У своєму житті я побачив усякого. Не раз потрапляв у критичні ситуації та вважав, що нічого страшнішого за побачене й пережите вже не буде. Однак життя не перестає дивувати своєю непередбачуваністю.
Стояв вересень. Осінь дихала ще літнім теплом, але все частіше мені повідомляли про те, що хтось із парканців або моїх знайомих з інших населених пунктів захворів на коронавірус Covid-19. Мені, напевно, як і іншим, здавалося, що все-таки вірус десь далеко, не поруч зі мною. Я продовжував активно працювати на благо своїх односельців. Однак наприкінці вересня відчув себе погано. Буквально за два-три дні хвороба звалила мене наповал: температура, сильна слабкість, утруднене дихання. Такого зі мною ще ніколи не було. У Слободзейському ковід-госпіталі час тягнувся повільно, точніше я взагалі втратив орієнтацію в часі.
Довго лікарі боролися за моє життя. Понад два тижні я провів у реанімації. Період реабілітації й далі був важким. Я робив пару кроків і задихався. Надію на перемогу над вірусом у мені підтримували лікарі. Їхні професіоналізм і самовідданість перемогли страшну хворобу і повернули мене до життя. Немає в багатій російській мові таких слів, які висловили б ту міру вдячності, яку я відчуваю до людей у білих халатах – до справжніх послідовників Гіппократа. Вони дійсно перебувають зараз і завжди на передовій. Хоча тут не вибухають снаряди, як у період боротьби за нашу незалежність, але тепер госпітальні палати можна порівняти з бойовищем.
Саме тут триває боротьба не заради слави, а заради життя. Наші лікарі ведуть її вміло, завдяки їхній самовідданій праці б’ються людські серця. Сюди надходять щодня десятки хворих. Медперсонал робить усе необхідне максимально швидко, адже на кону життя людей.
Щирої людської вдячності заслуговують усі, хто нині працює в інфекційних медичних закладах. Моїми рятівниками стали лікарі від Бога Слободзейського інфекційного госпіталю – головлікар Ігор Михайлович Тостановський, його заступник Олена Іванівна Лапіна, лікарі Марія Захарівна Лисенко, Степан Федосійович Браїлиця, Наталія Ігорівна Жало, весь персонал першого резервного відділення та реанімації. Здоров’я всім, доброї долі, удачі, а найголовніше – вдосконалюйте свої знання для боротьби з пандемією. Ви – справжні герої. Усім жителям району і республіки кажу: бережіть одне одного, дотримуйтесь усіх вимог санітарної безпеки, знайте: covid нещадний, кожен повинен робити свій внесок у боротьбу з ним.
П. І. НІКОЛАЄВ, житель села Паркани.
Фото IА «Новости Приднестровья».