У Брянську відбулися Всеросійські змагання з настільного тенісу серед інвалідів-візочників і людей з ушкодженням опорно-рухового апарату. На турнір з’їхалися майстри малої ракетки з усіх куточків Росії. Були й тенісисти з Білорусі та Придністров’я. Інтереси нашого тенісу на брянській арені в черговий раз відстоював Дмитро Лавров.
У 1-2-му класах він виграв усі матчі, а у фіналі обійшов одного з кращих паратенісистів Росії брянчанина Андрія Євстратова і поповнив скарбничку золотих медалей. Дмитро – майстер спорту міжнародного класу, не раз ставав чемпіоном Росії, зокрема й абсолютним, посідаючи найвищу сходинку п’єдесталу як в Кубку РФ, так і в чемпіонаті Росії. Наш кореспондент зустрівся з переможцем, членом паралімпійської збірної Росії з настільного тенісу.
– Дмитре розкажіть, як Ви готувалися до турніру в умовах пандемії, адже всі заходи, й спортивні також, були у нас заборонені.
– Д. Л.: Дійсно, нам не поталанило з цією пандемією. Через неї відмінили навіть Паралімпійські літні ігри, які мали відбутися в Токіо у серпні-вересні нинішнього року. Ми з друзями – членами нашого клубу «Тирас-ракета», переживали фізичний та емоційний дискомфорт через той незвичний спосіб життя, в якому опинилися навесні. Коли минув місяць «ув’язнення», я звернувся до Оперштабу, написав листа. Нам дали дозвіл на тренування за умови, що в залі одночасно перебуватиме лише по 2 людини. Вже з квітня ми поновили заняття. Це вдихнуло в кожного з нас нове життя.
– Скільки в клубі постійних учасників-параспортсменів?
– Д. Л.: Загалом, нас десятеро осіб. Усі ми спортсмени-візочники.
– Як Ви дізналися про змагання в Брянську?
– Д. Л.: Уперше я брав участь у змаганнях спортсменів з інвалідністю в Брянську 2014 року. Керівник спортивного клубу інвалідів «Пересвет» Михайло Климовцов запропонував нам спробувати сили у всеросійських змаганнях. Три роки поспіль ми виступали в офіційному старті сезону за спеціальним запрошенням Федерації настільного тенісу Брянської області та цього клубу. В ті часи з нами змагалися параспортсмени з України, Латвії, Литви, Польщі, Росії. Останнього разу були лише білоруси, учасники з різних регіонів Росії та один я з Придністров’я. Михайло і тепер нас запросив, потелефонував заздалегідь.
– Як Ви добиралися до Брянська?
– Д. Л.: Дорога до «золота» була нелегкою. У кращі часи ми їздили поїздом або літаком. Нині літаки не літають, поїзда теж не було. Нам дали дозвіл на виїзд на власному авто. Грішми допомогли небайдужі люди: директор «Интерднестркома» Сергій Ганжа, депутати ВР Галина Антюфєєва та Сергій Писаренко. Два дні туди – два назад. Трохи намучилися, проте сам турнір був того вартий.
– Під час перетину кордонів виникали якісь проблеми?
– Д. Л.: Ні, абсолютно ніяких проблем ні на українському, ні на російському, ні на білоруському кордонах. Нам взагалі бажали гарної дороги та усіляких успіхів.
– А де здавали тести на коронавірусну інфекцію?
– Д. Л.: Тести ми здали одразу по прибутті в Брянськ. До зали, де відбувалися змагання, всі заходили в масках, перебіг ігор відбувався без масок, однак по завершенні гри ми знову їх надягали.
– Які у Вас плани на майбутнє?
– Д. Л.: У грудні 2020 року в Санкт-Петербурзі відбудеться чемпіонат Росії. Я починаю до нього готуватися. Наступного року в Токіо плануються Паралімпійські ігри. Мрію потрапити. Вірю, що стану їх учасником.
Уляна БОНДАРЧУК.
Фото: Оксани Шахової.
На фото Дмiтро Лавров у центрi.