Весна, Тирасполь, мікрорайон Жовтневий. Поспішаю на незвичайну зустріч. На гостей цього дня чекатиме ветеран Великої Вітчизняної війни Володимир Никифорович Думан. Невеличкий корисний подарунок від редакції – пакет з яблуками, привітне знайомство та запропонований до огляду альбом з фотокартками. Так почалося моє спілкування з людиною, чия незгасна воля до життя стала провідним променем на нелегкому шляху війни та допомогла залишитися в живих.
Десантник Червоної Армії. Здається, мужність та героїзм потрапляє у кров таких людей з молоком матері. Але, як розповідає наш герой, життя було нелегким не тільки на полі бою, а й у рідних краях, коли до призову на службу залишалося ще кілька років. Попри труднощі, про дитинство Володимир Никифорович згадує з трепетом. Історія ця потребує окремої уваги.
Народився Володимир Никифорович в Україні, у місті Балті Одеської області. «Мій батько був військовим, – з гордістю розповідає ветеран, – У 20-ті роки він служив у бригаді самого Котовського – легендарного героя громадянської війни. У 30-ті був направлений до Тирасполя, де я й виріс».
Початок війни ветеран пам’ятає, неначе все відбувалося вчора. Одеса, 1941 рік, юного Володю відправили до піонерського табору. Повернувся додому хлопчик вже в окупований румунами Тирасполь, де й почалася перевірка на мужність, стійкість та здатність знаходити вихід із будь-якої ситуації. «Окупантів ми дуже ненавиділи: чому хтось раптом вирішив панувати на нашій території? З хлопцями робили їм різні капості, траплялося, нас ловили, але завжди якось щастило. Одного разу з друзями вирішили заготовити собі на зиму дрова. Розібрали кілька шпал на залізниці, нас помітили, але від куль вдалося утекти. Траплялося, крали з фашистських складів продовольчу продукцію: цукор або каву. Напевно, тоді ми й не думали про небезпечність, і так у нашому краї йшла війна. Насправді, робити щось «незручне» для окупантів було цікаво, ми відчували, що також маємо силу проти зла, і головна наша сила була в іронії та гуморі».
До речі, саме гумор, як помітив Володимир Никифорович, і є головним секретом довголіття. У грудні минулого року ветеран відсвяткував 92-й рік свого народження. «У кожній ситуації, за будь-яких обставин потрібно вміти сміятися, в тому числі й над собою, та взагалі дивитися на все з гумором. Під час війни, звичайно, було багато емоційно дуже тяжких моментів. На власних очах гинули мої друзі, молоді солдати, траплялося навіть їздити по селах збирати трупи для братських могил. Тобто, багато чого надивився. Але все ж таки життя тривало, це була молодість. Усім хотілося бути не тільки мужніми солдатами, захисниками Вітчизни, а й звичайними хлопцями. Саме це й тримало нас та робило ще сильнішими в боротьбі з ворогом», – говорить Володимир Думан.
З особливою гордістю Володимир Никифорович показав свій військовий білет, у якому – весь військовий шлях ветерана. Від розвідника до снайпера – які тільки завдання не виконував Володимир Думан на війні. Але до кінця життя у серці він все ж таки залишиться десантником. Не дивно, адже за плечима ветерана понад 100 стрибків.
Підбиваючи підсумки нашої бесіди, вже за обіднім столом ветеран промовив: «Сьогодні, як і 75 років тому, також дуже важливо залишатися стійкою людиною для того, щоб бути прикладом для своїх дітей, онуків. Взагалі, вважаю, що людина, яка пройшла війну, дивиться на цей світ інакше. Ми дуже хотіли, щоб на нашій батьківщині, в нашому домі був мир. Йшли до цієї мети шляхом втрат, гибелі друзів та рідних. Але дійшли».
Шановний Володимире Никифоровичу, я вдячна долі за даровану можливість познайомитися з такою цікавою людиною, як Ви. Своїм прикладом Ви надихаєте молодь, допомагаєте обрати правильний життєвий шлях, ніколи не зупинятися на досягнутому та залишатися стійкими, мужніми й вірними Батьківщині. Бажаю Вам довгих років життя, багато радості, здоров’я та того священного миру над головою, до якого Ви так упевнено йшли.
Ольга СТОЯНОВА.