За статистикою чверть населення планети – сільські жінки. Вони роблять вагомий внесок у розвиток економіки своїх країн, ведуть домашнє господарство, наглядають за худобою та працюють на присадибних ділянках, ростять і виховують дітей, прищеплюють їм любов до рідних місць. Щоб віддати належне цим скромним трудівницям, Генеральна Асамблея ООН заснувала Міжнародний день сільських жінок. Нинішнього року світ відзначив його 13-й раз.
У Придністров’ї це свято робить лише найперші кроки, але, поза сумнівом, приживеться в суспільстві адже в ПМР – близько 150 сіл і проживає в них третина всього населення нашої республіки. Сьогодні придністровські селянки працюють у різних галузях народного господарства, реалізують себе в сім’ї та домівці, ще й знаходять вільний час для хобі.
Для Зінаїди Бирназ, уродженки села Стримба, що під Бєльцями, питання вибору професії не стояло. Коли вперше побачила, як над полями, що страждали від спраги, пролився штучний дощ, вона вирішила стати меліоратором. До мрії своєї йшла наполегливо, старанно вчилася в Кишинівському сільськогосподарському інституті й у 1982 році здобула диплом інженера-гідротехніка, разом з ним одержала і направлення на роботу в одне з передових господарств МРСР. У Кузьмині роботи молодому фахівцю вистачало. У радгоспі імені Івана Солтиса зрошували 650 га ріллі! Урожаї на цих полях були прекрасні, й господарство міцно стояло на ногах. Праця кожного в радгоспі-мільйонері оцінювалася гідно, фахівців забезпечували житлом, дозвілля було організоване на славу. От і прижилася Зінаїда Бирназ у Кузьмині. Незабаром і долю свою вона зустріла. Разом із Григорієм Грабаровським вони крокують життям вже 30-й рік. За цей час обзавелися власним будинком, виростили та виховали доньку і сина.
Чверть століття присвятила З. Грабаровська нелегкій землеробській праці. Пережила разом із радгоспом роки розквіту та занепаду. Не втрачала оптимізму навіть тоді, коли господарство збанкрутувало, вірила, що недовго зростати на родючих землях бур’янам. І, дійсно, настав час, коли довкола села всі поля знов були засіяні зерновими й технічними культурами. У ТОВ «Кам’янський колос» Зінаїду Євгенівну прийняли на роботу обліковцем на Кузьминській ділянці. Здавалося, так і йтиме життя по накатаній колії…
Однак у 2008 році в селі гостро постало питання щодо діяльності бібліотеки. Розташовувалася вона в аварійній будівлі, де протікала крівля, обсипалася штукатурка зі стін, не функціонувало опалювання та навіть електрика була відключена. Охочих працювати в таких умовах не було, а книги читати кузьминчани хотіли. Щоб забезпечити належний рівень інформаційного обслуговування населення, глава Кузьминської адміністрації Віктор Мельник запропонував завідувати бібліотекою Зінаїді Грабаровській, вірячи, що активна учасниця самодіяльності зможе налагодити роботу цієї установи. Утім, і керівництво села осторонь не залишилося. Першочерговим завданням на ту пору була організація в Кузьмині соціокультурного центру. Завдяки інвестиціям землекористувачів, здійснили реконструкцію будівлі сільської адміністрації та розмістили в ній усі заклади. Тепер у бібліотеці створені комфортні умови: майже 200 кузьминчан різного віку з задоволенням приходять сюди, щоб вибрати книгу до душі, погортати періодичні видання та й просто поспілкуватися.
У період пандемії З. Грабаровська не припиняє роботу, головною метою якої вважає залучення земляків до культурних цінностей. Під час карантину освоїла новий формат відеопрезентацій, віртуальних книжкових виставок, онлайн-уроків, які були розміщені в соціальних мережах, а влітку запровадила в практику зустрічі з читачами на свіжому повітрі. «Бібліолавка», організована Зінаїдою Євгенівною з дотриманням усіх запобіжних заходів, стала своєрідним клубом за інтересами, де можна було не лише обговорити прочитані книги, а й обмінятися рецептами та секретами господарювання, поговорити про актуальні проблеми й разом знайти шляхи їх вирішення.
Комунікабельність – це та риса, яка привела З. Грабаровську на терени громадської діяльності. Вона завжди прагне бути в центрі подій, не уявляє собі, як можна безвилазно сидіти вдома (при тому, що на ній – уся турбота про чоловіка та сина, значна частина господарських робіт і догляду за чималеньким городом та чисельною живністю). Після досягнення пенсійного віку, жінка стала активним членом Ради ветеранів, а незабаром земляки обрали її головою Кузьминської первинки, у лавах якої на обліку близько 250 членів. «Зінаїда Грабаровська знає кожного сільського пенсіонера, розуміє повсякденні потреби ветеранів і проявляє діяльну турботу про них, залучає до розв’язання найважливіших питань спонсорів і меценатів. У центрі її уваги – вдови фронтовиків. Під час весняного карантину вона особисто доставила кожній продуктові пакети, підготовлені районною Радою ветеранів війни, праці та Збройних сил, – розповів голова цієї громадської організації Юрій Жора. – Співпрацюємо ми з Зінаїдою Євгенівною і над вирішенням таких важливих завдань, як увічнення пам’яті захисників Вітчизни та патріотичне виховання молодого покоління».
Ось така вона – невтомна сільська трудівниця, яка справляється зі справами на всіх напрямах: родинному, професійному та громадському. Її діяльність, яка здається на перший погляд непомітною, оцінена на найвищому – державному рівні: цього року Зінаїда Грабаровська нагороджена Грамотою Президента ПМР.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.