Незвичайним став минулий тиждень для суворовців. Він був присвячений Олександру Васильовичу Суворову. Ім’я великого російського полководця хлопці славили своїми перемогами у спортивних змаганнях, успіхами на уроках, творчими роботами, в яких посилались на справи і заслуги генералісимуса. Найяскравішою подією стала тематична класна година. Численним гостям навчального закладу вихованці подарували театралізовану виставу.
– Нікому не відомий Суворов не вирізнявся при дворі Катерини ІІ, не мав великого капіталу або великих земельних угідь, вразив усіх уже в першому своєму воєнному бою 1 серпня 1759 року, – так почали розповідь про майбутнє головнокомандувача російської армії ведучі. Оповідь підхопили суворовці, які виступали в ролі диво-богатирів видатного полководця. Вони із захопленням розповідали глядачам про «Науку перемагати», яку дав Суворов своїм солдатам, зробивши їх непереборними, і якою через три століття керуються і нинішні суворовці.
– Гарнізон – це ціла армія, – декламував суворовець слова полководця. – Ніщо не встоїть проти російської зброї. Ми сильні й упевнені в собі!
– Ми – росіяни, ми все здолаємо! – вторив йому товариш.
– Хто любить Батьківщину, той подає найкращий приклад любові до людства! – підхопив третій.
– Військові чесноти для солдата – відважність, для офіцера – хоробрість, для генерала – мужність, які ґрунтуються на порядку й дисципліні, керовані пильністю і передбачливістю, – браво процитував слова полководця ще один. Закінчили вихованці мініатюру «Перша битва» дружним вигуком:
– Ура Суворову! Ура!!!
У світлій просторій актовій залі училища, прикрашеній панно з переможними битвами Суворова і його чудо-богатирями, гриміли оплески. Обличчя учасників і глядачів: самих суворовців, їхніх викладачів, командирів і гостей – осяяні посмішками. Мабуть, найтепліше аплодували суворовці-глядачі. Вони були натхнені не менше, ніж початківці-актори, їхні товариші, і з не-підробною цікавістю спостерігали за продовженням вистави.
«Послухай-но, Потьомкіну, часто думаю про нашого славного Суворова», – на сцені викладачі Тираспольського Суворовського військового училища в образах імператриці Катерини II і ясновельможного князя Потьомкіна. Імператриця захоплюється перемогами Суворова, які приносять славу Росії. Вона згадує, як подарувала полководцеві дорогоцінну табакерку з портретом Олександра Невського і при цьому сказала: «Нікому так не годиться мати портрет Вашого тезки, як Вам, Олександре Васильовичу! Ви великий, як він!»
Вихованці училища знають, що ім’ям святого Олександра Невського був названий Суворов. Олександр Васильович був глибоко віруючим і всі свої справи здійснював задля слави Божої. Він став продовжувачем ратних подвигів російського князя. У пам’ять про Олександра Суворова вранці 24 листопада, у день його народження, військовий священик отець Максим, духовний наставник вихованців, здійснив подячний молебень. Суворовці віддали данину пам’яті визволителеві нашої землі від турків, засновникові міста Тирасполя. По завершенні молитви вони поклали квіти до пам’ятника Суворову на території училища. «Потомство моё, прошу брать мой пример» – ці слова викарбовано на пам’ятному знаку. По завершенні молитви начальник Тираспольського Суворовського військового училища майор Сергій Александров, налаштовуючи вихованців на навчальний день, сказав: «Кожен з нас повинен пам’ятати про те, що Суворов усе своє життя, починаючи з отроцтва, вірою і правдою служив своїй Вітчизні. Такими маємо бути і всі ми».
На конкурсі читців в актовій залі училища прозвучало багато віршованих творів про великого воєначальника. Читали їх суворовці серйозно і навіть піднесено, а деякі – майже завзято. Це були вірші різних епох, різними мовами. Так, Валентин Ізмайлов декламував вірші молдавською мовою. Виступ кожного вихованця був маленькою виставою. Хлопчики в парадній формі з червоними погонами вживалися в образи, переносячи дух Росії минулих століть у сьогодення.
Дзвінкі голоси вихованців було чути далеко за межами актової зали. А в коридорах училища красувалися творчі роботи, стінні газети, придумані й оформлені суворовцями.
В актовій залі юні артисти розіграли мініатюру про похідне життя генералісимуса. Уся увага глядачів була спрямована на жменьку російських воїнів, що сидять біля багаття зі своїм батьком-командиром і готуються до ранкового бою.
– Олександре Васильовичу, у нас патрони закінчуються, – сказав вустами суворовця один із чудо-богатирів.
– Бережи кулю на три дні, а іноді на цілу кампанію, коли ніде взяти. Стріляй рідко, та влучно, багнетом коли міцно. І ще запам’ятай: швидкість і раптовість замінюють кількість, натиски й удари вирішують битву. Воювати потрібно не кількістю, а вмінням, – відповів його старший товариш у ролі генералісимуса Суворова.
У Суворовському тижні, підготовці та проведенні театральної вистави брали участь практично всі викладачі, офіцери-вихователі та адміністрація училища. Святкування дня народження Суворова стане щорічною традицією.
…Мине кілька років, і хтось із цих хлопців стане армійським командиром. І тоді поради Суворова стануть їм у пригоді під час навчання особового складу ратній справі. З упевненістю можна сказати, що серед цих хлопців, які зараз гордо носять форму суворовця, хто-небудь стане воєначальником, як колишні міністри оборони нашої армії – генерал-полковник Станіслав Хажеєв і генерал-майор Олександр Лук’яненко, а решта примножить славу Вітчизни на інших державних посадах.
Суворов, суворовці… У цих словах – зв’язок часів: XVIII і XXI століття. Генералісимус Суворов примножив славу Росії, а суворовці зараз осягають його науку перемагати: перемагати у спорті, навчанні, творчості, готуючи себе до гідного дорослого життя.
Віталій ЗАБОЛОТНИЙ.