Члени Спілки письменників Придністров’я пишуть на різні теми, але одна з них чи не найбільше турбує все людство. Літератори не можуть залишатися осторонь від такої значущої події, як 75-річчя Великої Перемоги. Не писати про Велику Вітчизняну війну письменники й поети Придністров’я просто не можуть. Чому? Можливо, тому, що серед них теж є ветерани Великої Вітчизняної війни, письменники, які вели та ведуть активну діяльність, поповнюючи літературну скарбницю нашої країни новими творами.
Імена Володимира Афанасьєва, Анатолія Дрожжина, Бориса Челишева, Петра Данича, Георгія Панова, Василя Маслова та інших літераторів знають не тільки в нашій країні. Вони назавжди запам’ятали жахи Великої Вітчизняної війни. Саме їм належить неоціненний внесок у діяльність Спілки письменників Придністров’я. Тема війни, трагедії радянського народу у воєнні й повоєнні роки по-різному знаходила свій відбиток у їхній творчості. Вона надихнула молоде покоління придністровських поетів та письменників на написання нових творів.
Роман КОЖУХАРОВ. Напередодні святкування 65-річчя Великої Перемоги прозаїк Роман Кожухаров, колишній керівник Тираспольської письменницької організації, випустив книги, присвячені трагічній долі штрафників у роки Великої Вітчизняної війни. Це «Искупить кровью», «Штрафники не кричали «Ура!», «Пуля для штрафника», трохи пізніше вийшла друком книга «Штрафники против «тигров». Без перебільшення можна говорити про те, що ця серія книжок –великий прорив придністровського письменника у «велику літературу» як Росії, так і СНД.
Юрій БАРАНОВ. Свого часу він закінчив філологічний факультет Тираспольського педагогічного інституту ім. Т. Г. Шевченка. Письменницький талант проявився досить пізно – після 30 років. У його активі – роман, повісті, оповідання. Роман Юрія Баранова «З пожовклих зошитів прапорщика Арабова» – серія гумористичних замальовок з життя військовослужбовця в одній із частин Червоної Армії. Роман автобіографічний. Спостерігаючи будні у військовій частині, автор відстежує кумедні ситуації, які найчастіше зустрічаються військовим. Він пропонує читачам розважитися та відпочити, читаючи цей роман.
Олег ЮЗИФОВИЧ. Кращі твори придністровських поетів і прозаїків можна прочитати в альманаху «Литературное Приднестровье». Одним з укладачів цього провідного видання придністровських літераторів є відомий у Придністров’ї поет й прозаїк Олег Юзифович. Тематика його віршів різноманітна. Його творча спадщина – політична і громадянська поезія про Велику Вітчизняну, Афганську, Придністровську війни, ліричні вірші про міста Придністров’я, про природу і кохання. Олег Юзифович також виступає і як публіцист.
Петро ШПАКОВ. Більшість своїх творів бендерський поет і прозаїк Петро Шпаков присвятив військовій тематиці, яку вважав основою своєї творчості. Він завжди пам’ятав про війну і присвятив подвигу простих людей, які перемогли фашистів, безліч віршів, оповідань, статей. Ще молодим парубком він пішов воювати, повернувся з війни пораненим, але непереможеним, і свої почуття передав у прекрасних віршах, об’єднаних у збірках «Поклик пам’яті», «Кантата мужності». Писав і прозу. Наприкінці життя Петро Шпаков встиг написати свою останню книжку, де тема Великої Вітчизняної війни перегукується з сучасністю. Книжка називається «За покликом серця й обов’язку».
Людмила КУДРЯВЦЕВА. Придністровська поетеса 2010 року брала участь у державному конкурсі «Родное Приднестровье», присвяченому 20-річчю утворення Придністровської Молдавської Республіки та 65-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. У номінації «Література.Поезія» вона посіла третє місце. Її перу належить цикл «Была Великая война».
Проект «СТИХіЯ». У 2019 році в Придністров’ї завершився проект «СТИХіЯ», в якому взяли участь не тільки досвідчені поети, а й молоді талановиті люди, які тільки розпочали свій творчий шлях. Щоб стати його учасником, необхідно було відправити три своїх найкращих вірші, серед яких – і вірші про Велику Вітчизняну війну. Журі (Лариса Стойлова, Ольга Молчанова, Сергій Багнюк) відібрало серед 100 учасників 24 найдостойніших, і тільки 16 із них стали переможцями проекту. Придністровська літераторська спільнота відкрила для себе нові таланти, яким небайдуже минуле, які цікавляться сьогоденням, роблять усе можливе заради щасливого майбутнього.
Кожного року Придністров’я святкує чергову річницю Великої Перемоги. У 2020 році, на жаль, масові заходи не проводилися, але придністровська спільнота не забула славну дату.
Не забувають у нашій країні про події Великої Вітчизняної війни також і школярі. За програмою учні вивчають твори придністровських поетів та письменників, присвячені цій тематиці.
ТВОРИ ПРО ВЕЛИКУ ВІТЧИЗНЯНУ ВІЙНУ ЗА ШКІЛЬНОЮ ПРОГРАМОЮ
11 клас. Надія ДЕЛІМАРСЬКА «Моєму дідусеві Івану Кузьмінчуку». У невеличкому творі поетеса розкрила всю трагічність родини, яка залишилася без чоловіка та батька. Слова Надії Делімарської беруть за душу, передають увесь розпач рідних та безглуздість смерті:
«На похоронці розписалась
Рішучим розчерком війна…»
Петро ДАНИЧ «Обід» (розповідь-бувальщина). 
Головний герой оповідання Петро Данич у Незавертайлівці на зустрічі, присвяченій 60-річчю Перемоги, з бойовими товаришами згадує військові бувальщини. Одна з них, найкумедніша, сталася з Іваном Дудінковим, який у серпні 1943 року визволяв Україну від фашистів. Боєць пішов за обідом для своїх товаришів та командира до польової кухні, але коли повертався назад, задумався і звернув не на ту стежку. Там його взяли у полон німці, які привели радянського солдата до свого командира. У Івана не було шансів вийти живим із цієї халепи, але завдяки своїй кмітливості він повернувся до своїх живий і здоровий. Як це йому вдалося? «…Офіцер ще раз подивився на мене і запитав:
– Попався, вояко?
– Ні, – відповів.
– Здався добровільно?
– Ні. Мене прислав до вас командир батальйону.
І такий придуркувато-веселий вигляд у мене, напевно, був у той момент, що офіцер навіть трохи розгубився.
– Виходить, в гості до нас?
– Так точно.
– З якою метою?
– Ми вже два тижні з гаком, – кажу, – стоїмо в обороні.
– Ну то й що?!
– Наша частина знаходиться прямо навпроти вашої. Сусіди зліва і справа успішно наступають, а ми не просунулися і на метр. Мій комбат оцінив вашу стійкість й уміння воювати і ось з повагою наказав принести вам обід…». Після цього тривав допит, під час якого Іванові вдалося переконати німців у тому, що він каже цілковиту правду. Нарешті, він почув такі слова: «Майор пильно глянув на мене і заговорив, перекладач ледве встигав за ним. Слова офіцер кидав різко, жорстко.
– Слухай, Іване, мені жаль тебе. Вважай, що ти народився заново. Якщо твій командир послав мені обід з поваги, то я, як справжній офіцер, зобов’язаний відплатити йому тим же. Ось принесли наш солдатський обід. Бери казанки і йди з Богом…». Ця історія – про людську винахідливість, вона надовго запам’яталася не тільки самому солдату, а і його бойовим товаришам.
Петро ВЕРШИГОРА «Люди з чистою совістю».
Автор згадує, як розпочався його бойовий шлях, як він ішов до перемоги, з якими людьми зустрівся, наприклад, з Ковпаком і Руднєвим: «…Ось якими були ті двоє людей, що з ними звела мене доля, мене, безпартійного інтелігента, в серпні 1942 року. І сказати по правді, я не в претензії до своєї долі…». Автор з особливою любов’ю описує партизанів, серед яких були й зовсім юні бійці: «…зв’язковий восьмої роти, хлопчина років п’ятнадцяти, Володя Шишов. Цей підліток давно привертав мою увагу, але познайомитися ближче з ним якось не траплялось нагоди. Він завжди ходив у червоноармійській шинелі, що була йому до міри, за плечима теліпався трофейний карабін, коло пояса – наган у кобурі, яку він сам змайстрував з невичиненої свинячої шкіри. Їздив він на невеличкому коні, і їздив добре… Жвавішав він тільки в бою. Пташкою літав від комроти до штабу і назад з донесеннями та наказами. Голос його дзвенів. Усні його донесення вражали мене своєю ясністю, розумінням тактичної обстановки, лаконізмом. Тоді це був уже бувалий заслужений партизан, з Орденом Червоної Зірки на грудях…». Згадує Петро Вершигора про своїх загиблих товаришів, про те, як йому доводилося розмовляти з рідними полеглих бійців. «…І ось сиджу віч-на-віч з матір’ю Тольки-ленінградця. Розказую їй про бойове життя її сина. Як він прийшов у загін, які походи зробив. Вона тремтячою рукою повертає партизанську медаль, якою посмертно нагороджено її сина, і дивиться, дивиться на мене уважно, суворо і мовчить. Благеньке пальтечко, потертий комір, старенька хустка… Вона підвела руку, ніби захищаючись від моїх ще несказаних слів, а потім стисла її в кулачок і раптом несподівано енергійно махнула нею так, як споконвіку всі руські люди, в скрутному становищі б’ючи шапкою об землю.
– Ну, не криви душею, синку. Скажи матері правду. Нехай найприкрішу. Загинув він як чесний солдат, як совість і Батьківщина вимагали? Скажи!
– Так. Як чесний солдат. Даю вам слово, мамашо…»
10-й клас. Микола КОРИТНИК «Німий і вовки». Німим називали Федора, який ще в дитинстві переніс тяжку хворобу, внаслідок чого став глухонімим. Про нього в селі говорили багато чого: «Німий, – говорили одні, – може звалити однорічного бичка з ніг». «Німий, якщо його зачепиш, б’є до тих пір, поки не побачить кров», – запевняли інші. «Мухи не образить», – спростовували треті, слухаючи такі історії… Він гарно малював, ліпив, майстрував, любив тварин. Особливі стосунки в нього склалися з лошам. Він полюбив його всім щирим серцем, викохав, випестив, і зусилля не були даремними – Луна виросла гарною ставною конячкою. Вона мала «крутий» характер, цінувала повагу до себе. Коли в селі були німці, один із фашистів захотів сісти на Луну, але вона його скинула з себе та покалічила. За це німці накинулися на неї та вибили очі. Вони поводилися як вовки, жорстокі та безпощадні, але відрізнялися від справжніх звірів тим, що вбивали не заради прожитку…
7-й клас. Віталій САЙНЧИН «День Перемоги». Вірш був написаний до 60-річчя з Дня Перемоги. Автор у ньому закликає сучасне покоління до того, що треба пам’ятати про минуле:
«…Здіймемо келихи радощі й сліз
За тих, хто свято весни нам приніс…»
Також він говорить про те, що минуле має вберегти прийдешні покоління від страхітливих помилок:
«…Сон обеліски в степах стережуть,
Журно ромашки над ними цвітуть.
В небі весіннім летять журавлі,
Мир над землею та мир на землі…»
Віталій САЙНЧИН «Непідкорені». Поезія «Непідкорені» присвячена патріотам-антифашистам, розстріляним у Рибницькій в’язниці 19 березня 1944 року:
«…Мовчання скорботну хвилину
Віддайте загиблим братам.
Не стали вони на коліна
І не підкорились катам…»
Їхня смерть не була даремною:
«…За правду, свободу і волю,
За мир на священній землі…»
Автор висловлює думку, що пом’януть їх батько і мати, сини, що колись підростуть, а про їхній подвиг розкажуть солдати біля обеліска, які непорушно стоятимуть на варті миру на придністровській землі.
Ми зобов’язані пам’ятати про події тих часів, коли люди, не шкодуючи себе, билися за свою Вітчизну, переносили найважчі випробування. Ми зобов’язані пам’ятати про цю війну, щоб не допустити повторення жахливих подій тих років.
Ольга БУРДУЖА.
Фото из открытых источников.