У листопаді в Тирасполі відбувся благодійний концерт «Видатні оперні сторінки», організований придністровським крилом російського громадського руху «Сорок сороков». У концерті взяла участь оперна співачка Марина Губарєва – наша співвітчизниця, яка нині живе і працює в Італії.
З Мариною ми зустрілися у Парку Перемоги, де вона гуляла з малим сином і мамою Євгенією Федорівною. «Буду співати, як Алла Пугачова» – ось таку заяву почули батьки від чотирирічної Марини.
«Я вже тоді «пілікала» на іграшковому акордеоні, який подарувала мені тітка, придумувала собі зачіски та вбрання. Потім закінчила музичну школу по класу акордеона», – розповідає Марина.
«За іграшковими або справжніми музичними інструментами Марину, як кажуть, не видно й не чути було, – згадує Євгенія Федорівна, – все підбирала якісь мелодії, награвала щось. Пам’ятаю, на той час була модною ламбада, доньці вона дуже подобалася, то тільки її й було чути в домі».
Музикальні дані успадкувала Марина по батьківській лінії: чудово співала бабуся, батько – професійний баяніст. «Скільки себе пам’ятаю, люблю співати. Бажання стати саме оперною співачкою з’явилося набагато пізніше, на оперній виставі «Кармен» французького композитора Жоржа Бізе, постановку якого я побачила в Національному театрі опери і балету в Кишиневі. Я тоді була студенткою другого курсу Тираспольського музичного коледжу».
Стільки навчатися музики, скільки вчилася Марина, по-моєму, неможливо. Судіть самі: дитяча музична школа та коледж по класу акордеона, вокальне відділення Молдавської державної консерваторії імені Гаврила Музическу в Кишиневі, Флорентійська консерваторія імені Луїджі Керубіні, під час навчання в якій співачка стажувалася в Мілані.
«Коли ти все вмієш, ти вже на пенсії, – посміхаючись, каже Марина. – І навіть тоді є ще над чим працювати! Я багато вчилася. І навіть зараз, якщо є можливість кудись поїхати і в когось повчитися, обов’язково їжджу і вчуся. Намагаюся вчитися у майстрів зі світовими іменами, зрозуміти, як вони співають ту чи іншу партію. Для мене немає маленьких і великих партій. Адже є такі співачки, які кажуть: «Я не буду маленьку партію співати!» А я думаю: «Чому – ні? Якщо я співаю маленьку партію і працюю на сцені зі знаменитою співачкою, у мене є можливість повчитися у неї. Тим паче, інструмент у тебе тут, у горлі. І скільки не вдосконалюйся, завжди є над чим працювати».
Тому й успішні виступи Марини Губарєвої на оперній сцені. Підтвердження тому – недавній концерт у Тирасполі. «Я хвилювалася, сприйме публіка мене чи ні, тому що співала італійську музику і по-італійськи. Якщо б я в Італії давала весь концерт іншою мовою, не знаю, чи мав би він такий успіх: італійці більше тяжіють до своєї мови, до своєї музики. А наш глядач більше відкритий всьому новому. Мені здалося, що концерт у Тирасполі вдався. Публіці сподобалося. Приємними були й увага залу, і компліменти після концерту».
В Італії є така традиція – влаштовувати оперні фестивалі в літніх театрах, а часом і просто неба. Встановлюється сцена – і йде опера. Люди приходять різні за віком, за родом занять. Приходять сім’ями, з дітьми. Навіть є дитячі оперні вистави: для дорослих вистава триває чотири години, а для дітей – годину, із двох відділень з антрактом. У перебігу дій юним глядачам дають роз’яснення. Нерідко в таких постановках разом з професійними артистами беруть участь і дитячі колективи. І тоді діти-артисти запрошують на вистави своїх друзів, однокласників.
«Під час фестивалю імені Джакомо Пуччіні в Тоскані, в якому я брала участь, – продовжує Марина, – зі шкіл привозили дітей. Їх було багато, тому було дуже гамірно! Ми в костюмах на сцені театру співали фрагменти з опер. Діти із захопленням все це сприймали. У перерві вони до нас підходили, торкалися до нас, торсали й запитували: «А ви справжня? А ніс у вас ваш? А з чого плаття?» Це майбутня наша публіка. Вони виростуть, і більшість з них прийде на оперні вистави, в оперні театри. Мені здається, було б непогано й у нас так зробити, щоб залучити дітей до опери, до класичної музики. В Італії молодь ходить у театри, знає свою культуру».
Розмовляємо ми по-російськи, та іноді Марина переходить на італійську. Втім, вона вільно розмовляє і по-українськи, і по-молдавськи. Її родичі по маминій лінії і зараз живуть в Одеській області. Співачка розповідає, що на батьківщину опери поїхала сама, зрозуміла, що тільки в Італії зможе стати висококласною оперною співачкою.
«Дуже люблю оперу. Мені подобається все, що я співаю. Мені подобається моя робота. Я люблю свою родину – чоловіка та сина. Я щаслива людина, – на хвильку замислившись, каже Марина. – Виходжу на сцену і в образі намагаюся передати те, що задумав і написав композитор, пропускаю все через себе. Співаю від душі. І моя любов до музики передається залу. На благодійному концерті в Тирасполі я виконувала, мабуть, найулюбленіші фрагменти опер: арію Сантуцци із «Сільської честі» П’єтро Масканьї (колись ця роль була моїм дебютом), Аїду, Турандот, Тугу з однойменних опер Верді, Пуччіні відповідно. Це прекрасна музика, цікава, складна. Мені подобаються мої героїні, хоч це і не завжди позитивні персонажі. Співаю те, що підходить і моєму голосу, і моєму характеру».
Бесіда з Мариною – суцільне задоволення. Тримається вона так, ніби ми з нею з дитинства кращі подруги. Дотепна, весела, відкрита, вона докладно відповідає на мої запитання, і робить це так, що я, людина, яка не знається на музиці, не відчуваю свого невігластва. При цьому вона примудряється доглядати за сином і розмовляти з ним, часом щось наспівуючи, відгукуючись на найменшу його вимогу спілкування.
«Взяти участь у благодійному концерті я погодилася без вагань. Фонд «Сорок сороков» займається допомогою молодим жінкам, матерям з маленькими дітьми, багатодітним сім’ям, які опинилися у складних життєвих ситуаціях», – наголошує співачка.
«Сорок сороков» – це громадський рух, що об’єднує православних християн і відкритий для всіх, хто прагне захищати Вітчизну і традиційні духовно-моральні цінності. Його створення стало відповідною реакцією на інформаційну кампанію, спрямовану проти Руської Православної Церкви. Цілі руху «Сорок сороков» гранично прості, а саме: захист Руської Православної Церкви, прав і свобод православних християн, а також православних цінностей, традиційних для великого Руського світу. Ініціатори створення руху – Андрій Кормухін, музикант, громадський діяч, володар почесного знака «Батьківська слава м. Москви», і Володимир Носов, майстер спорту міжнародного класу з боксу, чемпіон Росії та Європи серед юніорів.
«Таких проектів, як цей, у нас у Придністров’ї ніколи не було, – зазначає Марина Губарєва. – Гроші, зароблені на концерті, надійшли до фонду ГР «Сорок сороков», який надає реальну допомогу жінкам. Я – мама і знаю, як буває важко з маленькою дитиною на руках. І хочу, щоб про цей фонд знали люди, щоб ті, хто потребує допомоги, змогли її реально одержати».
Тетяна ЧЕТВЕРГІНА.