взяла участь в успішній Яссько-Кишинівській операції.
Після війни молода дівчина повернулася до рідного міста. У Пермі вона влаштувалася працювати на завод ім. Дзержинського, де й познайомилася з майбутнім чоловіком. Пізніше вони разом переїхали до Молдавії – на батьківщину коханого. «У Молдавії Катерина Василівна довгі роки працювала державним страховим агентом», – розповідає помічниця ветерана війни Ольга. Про життя Катерини Шикунової вона знає все в подробицях, адже неодноразово чула про це з вуст нашої героїні.
Катерина Василівна була однією з-поміж 120 жінок, які 1970 року об’єдналися в одну організацію – клуб «Бойові подруги», до якої увійшли медсестри, партизанки, підпільниці та радистки. «У першому засіданні взяли участь 95 учасниць Великої Вітчизняної війни, тоді ж обрали голову організації. Її очолила Н. Д. Золотарьова», – розповідає громадський діяч Тамара Івангородська. Під час інтерв’ю Тамара Ісаківна тримає в руках важливий документ – оригінал протоколу першого засідання клубу «Бойові подруги», він дістався їй від дочки другого голови організації Марії Миколаївни Соріної. «Вона працювала в організації секретарем з першого дня її створення, вела всі справи та передруковувала документи. У найпершому протоколі позначено лише три питання: про інформацію, завдання та вибори ради клубу», – зазначає Тамара Івангородська.
Головне завдання, що стояло перед клубом, – це військово-патріотичне виховання молодого покоління. Жінки проводжали новобранців на службу в армії, зустрічалися та вели бесіди зі школярами, розповідали про воєнні роки та своє життя на фронті, а ще підтримували тісний зв’язок з бойовими подругами з різних республік Радянського Союзу. Знали бендерських героїнь далеко за межами республіки й завдяки їхньому видатному хору – фронтові та народні пісні у виконанні наших артисток нікого не залишали байдужим.
Нині клуб «Бойові подруги» існує скоріше тільки формально, цієї зими пішла з життя голова організації Ніна Олексіївна Морозова… «На жаль, щороку нам доводиться прощатися з нашими ветеранами. На сьогодні поруч з нами живуть усього три бойові подруги: Катерина Василівна Шикунова, Раїса Василівна Бєлова та Лідія Сергіївна Бронникова. Вони – наші живі легенди, ми пишаємося ними», – зазначає Тамара Івангородська. Громадський діяч хоче вийти з ініціативою створити музей клубу на базі Ради ветеранів війни, праці та Збройних сил м. Бендери. Вона вважає, що матеріалів для цього є більш ніж достатньо. Залишилося зовсім мало – зібрати все воєдино, проаналізувати та опрацювати інформацію й підібрати кімнату для збереження нашої історії.
Леся ПОТОЦЬКА.