З-поміж історичних перемог, здобутих російською армією, не так уже й багато таких, які не тільки залишилися в пам’яті нащадків, а навіть збагатили фольклорну скарбничку народу і стали популярними творами. Штурм Ізмаїла якраз належить до таких подій. Він фігурує і в анекдотах, і в побутовій повсякденній мові – «взяттям Ізмаїла» нерідко жартівливо називають «штурмівщину», коли за короткий проміжок часу необхідно виконати надзвичайно великий обсяг робіт.
Штурм Ізмаїла став апофеозом російсько-турецької війни 1787 – 1791 рр. Війна спалахнула з подачі Туреччини, яка намагалася взяти реванш за попередні поразки. У цьому прагненні турки спиралися на підтримку Великобританії, Франції та Пруссії, які, проте, самі не втручалися у воєнні дії.
Ультиматум Туреччини 1787 року вимагав від Росії повернення Криму, відмови від заступництва Грузії. Туреччині було відмовлено, через що й розпочалися воєнні дії. Росія, у свою чергу, вирішила використати сприятливий момент для розширення володінь у Північному Причорномор’ї.
Перебіг бойових дій складався для турків катастрофічно: вони терпіли від російської армії поразку за поразкою, причому як на суші, так і на морі. У війні 1787 – 1791 рр. прославилися два російських військових генії – полководець Олександр Суворов і флотоводець Федір Ушаков.
На кінець 1790 року стало очевидно, що ситуація для Туреччини складалася несприятливо, вона зазнавала нищівної поразки. Однак російським дипломатам ніяк не вдавалося схилити турків до підписання мирного договору: потрібен був вагомий аргумент. Це мав би бути ще один, вирішальний воєнний успіх, і російські війська підступили до стін Ізмаїльської фортеці – ключового об’єкту турецької оборони.
Готуючись до війни з Росією, Туреччина максимально зміцнила оборону Ізмаїла. Фортифікаційні роботи виконували кращі німецькі й французькі військові інженери. Ізмаїл на той час став однією з найсильніших фортець у Європі.
Головнокомандувач російської армії генерал-фельдмаршал Григорій Потьомкін призначив генерал-аншефа Олександра Суворова очолити штурм турецької фортеці. 22 грудня 1790 року загін генерал-майора де Рібаса (9 тисяч осіб) атакував її з боку річки; праве крило під командуванням генерал-поручника Павла Потьомкіна (7 500 осіб) завдало удару з західної частини фортеці; ліве крило генерал-поручника Олександра Самойлова (12 000 осіб) – зі східної.
Закінчивши підготовку до штурму, Суворов направив коменданту Ізмаїла ультиматум з вимогою здати фортецю не пізніше ніж за 24 години з моменту вручення вимоги. Ультиматум був відхилений: Мехмет-паша у відповідь звелів повідомити, що «…швидше Дунай висохне і небо впаде на землю, ніж Ізмаїл буде взято».
Удар російської армії з трьох різних напрямків дезорієнтував турків і не дав їм можливості сконцентрувати свої сили. З 35 тисяч оборонців фортеці пощастило врятуватися лише одному (йому вдалося втекти). Російських солдатів загинуло близько 2 200, понад 3 000 воїнів були поранені. Турки втратили вбитими 26 тисяч осіб, з 9 тисяч полонених близько 2 тисяч померли від ран у першу ж добу після штурму.
Здобиччю російських військ стали 265 гармат, до 3 тисяч пудів пороху, 20 тисяч гарматних ядер і безліч інших бойових припасів, до 400 прапорів, великі запаси провіанту, а також коштовності вартістю в кілька мільйонів.
Для Туреччини це була повна воєнна катастрофа. Падіння Ізмаїла остаточно морально зламало турецьку армію. Ім’я Суворова наводило на ворогів панічний жах.
Штурм Ізмаїла має велике стратегічне й політичне значення. Він вплинув на подальший хід війни та на укладення 1792 року Ясського миру між Росією та Туреччиною. У такий спосіб Росія взяла під свій контроль усе Північне Причорномор’я – від Дністра до Кубані. Ясський мир підтвердив приєднання Криму та Кубані до володінь Російської імперії, а також установив російсько-турецький кордон уздовж Дністра.
Володимир ДАНИЛОВ.