Міжнародний день інвалідів був проголошений 3 грудня 1992 року Генеральною Асамблеєю ООН (International Day of Persons with Disabilities). Інваліди – це люди з обмеженими можливостями, у яких назавжди або на тривалий термін порушені якісь важливі функції організму. Статус інваліда дається людям для того, щоб за допомогою соціальних пільг, виплат та інших заходів зробити їхнє життя кращим і наблизити до життя людей, у яких всі функції в нормі. Мета Міжнародного дня інвалідів: привертати увагу суспільства до їхніх проблем, захищати їхню гідність, права і добробут, звертати увагу на участь їх у політичному, соціальному, економічному та культурному житті. Тобто, йдеться про дотримання прав людини й участь інвалідів у житті суспільства.
У Росії, наприклад, для захисту прав та інтересів інвалідів створені товариства: Всеросійське товариство інвалідів (ВТІ), Всеросійське товариство сліпих (ВТС), Всеросійське товариство глухих (ВТГ). І все ж, на жаль, життя їхнє продовжує залишатися важким. І в Росії, і в Придністров’ї є безліч проблем, які позбавляють цих людей можливості вести повноцінний спосіб життя, іноді надовго ізолюють їх від суспільства, залишаючи віч-на-віч зі своїм нещастям. Але люди з обмеженими можливостями не просять, щоб їх жаліли, бо вважають себе рівноправними членами суспільства, хоча і потребують допомоги від свого оточення. Вони – такі ж люди, як і кожен із нас, хіба що носять окуляри з товстими лінзами, слуховий апарат, використовують допоміжну техніку для пересування, спеціальні книги для читання, приймають певні медичні препарати тощо.
Ставлення до інвалідів та людей похилого віку є тестовим показником людяності суспільства. На мій погляд, протягом кількох останніх років тема співіснування інвалідів у нашій республіці не залишалася без уваги: проводилися круглі столи з фахівцями та зацікавленими особами, конференції, на яких обговорювалися проблеми інвалідів, у тому числі інклюзивна освіта. На належному рівні функціонують такі спеціалізовані установи, як Республіканський спортивний реабілітаційно-відновлювальний центр для інвалідів, Тираспольський будинок-інтернат для інвалідів та громадян похилого віку, Тираспольська корекційна школа для дітей-інвалідів з порушенням опорно-рухового апарату, Республіканський інтернат для дітей з порушеннями слуху, спеціальні корекційні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків і з порушенням інтелекту в Тирасполі, Бендерах, у селі Глине Слободзейського району тощо. У Тирасполі працює благодійний фонд «Гуманність і справедливість», з коштів якого надається допомога соціально незахищеним категоріям громадян, у тому числі ветеранам, інвалідам, багатодітним сім’ям, а також городянам, які потрапили в скрутні життєві ситуації. Кожен, хто в тій чи іншій мірі вирішує проблеми таких людей, заслуговує великої вдячності й поваги. Мені вдалося поспілкуватися з керівником одного з таких закладів Тирасполя – директором школи-інтернату для дітей з порушенням інтелекту Ларисою Антонюк, яка багато років очолює його і як ніхто інший розуміє все, що пов’язане з проблемами знедолених людей. На моє запитання, чи відзначають вони Міжнародний день інвалідів, Лариса Іванівна з великим захопленням і знанням справи розповіла: «Сьогодні якраз відзначали – в актовому залі зібралися наші вихованці, їхні батьки, вихователі. Для них демонструвалися фільми про дітей, які, долаючи всі труднощі, зуміли знайти собі улюблене заняття і своє місце в суспільстві. Крім того, хочу зазначити, що наш навчальний заклад є постійним учасником щорічного республіканського фестивалю «Цветик-семицветик» у Дубоссарах, маємо п’ять призових дипломів. А ще ми дуже вдячні учням загальноосвітніх закладів нашого міста, особливо з середньої школи №12 і гімназії, за те, що вони відвідують наших вихованців, спілкуються з ними, діляться своїм життєвим досвідом. Ми вдячні адміністрації Управління народної освіти й держадміністрації міста за те, що не забувають, надають допомогу. На завершення додам, що людей з обмеженими можливостями (дорослих і дітей) ми повинні сприймати й приймати такими, які вони є, і не лише мати й тато повинні піклуватися про них, а й усі ми».
Від себе додам: перш за все пам’ятайте – від хвороб ніхто не застрахований, інвалідом, на жаль, може стати кожен. Інваліду, звичайно ж, жити набагато важче, ніж здоровій людині. Тому наші доброта й участь їм украй необхідні (і не тільки в Міжнародний день інвалідів).
Любов ФЕТІСОВА.