Новорічні традиції в Придністров’ї

Новий рік – одне з найпопулярніших свят, яке протягом століть знають, люблять, чекають і відзначають люди, що відрізняються своїми етнічними традиціями та релігійними переконаннями. У Придністров’ї – багатонаціональному краї – представники всіх народів зберегли старовинні обряди, мета яких – закликати до хати щастя та достаток, закласти основу для хорошого року, багатого на врожай і приплід, на гарні новини та добрі справи. За століття ці традиції, які дісталися нам у спадок від предків, доповнили одна іншу і, взаємно збагатившись, сплелися у прекрасний вінок.

Коли святкували Новий рік?

Спочатку наші предки вели відлік років по весні. Оскільки у всіх стародавніх народів святкування Нового року зазвичай збігалося з відродженням природи й, головним чином, було приурочене до березня, коли розпочиналися землеробські роботи, то й давні слов’яни початок року асоціювали з настанням весни.

З приходом на Русь християнства та впровадженням юліанського календаря 1 березня на наших землях офіційно встановлюється днем Нового року, що, за церковними переказами, відповідає даті створення світу. У народі цей день відомий як день преподобної мучениці Євдокії або, як селяни кажуть, Явдохи (тепер це 14 березня). Особливих святкувань цього дня не було, але вся діяльність людини була пов’язана з закликанням достатку на рік. На Явдохи господарі вгадують урожай. Городники сіють капусту на розсаду, вірячи, що вона вже не буде боятися морозів. Садівники зрізують сухе верховіття дерев, щоб вони краще родили та щоб на них нечисть не заводилася.

Таке літочислення зберігалося доти, доки у XV столітті Руська церква не прийняла греко-візантійський обряд, разом з яким початком церковного та громадянського року стало вважатися 1 вересня. Рішення мотивувалося тим, що на той час Ісус Христос після хрещення та спокус дияволом у пустелі почав проповідування Царства Господнього, засвідчивши цим виконання всіх пророцтв Старого Заповіту та початок Нового. Дата ж вибрана тому, що перша проповідь Ісуса відбулася під час іудейського свята жнив, яке відзначається з 1 до 8 вересня.

Відтоді 1 вересня (14 за новим стилем) наші предки святкували день Преподобного Симеона Стовпника, який символізував настання нового року. На Семена справляли пострижини молодих хлопців і вперше садовили їх на коня. Ткачі також у цей день встановлювали свої верстати та починали ткати килими; бралися за роботу й інші сільські майстри: столярі, стельмахи, ковалі. Цей день знаменує собою також початок копання картоплі.

На наші терени традицію святкування Нового року 1 січня приніс цар Петро І у 1700 році, запозичивши її в Голландії та інших країнах Західної Європи. Причому, як і раніше, літочислення продовжували вести за юліанським календарем, який зберігався на всій території Російської імперії до 1918 року. Через це тривалий час Новий рік на землях, що входили до її складу, не збігався із західноєвропейським.

Відповідно до історичних згадок, Петро І увів традицію прикрашати ялинки, активно впроваджуючи також святкові привітання, феєрверки, новорічні кумедні костюми з масками. Згідно з царським указом, прикраси на ялинках мали висіти до 7 січня. Першого ж січня, на знак свята, всі вітали одне одного з Новим роком, а ті, в кого були невеликі гармати або рушниці, опівночі стріляли в небо у своєму дворі. На великих вулицях з 1-го до 7 січня вночі запалювали багаття з дров або соломи: їх раніше використовували замість бенгальських вогників. У той час люди вірили, що, прикрашаючи новорічну ялинку, вони роблять злі сили добрішими. Вже давно про це забуто наступними поколіннями, але ялинка, як і раніше, залишається символом новорічного свята.

Оскільки традиційне народне святкування Нового року мало під собою глибоке релігійне та звичаєве підґрунтя, люди не могли відмовитися від старовинного обряду прадідів та продовжували святкувати Новий рік між Різдвом та Водохрещем. Саме це свято зберегло всю традиційну обрядовість та релігійно-культовий зміст, які передавалися з покоління в покоління. Так з’явився Старий Новий рік, який відзначаємо 14 січня. Натомість 1 січня стало веселим світським святом, яке об’єднало нас із рештою світу: не лише однією спільною датою, а й традицією святкування.

Як зустрічали Новий рік?

Традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув’язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» (за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались) обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. «Дідух» символізував спільного предка і виконував свою обрядову роль протягом усіх різдвяних свят.

Новий час, що мав наступити після свята, творився за участі самих людей, адже від їхньої поведінки у минулому році залежала доля майбутнього. Новий рік наші предки зустрічали у гарно прибраній оселі. До свята готували не лише страви та напої, але й душу та тіло – молитвою та сорокаденним постом. Вечір напередодні Нового року мав назву «щедрий», «багатий». М’ясо та ковбаси, холодець і тушкована капуста, печеня, смажена риба, налисники – чого тільки не було на святковому столі! Обов’язково у цей вечір, крім куті, готували пироги. Господар дому ховався за мискою з ними та бажав, щоб і наступного року родина мала таку саму гору пирогів.

Православна церква шанує у передвечір Нового року святу Меланію Римлянку, а 1 січня за старим стилем – пам’ять святого Василія Великого. За іменами святих ці дні отримали назву Маланки та Василя. Від хати до хати ходили щедрувальники (колись це були гурти дорослих чоловіків), вони обходили з піснями село та громадські посіви – на добрий врожай. Щоб родила нива, проводили по ній, ще засніженій, символічну борозну і засівали зерном. У перший день Нового року засівали й у кожній хаті.

Популярними були народні новорічні вистави «Коза» та «Маланка», участь у яких брали переважно чоловіки. Козу – тварину, що вважалася символом плодючості, зображав парубок у вивернутому кожусі з дерев’яним макетом голови тварини. У виставі були також присутні: Дід, Баба, Лікар, Солдат, Єврей, Циган, Турок, Гончар та інші персонажі, які розігрували жанрові сценки. Роль Маланки – недоладної господині, котра не вміє нічого робити, так само виконував парубок, переодягнений у жіночий одяг.

Перший день Нового року вважався сприятливим для початку важливих справ. Надавали також значення тому, хто першим увійде до хати. Вважалося, що першим має зайти чоловік, такий звичай мав назву «полазник».

Суттєві зміни у народні новорічні традиції принесла революція 1917 року. Одним із перших указів радянської влади став декрет про перехід на григоріанський календар. Таким чином народ переніс свої звичаї новорічного святкування на 14 січня за новим стилем. Оскільки, крім прикрашання ялинки, відзначення «державного» нового року не супроводжувалося жодними обрядами, народ почав придумувати їх самостійно, запозичуючи окремі елементи зі Старого Нового року та зі східного. Так виник типовий сценарій сучасної зустрічі Нового року, який містить елементи різдвяного свята (прикрашання ялинки, обмін подарунками), радянського побуту (слухання виступів вождів, бою курантів), східних традицій (вибір кольору одягу відповідно до року певної тварини), а також магічні обряди (спалювання записки з бажанням і ковтання попелу від неї разом із шампанським). Шампанське – головний новорічний напій. Саме це ігристе вино стало неодмінним атрибутом і символом свята. Гучний виліт корка з пляшки нагадує постріл, а за традицією, що зустрічається у багатьох народів світу, і в українців у тому числі, саме пострілами чи шумом наші предки намагалися відганяти нечисту силу, щоб не зіпсувала свята. І, звичайно, жодне новорічне свято не обходиться без Діда Мороза та Снігуроньки. Особливо їх чекають діти, яким вони приносять подарунки.

Про Діда Мороза люди дізналися приблизно на початку ХХ століття, але образ цей корінням сягає вглиб історії. Ще у міфології древніх слов’ян народився образ Сніжного Діда. Потім він трансформувався в образ Морозка – суворого діда, який являє собою стихію. Вважалося, що Мороз ходить по домівках і збирає з людей данину. У тому числі він може навіть вкрасти дітей. Народженням сучасного Діда Мороза можна вважати 1910 рік. Тоді він з’явився на різдвяних листівках у знайомому нам усім образі: з посохом, бородою та мішком подарунків.

Снігуронька, на відміну від легендарного Діда Мороза, має конкретного автора. Це письменник Олександр Островський. У його казці «Снігуронька» вперше розказано про родичку Діда Мороза. Тільки в цьому творі вона постає в ролі його доньки. За сюжетом Снігуронька з’являлася перед людьми в лісі. Її приваблювала музика, яку вона чула в людях. Пізніше Снігуронька «перевтілилася» в онуку Діда Мороза. Це можна пояснити тим, що цей образ набагато ближчий до дітей. Якби Снігуронька була дочкою Мороза, то, відповідно, вона повинна бути старшого віку, а якщо внучка – то вона ровесниця дітей, до яких приходить у гості.

Одне з найяскравіших державних свят

Новий рік – це найулюбленіше свято і в нашій республіці. За традицією, воно відзначається в ніч з 31грудня на 1 січня в сімейному колі або з близькими друзями. Чимало придністровців досі його зустрічають двічі – перший раз о 23:00 – за московським часом і о 00:00 – за місцевим. Зберігся до нинішніх днів і звичай готувати 12 страв (за кількістю місяців), а на стіл обов’язково ставити коливо (кутю) та калач.

Тісні й тривалі взаємозв’язки різних народів, які проживають у Придністров’ї, помітно вплинули на новорічні традиції нашого краю. Тут утворилася низка гібридних форм. До них, наприклад, можна віднести щедрування з бугаєм – незвичайним старовинним інструментом, що нагадує барабан, у якому мотузка з каменем створюють гучний шум. Цікавий звичай у новорічну ніч приймати поздоровлення від ряджених, що переходять від будинку до будинку. Цей похід очолює чоловік, переодягнений у костюм козла, який втілює нечисту силу.

Різдво у Придністров’ї, як і в усіх православних державах, святкують у ніч з 6-го на 7 січня. Різдвяна ялинка є традиційним символом свята, проте більшість людей називає лісову красуню «новорічною», оскільки прикрашають її ще напередодні Нового року. У різдвяні свята традиційно відвідують рідних і близьких, щоб з ними розділити хліб під час вечері. Серед унікальних різдвяних звичаїв особливо виділяються колядки. Діти й навіть дорослі вирушають привітати своїх рідних, сусідів і зовсім незнайомих людей з настанням Різдва. Вони колядують і за це отримують подарунки.

Збереглася у Придністров’ї традиція ходити на коляду з зіркою. Якщо коляда – це побажання щастя, радості та здоров’я на весь наступний рік, то зірка – необхідний елемент Коляди, який символізує народження Ісуса Христа. Традиційна колядницька зірка має вісім променів і зустрічається у символічному вигляді фактично в кожному напрямку народного мистецтва: у вишивці, народному різьбленні та навіть у писанках. Носить її ватажок гурту – звіздар.

«Прийдуть до тебе три празники в гості. А перший же празник – Різдво Христове, а другий же празник – Василя Святого, а третій же празник – Святе Водохреще…» – йдеться в одній із колядок про традицію новорічного святкування, яке тривало два тижні. До нині на Старий Новий рік поспішають від хати до хати діти з обрядом посівання та щедрівками. У молдавських, гагаузьких та болгарських селах вони ще й постукують по хазяїну гілочкою з фруктового дерева, прикрашеною кольоровим дощиком. Таким чином провіщають багатий урожай. Господарі ж кожного гостя обдаровують солодощами, дякуючи за щедрі поздоровлення, віншування та побажання.

Наші предки вірили, що в ніч під Новий рік оновлюються небо та земля, небо буває в цей час відкритим, тому здійснюються всі бажання, якщо встигнути опівночі їх подумки продумати чи побажати чогось хорошого іншим. Прийміть і моє віншування: «Дай вам Боже у мирі, любові та злагоді всі свята відсвяткувати, ще й на той рік діждати!»

Лариса   ПАНАЇДА,

учитель української мови та літератури

Кам’янської середньої школи № 2.

Фото автора.