Добрий день, шановна редакціє! Колись я жив у Тирасполі, працював у різних місцях, займався різними видами діяльності, зокрема й творчими. Тепер приїжджаю сюди в гості й час від часу бачу, які глибокі перетворення відбулися в місті, як усе поступово змінилося на краще, з якою любов’ю люди будують свою республіку. Я відношу себе до старшого покоління, яке виросло в Радянському Союзі. В той час і діти, й дорослі багато читали, відвідували бібліотеки, майже кожна сім’я передплачувала по декілька газет і журналів. Звичку читати називають найкращою звичкою людей, тому що з преси можна дізнатися багато корисної інформації, потренувати свій розум. Крім того, важливо пам’ятати, що друковані ЗМІ залишаються в архівах, тобто в історії. Відсутність же їх – це відсутність в історичних аспектах. Наша історія вже залежить виключно від Інтернет-сторінок, але ж не виключено, що вони в будь-який момент можуть зникнути.
Під час поїздок до Тирасполя мені завжди вручали екземпляри вашої газети, які я забирав з собою. Тепер син надсилає мені її через той самий Інтернет. Хочу зазначити, що газета зроблена на високому професійному рівні. Це є результатом спільної роботи всього творчого колективу редакції. Матеріали газети друкуються в різних рубриках, що зручно для читачів різного віку. Я гордий тим, що в складі редакції кореспондентом працює мій син Олександр. Стаття в № 16 за 2019 рік про святкування Великодня займає почесне місце у моїй домівці в рамочці на стіні. Мені подобається читати різні матеріали у ваших газетах, своїми враженнями я ділюся з родичами та знайомими.
Торік у вашій газеті вийшов матеріал про відкриття на вокзальній площі Тирасполя меморіальної дошки, присвяченої українському народові, що надав допомогу придністровцям у період збройної агресії Республіки Молдова в 1992 році. Коли прочитав цей матеріал, я одразу ж згадав про свого давнього друга Анатолія Романова, який стояв біля джерел утворення ПМР і був одним з організаторів відправлення придністровських дітей на територію України в той важкий час. Ви також писали про нього особисто в рамках акції «Хлопець взяв автомат, тому що так Батьківщині треба». За це дуже дякую і йому, і вам.
З великою зацікавленістю читаю статті, присвячені спортивній тематиці. Особливо запам’яталися матеріали про легендарного тренера Валерія Лобановського та урочисту церемонію за підсумками футбольного року в Придністров’ї. Знаю, що в газеті є рубрика «Рівні можливості», де ви знайомите своїх читачів з життєвими історіями придністровців, з особливостями здоров’я. Хвилюють вони серця читачів, нагадують їм про те, що поряд з ними, можливо, теж живуть такі люди. Повідомлення у вашій газеті показують приклад любові до життя, прагнення вести повноцінний спосіб життя і навіть досягати успіхів, попри всі труднощі.
Не можу обійти увагою рубрику «Підприємництво». Історії побудови особистого бізнесу ділових людей вважаю надзвичайно корисними для охочих розпочати власну справу. Дійсно, ніколи не треба пасувати перед труднощами, а завжди рухатися вперед. Ваша держава підтримує їх пільгами, послабленнями в податковому законодавстві –про це я теж дізнався зі сторінок «Гомону».
Збереження ж літературної української мови заслуговує особливої подяки від мене, від українця. Рубрики «Джерело», «Весельчата», «Літературна сторінка» приваблюють своїми цікавими й насиченими матеріалами. До того ж вони, я точно знаю, допомагають придністровським учителям та учням у вивченні тем з української мови та літератури.
Конкурс читців, присвячений творчості Тараса Шевченка, є традиційним у Придністров’ї, а «Гомін» його завжди супроводжує й на своїх сторінках інформує читачів усієї республіки. Мені відомо, що науковий центр ПМР – Придністровський державний університет має ім’я великого українського Кобзаря. Це свідчить про те, що український народ ніколи не зрадить своєї мови, культури та зберігатиме віками всю свою спадщину для наступних поколінь. Ваш творчий колектив цьому теж сприяє. За це вам велика вдячність. Сподіваюся, що і надалі газета залишатиметься цікавою для сімейного читання.
Василь ЗАЙЧУК.