Верховна Рада ухвалила державну цільову програму розвитку АПК на 2019–2026 роки. Тези цього стратегічного документа дали відповідь на головне запитання: як наситити продовольчий ринок місцевою продукцією?
Не покривлю душею, якщо скажу, що прийняття програми є історичним моментом, тому що необхідною вона була набагато раніше. Доказом тому є ухвалення її вищим законодавчим органом у першому читанні 2011 року. Однак зміни в політичному керівництві держави негативно позначилися на долі документа: програма була відкликана тодішнім президентом, що загальмувало її прийняття ще на кілька років.
Розробники намагалися досягти головної мети – забезпечити населення місцевими продуктами харчування, розробити та застосувати механізм імпортозаміщення. Ми не повинні залежати від імпорту продовольства, від зовнішніх факторів негативного характеру.
Усе це в програмі прописано, в тому числі визначено пріоритетні галузі, а також механізми, що стимулюють їхній розвиток. Програма багатогранна і стосується не тільки розвитку сільського господарства, вона зачіпає і розвиток села, об’єктів соціальної інфраструктури, сільського туризму. Відмінність цієї програми від тієї, що сім років тому не вдалося прийняти, полягає в тому, що її реалізацію підтримують усі органи державної влади. Багато в чому це є запорукою того, що вона буде виконана, а не залишиться на папері. Я впевнений, що перші відчутні результати ми побачимо вже впродовж найближчих трьох-чотирьох років. І кажу я це як практик. Програма розвитку АПК може дати поштовх для розвитку аграрного бізнесу, рівнозначний тому, що дала російська фінансова допомога у 2008 році.
Ухваленням програми поставлена на законодавчу основу і державна підтримка. Бізнес-проекти в аграрній сфері вимагають серйозних інвестицій. Без них важко уявити собі розвиток будь-якого виробництва. Державна підтримка підприємцям-аграріям запланована, перш за все, в програмі субсидування процентної ставки за кредитами. Добре, що кредити видаються довгострокові (на розвиток тваринництва, наприклад, на 7 років) і під низькі відсотки. Це головна перевага нинішньої системи кредитування. Вона є важливою умовою розвитку підприємництва. На початку 2000-х землекористувачі кредитувалися під 24 % (!), тепер це від 3 до 5 %. Умови вигідні, потрібно тільки правильно розподілити свої сили, розрахувати кредитне навантаження.
Програма розвитку АПК передбачає пріоритетні галузі. У республіці так склалося, що аграрії здебільшого вирощують і реалізують зернові культури. Нині збільшується кількість прихильників так званого замкнутого циклу виробництва: вирощування, перероблювання та реалізація готової продукції, внаслідок чого досягається мета – додатковий прибуток. Змусити підприємця займатися чимось певним неможливо, кожен сам вибирає собі заняття до душі й за реальними можливостями. А от стимулювати їх до заняття тим, що потрібно державі, можна. Для цього необхідно створювати привабливі умови. Як приклад можна згадати практику минулого року, коли держава виплачувала виробникам молока дотації в сумі 50 копійок за літр зданого молока. У 2019 році ця сума становить 1 рубель. Особисто я переконаний, що локомотивом розвитку сільського господарства може стати тваринництво, оскільки це виробництво продуктів харчування для людей, підтримки їхньої життєдіяльності. Причому, воно «тягне» за собою не тільки виробництво продуктів харчування, але і розвиток меліорації. Одержання високих надоїв молока залежить від багатьох факторів, у тому числі й від кормової бази, якості кормів. Воно залежить також від сонця і води. І якщо з першим у нас проблем немає, то з другим, навпаки, часто є. Тому без сучасної меліоративної системи галузі ніяк не обійтися.
Чи не найголовнішою умовою розвитку АПК є інвестиції. Кошти вкладають самі виробники, а також чинною є тогорічна програма державного субсидування процентної ставки за банківськими кредитами, яка, до речі, поширюється не тільки на АПК. У додаток до цього долучаються кошти фонду державного резерву, який базується на кредитах, виданих колись із російської фінансової допомоги. Це і дотації на молоко, і допомога під час придбання племінного поголів’я, закладка нових садів кісточкових культур тощо. Вважаю, що все це виправдає затрати й дасть очікуваний результат.
Ухвалена Верховною Радою програма розвитку АПК не обмежується сільським господарством. Однією з її складових частин є такий напрямок, як розвиток сільських населених пунктів. Життя на селі, його якість визначається наявністю та забезпеченням людей роботою. У процесі розвитку будь-якого аграрного виробництва з’являються робочі місця, і як наслідок – збереження сімей, зниження рівня трудової міграції, збільшення прибутків, розвиток соціально-культурної сфери.
Селяни вимагають до себе такої ж уваги, як і міські жителі. Тому і для держави, і для землекористувачів важливим є розвиток соціальної інфраструктури сіл, підтримання на належному рівні об’єктів культури, спорту, медицини, освіти, розвиток системи вуличного освітлення та водопостачання і взагалі створення комфортних умов життя для селян.
Важливим напрямком програми є сільський туризм, який передбачає пропаганду ведення аграрного бізнесу, розвитку села. У своїй ментальності ми повинні позбутися думки про те, що сільське господарство – це щось другорядне. Якраз ні, це пріоритетний напрямок, тим більше в нашому благодатному для його розвитку краї. Внесок АПК у створення ВВП республіки з кожним роком збільшується. Спочатку він становив
3 %, а тепер доходить до 7–8 %. Гадаю, що реалізація державної програми розвитку АПК сприятиме збільшенню цих показників, так само, як і обсягу податкових надходжень до бюджету для виконання державою соціальних зобов’язань перед громадянами.
Наш економічний розвиток, у тому числі в аграрній галузі, зробить нашу республіку привабливою.
Депутат Верховної Ради Сергій ПИСАРЕНКО.