У листопаді виповнилося 110 років від дня народження нашого земляка – молдавського радянського письменника Якова Опанасовича Кутковецького. Його ім’ям названа одна з кам’янських вулиць. На честь вікового ювілею письменника та 400-ліття міста на фасаді середньої школи № 1, де навчався Я. Кутковецький, встановлено меморіальну плиту.
Та найкраща пам’ять про літератора – його книги, які й по сьогодні не втратили актуальності. Вони знайомлять молоде покоління з недавньою історією нашої малої Батьківщини, з ключовими моментами першої половини XX століття, з яскравими представниками багатонаціонального народу Лівобережжя Дністра. Тому широко використовуються на заняттях з літератури рідного краю.
Життя і доля
Яків Кутковецький народився в сім’ї кам’янського будівельника. У Кам’янці провів дитинство та юність, звідси зробив крок у широкий світ. По закінченні семирічної школи його направили на підготовчі курси для вступу до вишу. Подальшу освіту здобув в Одеському університеті та в Московському редакційно-видавничому інституті.
Представники його покоління, що стали свідками й учасниками грандіозних історичних змін, з ранніх років торували самостійний шлях. Рано почав трудову діяльність і Яків Кутковецький. Активний комсомолець, а з 1930 року – комуніст, він брав діяльну участь у колгоспному будівництві. Керував парторганізацією села Строєнці. Потім працював секретарем Дубоссарського райкому партії.
Неодноразово Якову Опанасовичу доводилося виступати на газетних сторінках, роз’яснюючи суть тих змін, що відбувалися в суспільстві, закликаючи кожного земляка активно включитися в процеси перетворень. З цього і почалася його журналістська діяльність. У 1930 роках Я. О. Кутковецький був співробітником Кам’янської районної газети «Ленінський шлях», а згодом – її редактором. Незабаром молодого, ініціативного, грамотного газетяра переводять у редакцію республіканського видання «Молдова Сочиалистэ». Саме журналістська діяльність, яка вимагає постійно бути в центрі подій і надає можливості зустрічатися з цікавими людьми, сприяла формуванню Кутковецького-письменника.
Велика Вітчизняна, що грянула раптово, підняла і вивела на передову сотні тисяч патріотів рідної землі. Був серед них і наш земляк. Ще під час служби в армії Яків пройшов курси підготовки артилеристів і був призначений командиром відділення. Тому, на відміну від багатьох спішно мобілізованих новобранців, він був добре підготовлений до тих важких, кровопролитних битв, які розпочалися в 1941-му. Вже в червні старший лейтенант Я. О. Кутковецький командує батареєю протитанкових гармат…
Яків Опанасович воював на Сталінградському, Донському, 3-му Українському фронтах. За мужність, проявлену в боях, був нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», орденом Червоної Зірки. Багато разів наш земляк дивився смерті в вічі, а після чергового поранення в березні 1944-го був звільнений у запас.
Письменницька діяльність
Розпочалася важка робота з відновлення зруйнованого війною народного господарства. А Велика Вітчизняна все ще гуркотіла, вимагаючи від людини та громадянина поділитися пережитим, висловити всі ті думки та почуття, що накопичилися у солдатській душі, увічнити подвиг народу, який дав відсіч загарбникам. Спочатку в пресі з’явилися нариси Я. Кутковецького про події на фронті. А в 1946 році була надрукована повість «Вогонь!», присвячена захисникам Сталінграда. У той час Велика Вітчизняна ще не була висвітлена в молдавській літературі. Саме книга Якова Опанасовича дала поштовх розвитку цієї теми письменниками й поетами МРСР. А Кутковецький відразу був прийнятий до лав Спілки письменників СРСР.
Наступні твори нашого земляка – літопис епохи перетворень, сучасником якої він був. Подіям, які відбувалися на Кам’янщині напередодні Жовтневої революції, присвячена книга «Гірський потік». Про колективізацію в молдавських селах Я. О. Кутковецький розповів у повісті «Зорі». У творах «Скромні герої» та «У закруті Дністра» йдеться про трудові подвиги земляків автора.
«Іон Солтис»
Це найвідоміший твір Якова Кутковецького. Та чомусь Іван із сім’ї з аутентичним українським прізвищем Солтис під пером автора став Іоном. Можливо, тому, що нарис був написаний молдавською мовою, чи «завдяки» прийнятій у ту пору національній політиці Радянського Союзу. Тепер про причини можемо лише гадати.
Безсумнівним залишається лише той факт, що саме Кутковецький першим розповів широкій читацькій аудиторії про коротке життя одного з чотирьох наших земляків, удостоєних високого звання Героя Радянського Союзу. Це чесна історія, що опирається на факти, на спогади батьків Івана та його земляків, бойових товаришів і командирів, на фронтові зведення. Вона починається з напівголодного існування простої кузьминської сім’ї в ту пору, коли батько – Сидір Артемович – пас сільське стадо та батрачив на куркулів. І лише об’єднання таких самих бідняків у колгосп дало їм можливість облаштувати своє життя по-новому.
Село розвивалося, і всім світом побудували школу. Вчителька Ганна Карлівна Крижанівська запам’ятала Івана як старанного учня, товариського і доброзичливого: «Це був міцний хлопчик і для свого віку досить сильний. Вчився добре. Захоплювався гімнастикою. На перервах він ділив хлопців на дві групи. Група, до якої він входив, прикріпляла на свої картузи червоні зірочки. Друга мала назву «сині». Хлопці, озброєні дерев’яними рушницями, азартно билися».
А в червні 1941-го дитяча «війнушка» перестала бути грою. Майже три роки тривала фашистська окупація: страти радянських активістів; підневільна виснажлива праця. Німці та румуни відбирали майже все, що було вирощено селянами.
Тільки-но Червона Армія звільнила Кузьмин, Іван разом із багатьма односельцями став у солдатський стрій.
Крок у безсмертя
Бойове хрещення молодий кулеметник Солтис отримав під час форсування Дністра в районі Рибниці. Брав участь у звільненні міст і сіл України, Білорусії, Польщі. 11 лютого 1945-го в бою за населений пункт Луїзенталь, вже будучи пораненим, грудьми закрив амбразуру ворожого дзоту, давши однополчанам можливість продовжити атаку й перемогти.
Ось як описує цю битву Яків Кутковецький: «Увечері підрозділ отримав наказ перейти в наступ. Рота старшого лейтенанта Громова, атакуючи ворога, прибула до містечка. Впродовж усієї ночі йшов кровопролитний бій. Німці засіли в окопах поперек вулиць, у будинках, на дахах. Допоміжні загони «фолкштурм» безперервно атакували наші війська з лівого флангу. Настав ранок, над землею ще висів туман. Бій за містечко перейшов у рукопашний. Два взводи стрільців на чолі зі старшим лейтенантом Громовим атакували кам’яну будівлю. У ній засіли німці й через амбразуру, пробиту в стіні, вели кулеметний вогонь. П’ять бійців, товаришів Івана, вже лежали в калюжі крові під стінами цього будинку. Деякий час Іван постояв за рогом, ніби вирішуючи щось. Потім зробив кілька кроків уздовж стіни, дивлячись на амбразуру. Перекриваючи вогнем усю вулицю, з амбразури продовжував наполегливо і безперервно строчити кулемет. Один солдат, змахнувши руками, повалився на землю. Деякий час Іван постояв на місці, не відводячи очей від фашистського лігва. Перед очима промайнула долина Дністра, рідні пагорби, колгоспний сарай, тато, його дорога мама… Іван кинувся вперед і закрив своїми грудьми ворожу амбразуру».
Поховали Солтиса в місті Луїзенталь (нині Кендзежин) на братському кладовищі радянських воїнів, полеглих у боях під час звільнення Польщі. 10 квітня 1945 року Указом Президії Верховної Ради СРСР Івану Сидоровичу Солтису посмертно надано звання Героя Радянського Союзу.
Нарис Кутковецького став не лише літературним пам’ятником Солтису. Він надихає вчителів на розроблення нестандартних уроків, на яких можна разом з учнями прослідкувати творче зростання письменника-земляка і детально проаналізувати його ключовий твір. Таке літературне краєзнавство допомагає ознайомити школярів з історією Придністров’я, традиціями нашого народу, предметами етнографії, кращими зразками архітектури, музики, образотворчого мистецтва, а отже – виховувати різносторонньо розвинену особистість.
Лариса ПАНАЇДА,
вчитель української мови та літератури
Кам’янської СШ № 2.