З самого початку пандемії придністровські лікарі разом з усім медичним персоналом першими стали на захист здоров’я громадян. Про першу хвилю коронавірусу дізнаємося з вуст медичної сестри COVID-госпіталю.
Алла Кущак – медсестра Рибницької центральної районної лікарні, а нині того самого госпіталю, який у розпал пандемії приймав хворих із психоневрологічного відділення. Ми намітили тему розмови й почали згадувати про трудові будні навесні, коли все тільки-но починалося. Алла Михайлівна каже: «Зібрала всі необхідні речі й пішла працювати». Уперше Алла Кущак заступила на «чергування» у квітні. Вона була в першому складі медперсоналу, який прийняв перших дев’ятьох хворих у Рибницькому районі.
Згадуючи про перші дні надзвичайного стану (НС), медсестра відзначила деяку початкову розгубленість перед новим вірусом. Здавалося, що маленьке Придністров’я він не зачепить, обійде стороною, проте з’явилися перші хворі, а потім усе наростало, накопичувалося, нагромаджувалося… «Ми були налякані, однак зібрали всі свої емоції, затисли в кулак, і всі разом, однією командою приготували госпіталь до повноцінного функціонування. Особливо важко було переконати рідних, щоб не хвилювалися. Мої батьки досить болісно сприйняли новину про роботу в госпіталі, однак я їх запевнила, що все буде добре. Звичайно, вони телефонували й запитували, як минула зміна або про моє самопочуття. Поступово почали звикати до нових умов праці й, вважаю, що гідно виконали професійні обов’язки, й з фізичними та емоційними навантаженнями цілком упоралися», – розповіла Алла Михайлівна.
Медсестра згадує про труднощі в роботі. Наприклад, наприкінці зміни на обличчі часом залишалися глибокі борозни від респіратора. До нервування доводив біль у верхній та нижній щелепах, які просто до неможливості набрякали. Ще важче було регулювати дихання, воно завжди було утруднене. Попри все, доводилося ще й старанно працювати: ставити крапельниці, робити ін’єкції, вимірювати тиск тощо. «Нині є багато хворих медиків, а коли я працювала, то у нас не було жодного такого випадку. Ми щотижня здавали тести та аналізи, чітко дотримувалися правил особистої безпеки. Нас забезпечили надійним спецодягом та респіраторами. Ми настільки звикали до цих щоденних процедур, що потім уже якось підсвідомо їх дотримувалися», – розповіла Алла Михайлівна.
Алла Кущак з сумом пригадує, що найважчим випробуванням є емоційна складова: «Знаєте, це дуже важко бачити, як людина згасає на очах, а ти навіть не знаєш, чим їй допомогти. Начебто і ліки є, й усі зусилля кинуті на підтримку організму, а людині з кожним днем все гірше й нічого не допомагає. Ти намагаєшся щосили врятувати, підбадьорити, проте вона згасає. Так було з нашим колегою, якого здолав вірус. У мою зміну ми з ним жартували, він посміхався, все було нормально, навіть робили гімнастику для правильного дихання. Потім ти бачиш, що усі зусилля марні, чоловік все ж таки потрапляє до реанімації. Ми довго намагалися його врятувати, однак не вдалося, він пішов». Певна складність виникла під час роботи з психічно хворими. Алла Михайлівна зазначила, що стало легше, коли допомагали санітари. «На той момент у нас не було досвіду спілкування з душевно хворими людьми. Ми заходили в палату і не знали, чого від них очікувати, як правильно пояснити, що це для їхнього ж блага. Морально це досить важко давалося», – поділилася героїня.
Приємно, коли тебе впізнають і щиро дякують за допомогу в лікуванні. Алла Михайлівна відзначає, що багато пацієнтів після виписки з госпіталю підходили на вулицях міста або віталися в магазині. «Ми носили спеціальну захисну уніформу. Усе було так, як треба, закриті від ніг і до вух, щоб ніякій вірус не проскочив. Люди ж все одно впізнавали. Вже не знаю, як це пояснити, можливо тому, що дві пари окулярів носила, а може по голосу. У нас не таке вже маленьке місто, а після періоду самоізоляції бувало, що колишні пацієнти самі підходили на вулиці. Мені навіть додому дзвонили, вже не знаю, як вони знайшли мій телефон. Іще у нас дівчинка маленька лежала, я йду ринком та чую: «Здрастуйте, ви ж Алла?». Ми розмовляємо, спілкуємося, з деякими ще більше здружилися. На душі приємно, що твоя робота знайшла відгук у людських серцях», – ділиться історією Алла Кущак.
Чого чекати від нового чергування, Алла Михайлівна може тільки здогадуватися, проте настійно звертається до всіх людей: «Прошу всіх придністровців дотримуватися простих правил особистої безпеки, правильно носити маски та не нехтувати гігієною. Це ж так просто – зайвий раз помити руки або обробити їх антисептиком. Краще ще пару місяців усім організовано потерпіти карантинні умови, а потім спокійно вирушати на відпочинок і забути про вірус. У медичних працівників теж є сім’я, яка їх чекає вдома, хвилюється за них. Мені пощастило хоч деякий час провести з рідними, а є такі, хто з березня так і не побував удома. Бережіть себе та своїх рідних!».
Катерина ОЛЬШАНСЬ.
Фото автора.