24 листопада виповнилося 290 років від дня народження Олександра Васильовича Суворова. У Придністров’ї цього генералісимуса російської армії знає кожний, тому що історія нашого краю нероздільно пов’язана з його ім’ям. Завдяки зусиллям полководця Лівобережжя Дністра було включене до складу Російської імперії. За ініціативою Суворова для захисту нових кордонів Російської держави в 1792 році заклали фортецю серединну, а селище при фортеці в 1795 році назвали Тирасполем.
Вперше я відкрив для себе масштабність особистості полководця в сьомому класі, зупинившись біля його пам’ятника в центрі столиці Придністров’я: що хотів сказати творець цього монумента? Напевно, показав момент самого розпалу битви. І Суворов кричить своїй армії: «Тільки вперед, тільки на турків, ні кроку назад!» Мені тоді здалося, що його кінь ось-ось зірветься з місця і помчить на поле бою. Тоді я вирішив до найдрібніших деталей ознайомитися з життям і військовим мистецтвом великого полководця.
Засів за енциклопедії, Вікіпедію, почав бродити просторами Інтернету. І дізнався дуже багато цікавого. Олександр Суворов – автор найблискучіших перемог російської армії, стратег наступального характеру, тактик колон і розсипного строю, автор військово-теоретичних праць «Полкова установа», «Наука перемагати» та системи вишколу і навчання військ. Він виховав плеяду воєначальників, таких як Михайло Кутузов, Петро Багратіон, Микола Раєвський та Олексій Єрмолов.
Я дізнався, що саме Суворовська армія відвоювала у Туреччини землі, які пізніше були названі Новоросією. Саме він, ніким не переможений генералісимус, є головним героєм і зачинателем Новоросії. Так, Олександр Суворов – єдиний у світі полководець, який не програв жодної битви, кавалер усіх російських орденів свого часу. Його воїни, яких він називав чудо-богатирями, не знали, що означає відступати. Ім’я Суворова ще за життя стало яскравим символом військової слави, слави російської зброї, вірності Вітчизні. Турки, німці та французи називали його «генерал-вперед». Про нього говорили: «У Суворова є вороги, але немає суперників». Сам же непереможний генерал-майор відкрив нам свою головну заповідь: «Ми –росіяни, ми все здолаємо».
Одного разу в Інтернеті я з подивом для себе прочитав, що кінна скульптура О. В. Суворова в Тирасполі вважається одним із кращих у світі пам’ятників великому російському полководцю. Монумент установили в 1979 році. Його автори – скульптори Володимир і Валентин Артамонови. Пам’ятник зроблений із бронзи, його висота досягає майже 10 метрів. Він є головним символом Тирасполя і всього Придністров’я.
Трохи пізніше я прочитав палючі рядки вірша Олександра Вирвича про О. В. Суворова:
Конь вздыбился по воле седока
И замер на истории странице.
В призывном жесте поднята рука,
Полки перемещая вдоль границы.
Остаться на днестровском берегу
Не зря Суворов навсегда собрался,
Чтоб преградить навеки путь врагу
Туда, где русский дух ещё остался.
«Ось це точно про наш пам’ятник», – подумав я. Це було моє відкриття нової грані образу, могутнього духу, величі російського полководця. Та якщо Олександр Суворов заснував не тільки Тирасполь, а й Одесу, то чому в Тирасполі пам’ятник великому полководцю є, а в Одесі немає? Я прийняв тверде рішення: з’ясувати, як же одесити допустили таку несправедливість. І дізнався, що в Одесі пам’ятник генералісимусу все-таки був. Та у нього була багатостраждальна, дуже складна, майже людська доля. Відомий одеський скульптор Борис Едуардс на початку минулого століття створив прекрасну кінну скульптуру полководця, яку встановили в 1913 році, напередодні Першої світової війни у Римніку, де в 1789 році тоді ще генерал-аншеф О. Суворов з 25-тисячною російською армією розбив 100-тисячне турецьке військо. Генерал-аншеф це, кажучи сучасною мовою, головний генерал, Головнокомандувач.
Кінна бронзова скульптура полководця вражала очевидців своєю красою й талантом майстра. О. Суворов сидів верхи на своєму коні донської породи –дончаку. Він підвівся на стременах у вирішальний момент бою, подаючи знак кінноті до переможної атаки помахом трикутного капелюха, затиснутого в руці. Цей пам’ятник набагато раніше нашого Тираспольського був визнаний одним із кращих монументів Олександру Васильовичу Суворову.
Однак, у ході Першої світової війни скульптура за нез’ясованих обставин пропала. Тоді Б. Едуардс зробив у бронзі абсолютну копію зниклого пам’ятника, який у 30-х роках минулого століття встановили в Одесі. Після перемоги над фашистською Німеччиною, в серпні 1945 року, Радянський уряд прийняв рішення про перенесення цього пам’ятника з Одеси в Ізмаїл. У легендарний Ізмаїл, який колись був найбільш неприступною турецькою фортецею і про яку комендант фортеці сказав: «Швидше небо впаде на землю, ніж росіяни візьмуть Ізмаїл», а Суворов відповів: «Двічі брала в облогу Ізмаїл російська армія і двічі відступала; нам залишається втретє або перемогти, або померти зі славою».
І російські чудо-богатирі за кілька днів узяли цю «найбільш неприступну фортецю». У наш час день взяття фортеці Ізмаїл вважається Днем військової слави Росії. Пам’ятник О. Суворову роботи Бориса Едуардса і нині стоїть у центрі Ізмаїла, а в центрі Тирасполя стоїть пам’ятник великому полководцю роботи скульпторів братів Артамонових.
Одесити теж не заспокоїлися. У 2012 році біля дитячого табору «Молода гвардія», розташованому в Лузанівці – біля самого Чорного моря – все-таки був відкритий пам’ятник людині-легенді. Правда, скульптура не є оригінальною. Вона –копія ізмаїльського пам’ятника роботи Бориса Едуардса. На монументі напис: «Громадяни Одеси великому полководцю О. В. Суворову. 2012». Зауважте, це вже другий клон знаменитої скульптури.
Знаменна подія, пов’язана з ім’ям Олександра Суворова, 24 листопада 2020 року відбулася в Росії. Представники громадського руху «Царгород» на з’їзді товариства «Двоголовий Орел» прийняли рішення звернутися в синодальну комісію з канонізації святих із проханням розглянути питання про зарахування до лику святих праведного воїна, великого російського полководця, генералісимуса Російської імператорської армії Олександра Суворова. Підстави – його побожність, особиста праведність, аскетичний спосіб життя, виняткова подружня вірність.
Генералісимус планував прийняти чернечий постриг, про що направив наприкінці 1798 року прохання імператору Павлу I, але помер у 1800 році й не встиг здійснити цей план. Рух за канонізацію Олександра Суворова на сьогодні набуває широкого резонансу. Більшість єпархій Російської Православної Церкви підтримують зарахування Олександра Суворова до лику святих.
Придністровці також вірно зберігають пам’ять про знаменитого полководця та його родичів. Ім’ям О. Суворова названа головна площа столиці. На ній стоїть пам’ятник генералісимусу. Його портрет зображений на державних нагородах ПМР, монетах, банкнотах, марках, а також на продукції підприємств республіки. У Бендерах і Тирасполі є вулиці, названі на його честь.
У 2017 році Президент ПМР Вадим Красносельський підписав Указ про утворення Тираспольського Суворовського військового училища. У день 290-річчя великого полководця офіцери училища і суворовці поклали квіти до пам’ятника генералісимусу. «Ми – спадкоємці Суворова, цінуємо і зберігаємо традиції, закладені великим воєначальником», – сказав мені один із суворовців. Традиції непорушні, данина поваги великому полководцю і засновнику Тирасполя віддана.
Одна з таких непорушних традицій – виконання головної заповіді непереможного генерала-вперед: «Ми – росіяни, ми все здолаємо». Гадаю, особливо зрозумілі ці слова придністровській молоді, якій на роду написано: будувати завтрашній день Придністров’я. Все долати.
Василь ЮШИН,
студент І курсу ПДУ.