30 листопада виповнюється 113 років від дня смерті популярного російського лікаря другої половини XIX століття, професора, директора Імператорського клінічного інституту в Санкт-Петербурзі, автора багатьох праць для військово-польової хірургії та хірургії черевної порожнини Миколи Васильовича Скліфосовського.
Чому нашу редакцію зацікавила ця зовсім не ювілейна дата? А тому, що Микола Скліфосовський – наш земляк (він народився в 1836 році на хуторі Карантин біля міста Дубоссари). Деякий час його так і називали – хутір Скліфосовського. З часом Дубоссари, простягнувшись на південь уздовж берега Дністра, «поглинули» хутір. Тепер це село Дзержинське.
Майбутній хірург народився в багатодітній українській родині дрібнопомісного дворянина. Микола був дев’ятою дитиною з дванадцяти. Його батько, виходець із бідної дворянської сім’ї, був дрібним чиновником, служив писарем у Дубоссарській карантинній конторі й ледве зводив кінці з кінцями. Жили вони, буквально, впроголодь. Але, незважаючи на це, глава сімейства багато часу приділяв освіті й вихованню дітей. Він сам навчив їх грамоти, долучив до читання. Чесність, сумлінність, виконання свого обов’язку було притаманне в сім’ї всім.
Нужда змусила батьків Миколи Скліфосовського віддати декого зі своїх дітей, у тому числі й нашого героя, в дитячий притулок Одеси. Згодом Микола вступив до 2-ї Одеської гімназії, яку закінчив зі срібною медаллю, ставши одним із кращих її випускників.
Розповіді матері про роботу батька під час холерної епідемії прищепили Миколі любов до медицини. Він вирішив стати лікарем, і в 1854 році вступив на медичний факультет Московського університету «на казенне утримання».
Блискуче закінчивши університет, Микола Васильович у 1859 році повертається до Одеси, де довгий час працює у міській лікарні. Втім, свій перший самостійний досвід, хоч і нетривалий, Скліфосовський набув у Дубоссарах. У його послужному списку є такий запис: «Проїздом з Москви через Дубоссари, за пропозицією начальника Херсонської губернії, через хворобу тамтешнього лікаря, виконував його обов’язки в міській лікарні з 23 серпня по 8 вересня 1859 року».
Одночасно з роботою в Одеській міській лікарні Микола Васильович готує та захищає докторську дисертацію на тему «Про кров’яну маточну пухлину». З 1866 по 1868 роки він перебуває в науковому відрядженні за кордоном. За цей час він побував у Німеччині, Франції та Англії. Це відрядження дозволило М. В. Скліфосовському ознайомитися з хірургічними школами передових країн Європи.
У 1870 році Скліфосовський, уже як професор, очолив медичну кафедру в Київському університеті. А через рік його переводять завідувачем кафедри хірургічної патології Імператорської медичної хірургічної академії (Санкт-Петербург). Ще через 10 років його обирають завідувачем кафедри факультетської клініки в Московському університеті. А потім призначають деканом медичного факультету МДУ.
Великий інтерес становить повний послужний список М. В. Скліфосовського, що зберігається в Центральному державному військово-історичному архіві Росії. У цьому документі розміщено біографічний матеріал про роботу видатного хірурга в Одесі, Києві, Петербурзі, Москві, матеріали про його участь в австро-прусській (1866), франко-прусській (1870), слов’яно-турецькій (1876) і російсько-турецькій (1877 – 1878) війнах.
Досвід чотирьох воєн перетворив його у великого військово-польового вченого-хірурга і відкрив у ньому талант адміністратора й організатора військово-санітарної справи. Його наукові праці з питань військово-польової хірургії є безцінним внеском у скарбницю світової науки.
Не можна не сказати й про те, що колеги відгукувалися про нього як про лікаря, здатного з почуття професійного обов’язку кілька діб безперервно перебувати за операційним столом, не відволікаючись ні на сон, ні на їжу. Наприклад, на російсько-турецькій війні під час контратак армії Сулеймана-паші Микола Васильович якось оперував четверо діб поспіль без відпочинку і сну під вогнем супротивника! Звіти свідчать, що на той період через його лазарети пройшло близько 10 тисяч поранених. Лікар і сестри, серед яких перебувала дружина Софія Олександрівна, підтримували його сили тим, що зрідка між окремими операціями вливали йому в рот кілька ковтків вина.
У мирний час М. В. Скліфосовського можна уявити як елегантного, випещеного генерала в бездоганно чистому кітелі, що здається на перший погляд дещо суворим і неприступним. Але, як кажуть, зовнішність часто буває оманлива. Насправді він був напрочуд м’якою, лагідною, доброзичливою і навіть трохи сентиментальною людиною.
Микола Васильович належав до прогресивної частини російської інтелігенції. Він був гарячим поборником жіночої медичної освіти, а також прихильником загальної освіти в Росії. Видавав і редагував журнали «Хірургічний літопис» і «Літопис російської хірургії». Його перу належить понад 110 наукових праць, присвячених найрізноманітнішим розділам хірургії.
Нарешті, в особистому житті наш знаменитий земляк був винятково скромний. Коли хотіли святкувати його 25-річний ювілей, він відмовився від урочистого вшанування. Але це не завадило відгукнутися на його ювілей усьому хірургічному світу, починаючи з корифеїв науки й завершуючи врятованими ним хворими. Було отримано до 400 вітальних листів і телеграм з вираженими в них найкращими почуттями: кохання, вірності, вдячності великому вченому, лікарю і громадянинові.
У будинку Скліфосовських, в якому дружина Софія Олександрівна вміло і розумно підтримувала гостинні традиції кращих інтелігентських російських родин, бували й композитор П. І. Чайковський, і художник В. В. Верещагін, і відомий юрист А. Ф. Коні. Інтереси Скліфосовського були досить різноманітні: він любив живопис, літературу, музику. Його дружина, до речі, була лауреатом міжнародного музичного конкурсу Віденської консерваторії, а дочка Ольга Миколаївна навчалася музики у Миколи Рубінштейна. Дружив великий лікар і з С. П. Боткіним, засиджувався до пізньої ночі у професора хімії й композитора О. П. Бородіна, зустрічався з О. К. Толстим.
Ніколи, ні за яких обставин, Микола Васильович не зраджував своїм благородним джентльменським правилами спілкування, ніхто не бачив його невдоволеним, розгніваним, запальним, роздратованим. А разом з тим він був і емоційною, і натхненною людиною. Наприклад, перша операція, яка зазвичай проводилася тоді без хлороформного наркозу, справила на молодого студента Миколу Скліфосовського таке сильне враження, що він зомлів.
Останні роки життя вчений-хірург тяжко хворів, переніс кілька апоплексичних ударів і жив у своїй садибі Яківці близько Полтави, де займався улюбленим садівництвом. У 1904 році Скліфосовський раптово помер. Поховали його неподалік від місця знаменитої Полтавської битви.
У 1923 році, в день п’ятиріччя радянської медицини, Шереметьєвська лікарня в Москві була перейменована в інститут швидкої допомоги імені М. В. Скліфосовського. У Полтаві Скліфосовському встановлено пам’ятник, над яким шефствують студенти медичного інституту. У Дубоссарах, на батьківщині нашого знаменитого земляка, одну з вулиць назвали на честь М. В. Скліфосовського.
Єлизавета ЮР’ЄВА.