У середині XIX століття, незадовго до своєї смерті, знаменитий французький живописець Поль Деларош, зайшовши в ательє не менш знаменитого фотографа і романіста Надара, вигукнув: «Усе закінчено! Відтепер живопис помер!» Живопис, як ми всі знаємо, не помер, зате і фотографія вже давно стала мистецтвом. З’явилася навіть нова творча професія – фотохудожник. Простіше кажучи, фотограф, який наближає світлину до живопису.
Про одного з таких фотохудожників, який мешкає і творить у Придністров’ї, – Федора Зотьєва – і піде зараз мова. Справжній фотохудожник – це не тільки модний і дорогий фотоапарат у руках, не класичний берет з хвостиком на голові, не кількість виставок і титулів.
Фотохудожник – це, насамперед, стан душі, пронизливий погляд, завжди цікавий, глибокий, зацікавлений. Це неспокійний характер, спрямованість у майбутнє, здатність до нестандартних рішень навіть у побуті, у життєвих дрібницях, у буденному. Він у всьому може знайти те, що прийнято називати прекрасним.
Саме такою людиною і є Федір Васильович. Він уміє побачити красу навіть у тих речах, яким обивателі знайдуть лише практичне застосування. «Чому я обрав фотографію? – він осмислює свою відповідь на запитання. – Відповідей багато. Головна відповідь – у бажанні бачити світ людей живим і неповторним. Світлини зупиняють моменти щастя, і щастя стає вічністю».
Федір Зотьєв – учасник багатьох виставок Спілки фотохудожників Придністров’я. Він був одним з авторів фотоальбому, який розповідає про два придністровські культурно-історичні об’єкти – Бендерську фортецю і Військово-історичний меморіальний комплекс «Бендерський некрополь». Оформляв книжкові обкладинки, зокрема збірки дитячих віршів «А Васька слухає та їсть».
Пік його творчості – створення в співавторстві зі своєю дружиною Тетяною унікального циклу робіт «Обличчя провінції», в якому нерозривно пов’язані реалізм і вигадка, класика і новаторство. Серія відрізняється лірикою і гумором, колоритністю створених образів, органічно використаним колажем і новітніми комп’ютерними технологіями. При цьому у світлинах легко вловлюються знайомі обличчя бендерчан. «Це не фотографія і не живопис, – пояснює художник. – Це щось нове. Роботи не підлягають оцінці за жанром фотографії, живопису або графіки».
Виставка «Обличчя провінції» експонувалася у Верховній Раді ПМР, у Тираспольському представництві Місії ОБСЄ в Молдові, Придністровському державному художньому музеї, Тираспольському об’єднаному музеї, музеях практично всіх міст Придністров’я.
Однак сьогодні тема нашої розповіді про Федора Зотьєва інша. У 2015 році державна установа «Приднестровская газета» оголосила республіканську акцію, присвячену 70-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Її назвали «Мою сім’ю війна не оминула». Будь-який придністровець (і українець, і росіянин, і молдаванин) міг надіслати до редакції однієї із трьох республіканських газет («Приднестровье», «Адевэрул Нистрян», «Гомін») фотографію воєнних років із художнім чи публіцистичним її описом будь-якою офіційною мовою ПМР.
До ДУ «Приднестровская газета» надійшло понад 150 матеріалів від живих учасників тієї війни, дітей і онуків ветеранів, громадських організацій і просто небайдужих громадян. Писали нам, як кажуть, старий і малий, шкільні колективи і студентські групи, писали з кожного куточка республіки, писали з-за кордону.
Усі зібрані матеріали стали основою виставки «Мою сім’ю війна не оминула». А створював виставку Федір Зотьєв. Він обробляв фотографії. Висловлюючись мовою професіоналів, «витягував зі знімків якнайбільше якості». І готував паспарту, і оформляв на них фотографії з описами героїв знімків. Одне слово, був головним дизайнером, автором виставки.
Експозиція мала безперечний успіх. Вона була пересувною і об’їхала всі міста республіки, районні музеї, Будинки культури та художні школи. Всього її відвідали понад п’ятнадцять тисяч осіб. Про своєчасність, актуальність та художнє мистецтво виставки нам розповіли книги відгуків. Скільки їх було, цих відгуків, – тисяча, дві або три – ми не рахували. Ми просто знали: багато.
Перебуваючи в ейфорії успіху, ми, головні редактори республіканських газет і директор ДУ «Приднестровская газета», 2017 року оголосили нову акцію: «Хлопець взяв автомат тому, що так Батьківщині треба!» А присвятили її 25-річчю збройної агресії Молдови в Придністров’ї. Умови участі в акції були практично такими самими: знайти фотографію літа 1992 року, зробити її публіцистичний або художній опис і надіслати матеріали до нашого оргкомітету.
Десятки історій, сотні доль і величезна кількість подій – про це розповіли нам листи учасників заходу. За підсумками акції її оргкомітет частинами (можна навіть сказати – по крихтах) склав узагальнений портрет захисників Придністров’я і хронологію подій спекотного літа 1992 року. Усі ці матеріали були опубліковані на шпальтах республіканських газет. Отже, стало можливим створення ще однієї оголошеної нашою державною установою виставки, яка і стане підсумком нашого нового проекту.
Під час підготовки експозиції кореспонденти республіканських газет зустрічалися з Федором Зотьєвим, щоб дізнатися, як триває робота над створенням виставки. Перше, що вразило їх, коли вони увійшли в майстерню фотохудожника, була гранично робоча і максимально творча обстановка у приміщенні: незвичайні картини на стінах, верстаки, обривки та обрізки паперу і картону на них, тирса на підлозі та всюди – найрізноманітніші інструменти. А дещо віддалік – заготівки (можна сказати – напівфабрикати) майбутньої експозиції нашої акції.
І в цій справі – процесі створення виставки – Федір Васильович діє не просто як майстер, а як майстер-режисер. І під час фотосесії, і під час підготовки експоната нової виставки він задумує фотографію як постановку. Вдивляючись у предмет зйомки або світлини 1992 року, фотохудожник відкриває нам ту неповторну атмосферу, в якій повинні оголитися риси особливого життя її героя. Він створює «вбрання» фотографії – це те, що підсилює образ. А ще Зотьєв – і художник-декоратор, і костюмер, і письменник-плановик. І чого в ньому більше – фотографа, художника чи майстра, важко сказати.
Процес виготовлення паспарту (або планшетів) для виставки, на перший погляд, досить тривалий. Однак, якщо робити одні й ті самі рухи раз за разом, то можна призвичаїтися й «обдурити» час. Таким чином, на виготовлення одного експоната йде близько п’яти – десяти хвилин. Якщо, звичайно, не брати до уваги перший етап роботи – обробіток (редагування) фотографій. Він може тривати і годину, і три, і кілька діб.
Ненадовго відчинимо двері до творчої кухні майстра. Спочатку він вирізає шматок картону певного формату. Наносить на нього шар клею. На клей накладає матеріал на паперовій основі (бумвініл, ледерин, балакрон тощо). Потім заготівку паспарту кладе під прес.
Прес, наявний у майстерні художника, має силу тиску близько 10 тонн. Потрібно кілька хвилин потримати виріб під пресом, щоб папір «намертво» приклеївся. На наступному етапі майстер «загортає» краї паперу за допомогою спеціального верстата. Після цього майбутній експонат потрібно висушити.
Поки вироби сохнуть, Федір Зотьєв готує для виставки світлини. Простіше кажучи, робить їх максимально якісними. Фотографії з передової придністровського збройного конфлікту 1992 року, на думку майстра, за своєю якістю відповідають тому часу. Ми маємо на увазі не їхній зміст, а форму. Всього в проекті ми отримали близько шістдесяти знімків. Вони добре збереглися, а тому редагувати їх майже не довелося.
«Поганих знімків серед фотографій для цієї виставки не було, потрібно було просто позбутися від фотографічного сміття і бруду. Тому одна світлина вимагала для обробки десять – двадцять хвилин, інша – до кількох діб, – зазначив Федір Іванович, згадавши про складнощі першої виставки. – Попередня експозиція була присвячена подіям Великої Вітчизняної війни, і, відповідно, вік представлених фотографій був не менш як сімдесят років. Більшість із них настільки погано збереглися, що доводилося не просто їх редагувати, а і домальовувати, щоб відновити обличчя людини і пам’ять про неї. Я повернув ті фотографії до життя, і вони ніби ожили. І хлопці, загиблі в бою, дивилися на мене, як живі».
Крім того, майстер розповів нам, що під час обробітку знімків він стикався з різними проблемами. Редагування фотографій – дуже кропіткий процес, який вимагає професійних знань, підвищеної уваги і, звичайно ж, терпіння. Проте результат того вартий. Федір Васильович наголосив, що редагування фотографій дає їхнім героям друге життя. Люди ніби відроджуються в оброблених знімках.
Через два-три дні паспарту просохнуть, і на них фотограф подібним чином буде клеїти оброблені світлини і тексти до них (теж оброблені – відредаговані та відкориговані уже нами). Таким чином, протягом близько тижня поліграфічні матеріали стануть експонатами майбутньої виставки «Хлопець взяв автомат тому, що так Батьківщині треба!»
Треба сказати, що Федір Зотьєв має власні спогади про те спекотне літо 1992 року. Він прийняв тверде рішення – стати ополченцем, та у його Тетяни почалися передпологові перейми. Родичів у Бендерах у них не було. Зауважимо, Федір Васильович батька ніколи не знав. Тому тим паче вирішив бути поруч із дружиною. Отак і вийшло, що ополченцем він не став. Втім, той червень залишив незгладимий слід у душі майстра, загартував його характер. І сьогодні він, з величезним інтересом і увагою розглядаючи світлини того часу, намагається зібрати воєдино події літа 1992 року, щоб навічно внести тих героїв у історію нескореного Придністров’я.
Підготовка виставки, подібної до нашої, вимагає колосальної праці й нестандартного творчого підходу. Для того щоб не просто продемонструвати придністровцям історичну фотографію, розповісти історію військової доблесті героя знімка, а і передати всю атмосферу того часу, важлива кожна деталь, адже саме вона найчастіше відіграє в експонаті головну роль.
Шістдесят експонатів майбутньої виставки найближчим часом розкажуть нам про героїзм захисників Придністров’я. З підсумками роботи оргкомітету акції «Хлопець взяв автомат тому, що так Батьківщині треба!», її учасників, редакцій республіканських газет і фотохудожника Федора Зотьєва придністровці зможуть ознайомитися напередодні Дня Конституції ПМР на однойменній виставці, яка вже наступного року буде вільно «пересуватися» по всій республіці.
Вернісажі обіцяють бути незабутніми та зворушливими. В одному ми абсолютно впевнені: вони нікого не залишать байдужими. Усе буде як у пісні: «Ах, вернисаж, ах, вернисаж! Какой портрет, какой пейзаж!» Тільки ці портрети й пейзажі будуть не романтичними та піднесеними, а реалістичними та приземленими. Навіть трагічними. Вони не дадуть нам забути про те, що ми – придністровці.
До зустрічі на вернісажі!
Олександр ЮШИН.