Поїздку в Слобода—Рашків запланувала, коли почула від головного лікаря Кам’янської центральної районної лікарні (ЦРЛ), що місцевий фельдшерсько—акушерський пункт (ФАП) – одна з найкращих сільських лікувально—профілактичних установ.
Ми обговорювали підсумки реалізації Програми фонду капвкладень-2018, у рамках якої було проведено ремонтні роботи на деяких об’єктах системи охорони здоров’я. Тоді головний лікар і розповів, що завдяки коштам фонду вдалося врятувати від неминучого руйнування будівлю фельдшерсько-акушерського пункту в цьому невеличкому селі. «Місцевий колгосп побудував цей ФАП на початку 1990-х з певними порушеннями. Через відсутність відмостки зливові води потрапляли під фундамент, – пояснив Олег Бирка, коли ми приїхали в село. – Поступово будівля просідала, у стінах з’явилися тріщини. Щоб зберегти ФАП, із програми капвкладень було направлено близько 100 000 рублів на спорудження відмостки, ремонт крівлі та фронтонів. Також у будівлі змонтували системи водопостачання та водовідведення. Декількома роками раніше за допомогою добродійних пожертвувань було розв’язане питання опалювання: будівлю підключили до центрального газопроводу та змонтували систему теплопостачання. Щоб уникнути втрат тепла, замінили зношені вікна та двері на сучасні металопластикові. Також спонсори забезпечили ФАП новими меблями. Тепер тут створені практично всі умови як для зручності медиків і відвідувачів, так і для дотримання санітарно-протиепідемічного режиму».
Розмовляючи, ми увійшли до будівлі. Попри ранню годину, у вестибюлі вже сиділи на кушетках декілька відвідувачів. Дізнавшись про мету нашої поїздки, вони навперебій почали розповідати про умови, створені у сільській лікувально-профілактичній установі. «Буквально за п’ятирічку наш ФАП покращав на радість усім мешканцям, а не тільки медикам, які працюють тут. Замість пічного опалювання (від якого толку було небагато, адже обігрівалося лише одне приміщення, де приймали дорослих і дітей та проводили процедури) – газове. Тепер в осінньо-зимовий період обігрівається весь ФАП, у вестибюлі можна зняти верхній одяг. Обладнано декілька приймальних кабінетів, у тому числі акушерський і дитячий. У процедурній фельдшер ставить уколи та крапельниці, робить перев’язки та виконує всі призначення лікарів. Є і внутрішній санвузол. Отже, комфортно всім: і медперсоналу, і пацієнтам», – висловила консолідовану думку селян Ніна Погребна.
А ще було приємно вислухати безліч добрих слів на адресу завідувачки фельдшерсько-акушерського пункту. Уважна та дбайлива, чуйна і працелюбна… Кожен епітет відвідувачі, що чекали своєї черги, підтверджували прикладами з життя, розповідаючи, як Тетяна Олійник без вихідних і свят ось уже 30 років лікує їхні тіла, а деколи – й душі. Зацікавившись, з дозволу однієї з відвідувачок я увійшла разом з нею на прийом. І через декілька хвилин впевнилася: у відгуках немає жодного перебільшення. Мабуть, селянам навіть не вистачало красномовності, щоб описати професіоналізм Тетяни Георгіївни. Тому що опитування й огляд пацієнтки вона вела на рівні дільничного лікаря-терапевта з районної поліклініки. Усвідомивши рівень майстерності сільського фельдшера, я вирішила дочекатися закінчення прийому, щоб дізнатися вже не про те, наскільки комфортно стало працювати, а про саму Тетяну Олійник.
Про професію медсестри вона мріяла з дитинства. Не лякалася, побачивши розбиті у кров коліна однолітків, а квапилася змастити садно йодом, а то й перебинтувати. Якщо у когось із членів сім’ї траплялася простуда, готувала чай з малиною. Підлітком із готовністю доглядала бабусю та дідуся, які через похилий вік частенько хворіли. І кому не поспішала б на допомогу, головним було бажання зняти біль, вилікувати, повернути радість бути здоровою людиною.
Першим кроком на шляху до досягнення заповітної мрії стало навчання у медичному училищі. Закінчивши його у 1988-му, отримала направлення до Слобода-Рашківського дитячого будинку. У цьому малесенькому селі дівчина знайшла не тільки роботу до душі, ставши старшою медсестрою дитбудинку, а й особисте щастя. Увійшовши до великої сім’ї Олійників, вона поступово стала домашнім лікарем для численної рідні. Потім – для сусідів, друзів, знайомих. А під цю категорію в маленькому селі підходять усі жителі, які незабаром зрозуміли: до безвідмовної медсестри можна звернутися по допомогу в будь-який час. І коли завідувачка місцевого фельдшерсько-акушерського пункту вийшла на пенсію, усім селом просили Тетяну Георгіївну зайняти вакантне місце.
То був 1992 рік: руйнувався звичний життєвий устрій, виник тотальний дефіцит, який супроводжувало хронічне безгрішшя. Деколи машину «швидкої допомоги» ЦРЛ нічим було заправити, щоб обслужити виклики, що вже казати про відсутність медикаментів! Ось тоді Тетяна Олійник повною мірою усвідомила, що означає бути фельдшером. «У перекладі з німецької мови слово означає «польовий лікар». І, дійсно, працювати іноді доводилося, як на передовій, забуваючи про відпочинок і свята, незважаючи на час доби. Адже я – єдиний медик у селі. До райцентру – 25 кілометрів! І навіть тепер, коли «швидка» повернула свій статус, до її приїзду може статися все, що завгодно. У моїй практиці були інфаркти й інсульти, астматичні напади та кома… Про самостійно прийняті пологи я вже й не говорю – все ж таки диплом акушерки на руках. У кожному екстреному випадку ти залишаєшся наодинці з пацієнтом. Лише на тебе він має надію, тому дуже важливо не розгубитися, бути упевненою у своїх знаннях», – ділиться Тетяна Георгіївна.
А щоб ці знання відповідали викликам часу, моїй співрозмовниці доводиться постійно вчитися і самовдосконалюватися. Не один раз вона ставала слухачем курсів із лікувальної справи, з надання швидкої допомоги, по роботі з дітьми тощо. Ці знання вкупі з багаторічним досвідом дозволяють їй по праву мати звання фельдшера – медпрацівника, здатного самостійно ставити діагноз та вирішувати: проводити лікування пацієнта на місці чи направити його в Кам’янку до лікаря-фахівця. Відгуки вдячних слободян свідчать: зі своєю місією – стояти на варті здоров’я селян – Тетяна Олійник справляється відмінно.
Ніна ПАНАЇДА.