Усе частіше в суспільстві відчувається «дефіцит моральності», одним із проявів якої є втрата духовних цінностей народу. Зокрема відчуження від народної культури проявляється у молодого покоління. Незаперечним є той факт, що кожен народ має власний суспільний і соціальний досвід, який із покоління в покоління передається як спадок старшого покоління молодшому. Прилучення дітей до основи національної обрядовості вирішує відразу кілька виховних проблем: виховання любові до рідного краю; естетичне та моральне виховання дітей; формування громадянської свідомості. Починати роботу треба з раннього віку в сім’ї, в дитячому садку. Дошкільний вік відрізняється підвищеною сприйнятливістю до соціальних впливів. Це робить його найбільш сприятливим для морального виховання. Саме в календарних традиціях, звичаях і обрядах зібрана вся багатовікова культура українського народу. Вона вчить і виховує молодь.
Звернімося до змін пори року. Кожна з них гарна по-своєму, але зима особливо чудова. Її люблять і чекають як дорослі, так і діти. Наші предки теж з нетерпінням чекали зими. Чому ж вони так її чекали? Спробуймо погортати зимовий календар і згадати про зимові свята та обряди українського народу.
З давніх-давен повелося, що навесні сіяли, садили в землю новий урожай, влітку доглядали за ним, восени – збирали, а взимку відпочивали від тяжкої землеробської праці. Оскільки вільного часу було вдосталь, його заповнювали різними формами дозвілля.
Коли всі господарські роботи були завершені, господарі ховали реманент і починали лагодити сани. Господині у вільний час вишивали й готувалися до різдвяних свят. Разом із цим наставав і час старих традиційних розваг, сповнених чаром поезії українського народу. Староукраїнські звичаї, що колись були пов’язані з початком нового року наших далеких предків, пізніше перейшли до християнських свят. У народі про зиму кажуть: «Що день –то й свято». Чому саме так кажуть, ми з вами попробуємо розібратися.
Грудень
Останній місяць року, але перший зимовий місяць. Грудень – від слова груддя. Називається він так тому, що мокра від осінніх дощів земля замерзає і стає грудкуватою. В давні часи його ще називали «студень», що означає холодний. У народі його звали: хмурень, стужайло, мостовик, трусим.
Сніжинки білі на опалім листі,
Земля грудками узялась давно –
Усе заснуло. В інеї іскристім
Гілки, мов казка, дивляться в вікно.
Починали люди святкувати вже у грудні. У зимову ніч з 18 на 19 грудня (6 грудня за старим стилем) починався день Святого Миколая, більше знаного у народі, як Миколая Чудотворця. Святий Миколай спускався на срібних санях з неба, заходив до кожної хати, всім дітям клав під подушку подарунки. Одного разу хата бідних людей була замкнена, але Святий Миколай не минув її, а кинув подарунки дітям через димар. Вони впали прямо в дитячі чобітки, які сушилися біля печі. Вранці не під подушкою діти знайшли подарунки Святого Миколая, а в чобітках. З того часу діти почали знаходити подарунки, гостинці не лише під подушкою, а й у таких чобітках. Вважалося, що імена тих, хто гідний чи не гідний подарунка, записувалися в Золотій книзі, якою володів Святий Миколай.
Січень
Другий місяць зими й перший місяць року. Його назва пов’язана з великими морозами, які ніби січуть в обличчя. У давнину в цей час починали розчищати ділянки від корчів, щоб навесні їх засіяти. Цей промисел називався січа. Раніше перший місяць року мав й інші назви: просинець, сніговик, тріскун, вогневик, льодовик, щипун, сніжень, сочень. «Сочень» вказував на перехідний період зими, що відбувається саме в січні, поділ зими на дві частини, одна з яких – настання лютих морозів. У давнину цей місяць був спочатку одинадцятим, а першим був березень.
Січе сніговій, заметілі гудуть!
То січень прийшов у кожусі з крижини.
А діти давно його кличуть і ждуть:
Мерщій на санчата погожої днини!
Ніч із 31 грудня на 1 січня – новорічна. Новий рік ми з вами звикли відзначати в останню ніч грудня. Не завжди у нас його зустрічали з ялинкою. Така традиція прийшла з-за кордону. В Україні на вечірній зорі найстарший чоловік у родині вносив до хати ще влітку зібраний сніп пшениці, ячменю чи жита і ставив його на покутті під образами. Називали цей сніп «дідухом». Дідух – символ не тільки достатку, миру, спокою в домі, а ще й успішної праці у наступному сезоні. Його і тепер прикрашають гостинцями – цукерками, печивом, горішками. В новорічну ніч діти можуть пригощатися гостинцями з дідуха та загадувати бажання. Він стоїть у хаті протягом тижня, його присутність приносить в родину гарний настрій, затишок і святковість.
Вечір 6 січня – Святий вечір (Святвечір) або Багата кутя (вечір перед Різдвом Христовим). Це одне з найважливих родинних свят, один із найбільш магічних днів, коли кожна сім’я і словом, і ділом створювала у своїй оселі атмосферу затишку, багатства, щастя й миру. За традицією, весь день перед Різдвом нічого не їдять – чекають на першу зірку, що сповіщає про народження Ісуса Христа. І тільки після настання вечора родина збирається на урочисту вечерю.
Святвечір – свято родинне, сімейне. Тож цього дня всі члени сім’ї мають бути разом. На стіл подають 12 пісних страв (це тому, що в Ісуса було 12 учнів-апостолів): варений горох, смажену капусту, рибу, квасолю, вареники, картоплю, гриби, гречану кашу, голубці, коржі. Головними стравами є кутя та узвар. Кутя –символ життя, її варять із пшениці. Узвар –символ миру, його варять із сухофруктів.
Дочекалися ми свята
і для серця, й для душі:
На столі кутя багата,
пиріжки, узвар, книші.
Гість на Святвечір приносив щастя до оселі. Важлива подія цього вечора – діти носять «вечерю» до близьких родичів та хрещених батьків і просто до сторонніх людей, яких хочуть привітати зі святом.
7 січня – Різдво. День народження Ісуса Христа. (Ісус у перекладі з єврейської означає «Спасіння»). Різдво – одне з 12 найбільших християнських свят.
Після святкової літургії завершується різдвяний піст і починається Коляда. Коляда – це бог свята й миру давніх слов’ян. У язичницькі часи на свято Коляди вшановували день зимового сонцестояння. А нині Колядою називають період, коли співають різдвяні пісні, бажають господарям щастя й злагоди.
Після вечері діти можуть вже йти колядувати з зіркою, яка символізує Вифлеємську зірку. Колядки – величальні пісні, у яких славлять господарів дому, бажають їм здоров’я, щастя, щед-рого урожаю, достатку, за що отримують нагороду – гостинці. Заходячи на подвір’я, колядники просили дозволу і, коли господар зголошувався, починали віншування пісень-колядок.
Пане господарю, пусти нас до хати,
Ми там будемо колядку співати.
Засвіти нам свічку, постав на віконце,
Хай засяє ваша хата, як роса на сонці.
Різдвяні свята тривали два тижні. Від цього дня і аж до Стрітення вітають одне одного словами: «Христос народився!» –«Славімо його!». У цей час вважалося непристойним співати інших пісень, крім колядок.
13 січня – Щедрий вечір (свято Меланки). Це останній день Старого року за старим стилем. Свято Меланки – обряд, що залишився нам від наших предків –відзначення преподобної Меланії. Нині він став просто веселою забавою, новорічним маскарадом. Цього дня водили «козу» (хлопчик у вивернутому вовною назовні кожуху, заходячи до будинку, намагався «буцнути» господарів). З ватагою ходила також Меланка, роль якої грав хлопець, переодягнений у жіночий одяг. Це один з найвеселіших зимових обрядів. Головним дійством на Щедрий вечір є щедрування – співані побажання щастя господарю та всій його родині.
Щедрий вечір, добрий вечір –
Щире, добре свято!
Щоб було у вас в родині
Діточок багато!
Щоб були усі здорові,
Сповнені рум’янку!
Щоб стелилась ваша доля,
Наче вишиванка!
Щоб в родині дружній вашій
Сміх котився щиро!
Щедрий вечір, добрий вечір,
Всім добра і миру!
Щедрівників, як і колядників, теж заведено обдаровувати солодощами та грішми. До цього вечора господарі поспішили розрахуватися з усіма боргами, помиритися з тим, з ким сварилися. На Щедрий вечір не можна було лаятися, щоб тихо і спокійно жилося весь рік.
У ніч з 13 на 14 січня приходить Новий рік за старим стилем. Вечір перед Старим Новим роком має й третю назву – Щедра кутя. Бо ж, на відміну від пісного Святвечора, його стіл дуже багатий – м’ясний. Готували в цей день: холодець, ковбасу, печиво, пироги й кутю та інші страви.
14 січня – перший день Нового року за старим стилем, народження сіяча Василя. Тому його у народі називають день святого Василя. Рано-вранці, до схід сонця діти йшли посівати чи засівати на щастя, на багатство свою рідню. Посівали пшеницею або житом, починаючи з самого ранку до сходу сонця. Є прикмета, що першим у дім цього дня повинна зайти людина чоловічої статі.
Сію, вію, посіваю,
З Новим роком вас вітаю!
Не на рік і не на два,
А на многії літа!
Сію-сію-посіваю,
З Новим роком вас вітаю,
Відкривайте сундучок
Та давайте п’ятачок!
18 січня – Голодна кутя. Напередодні Водохреща святкується «Голодна кутя», або другий Святий вечір. Увесь цей день віряни нічого не їдять – постять. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви – смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар.
19 січня – Водосвят або Водохреще. Це останній день різдвяних свят. Святкується в пам’ять про подію хрещення Ісуса Христа в річці Йордан. За Біблією, під час хрещення з неба на Ісуса Христа у вигляді голуба зійшов Святий Дух і пролунав голос Бога-Отця, тому свято ще називається Богоявленням. Здавна існує традиція цього дня святити воду. Ця вода символізує святу йорданську воду і має надприродні властивості. Вона зберігається упродовж багатьох років. У народі здавна нею користувалися як цілющою під час різних хвороб та такою, що оберігає оселю й людей від злих сил.
За народними віруваннями, присутні під час освячення води зцілюються від хвороб. Цілющу воду можна також набрати зі звичайного джерела або вже після свят, адже, за переказами, у ніч на Водохреще і звичайна вода набуває цілющої сили. Освяченою водою господар кропить усіх членів сім’ї, хату, подвір’я, криницю, свійських тварин. На Водохреще також існує традиція купання в ополонці.
Лютий
Останній місяць зими – лютий. Слово «лютий» означає злий, жорстокий. Тому що лютневі морози бувають дуже сильні. Пронизливі сніговії, колючі морози, вітри й перемети – все це лютий. Про це свідчать і попередні назви місяця: крутень, зимобор, криводоріг, казибрід, межень (межа між зимою та весною). Є таке прислів’я: «Як ти, лютий, не лютуй, а на весну брів не хмур».
Не печи, мороз, не лютуй,
Білу стежку нам подаруй.
Буде весело у парку
Бігти лижами по сніжку.
У лютому зима з весною зустрічається. На 40-й день після дня народження Ісуса Христа (15 лютого) відзначають свято Стрітення Господнє. У народі кажуть: «Яке Стрітення – така й весна». Це одне з дванадцяти найбільших християнських свят, яке завершує різдвяний цикл.
За традицією, у церкві на Стрітення святять «стрітенську воду» і «громничну свічку», яку зберігали удома і запалювали під час грози, щоб уберегтися від блискавок, пожеж, війни. Коли святили в церкві воду, селяни набирали її в нову, ще не вживану посудину, приносили додому і пильно берегли.
Цій воді приписувалася магічна сила. Її вважали цілющою. Нею натирали хворі місця і вірили, що допоможе. Вірили й у те, що вона проти «лихого ока» та інших злих чар. Цією водою можна лікувати не тільки людей, але й худобу, птицю, бджіл. Пасічники берегли її весь рік і кропили вулики.
Культ вогню – неодмінна ознака свята. Хлопці розпалювали багаття, закликаючи таким чином весну, а дівчата співали перші веснянки. На Стрітення починали писати писанки. Це дуже давня традиція, пов’язана з ритуалом весняного пробудження природи. Стрітенням закінчувався зимовий цикл святкувань. Хлібороби починали підготовку до нового сезону.
Шановні читачі! Сподіваюся, що цей матеріал дав вам змогу згадати зимові свята, традиції та звичаї. Не забувайте, що в календарних обрядах збережена багатовікова культура і традиції українського народу. Традиція – це та частина нашого минулого, якій ми допомагаємо перебратися в майбутнє. Передайте її своїм нащадкам. Те, що забули сини, нехай намагаються згадати онуки.
Катерина МЕЛЬНИЧЕНКО.
Фото автора.