Можна без перебільшення сказати, що ім’я цього молодого чоловіка відоме переважній більшості дорослого населення нашого краю. Про нього пишуть республіканські та місцеві газети, телевізійники щодня розповідають про діяльність очолюваного ним державного органу у численних телепрограмах. Він вражає не лише спокоєм та витримкою, а й дуже уважним ставленням до людей. Герой нашої розповіді 12 січня відзначив особливий ювілей – сорок років від дня свого народження. Це Олександр Мартинов, про якого в універсальній інтернет-енциклопедії «Вікіпедія» можна прочитати: «…придністровський державний, політичний і громадський діяч, Голова Уряду ПМР з 17 грудня 2016 року».
Як відомо, кожній особі, яку б посаду вона не обіймала, притаманне все людське, про що не пишуть в офіційних джерелах і повідомленнях. Однак, читачеві завжди цікаво, який спосіб життя веде публічна людина поза службовим кабінетом. Олександр Володимирович погодився задовольнити цікавість наших постійних читачів і відповів на запитання нашого кореспондента. Тож читайте тут і зараз.
– Чому Вас назвали Олександром? Олександр перекладається як «той, хто захищає людей». Така людина товариська і дуже кмітлива. Вкладали батьки якийсь сенс під час вибору Вашого імені?
О. М.: Я ставив таке ж запитання своїм батькам. На початку 80-х імена Олександр, Дмитро, Сергій були досить популярними. На сімейній раді зупинилися на імені Олександр. Тут немає ніякого підтексту. Моє ім’я мені подобається. Воно багато до чого зобов’язує, і я намагаюся йому відповідати.
– Ви народилися в Тирасполі в сім’ї військовослужбовця. Чи довелося десь побувати за час служби батька? Якщо «так», то що запам’яталося з того періоду?
О. М.: Батько народився і виріс в Росії. Наприкінці 70-х після закінчення військового училища і служби в Західній групі військ він був направлений на службу в Тирасполь. Тут і познайомився з моєю мамою. До речі, обидва мої діди – офіцери Радянської Армії. Один із них – ветеран Великої Вітчизняної війни. Мій батько служив у Чехословаччині. Там ми й жили усією родиною. Військове містечко розташовувалося в сосновому бору. На мене, тоді 8-річного хлопчика, це справило величезне враження. У мене було багато приятелів, моїх ровесників, що приїхали разом зі своїми батьками з усього СРСР. Чехія – дуже красива країна. Особливо запам’яталася Прага. Це один із найяскравіших спогадів дитинства.
– Ви єдина дитина в сім’ї?
О. М.: Так.
– Хто Ваша мама за професією?
О. М.: Мама закінчила фізико-математичний факультет Придністровського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (тоді педінститут). Уже довгий час вона працює головним бухгалтером Придністровського державного театру драми і комедії ім. Н. С. Аронецької.
– Які сімейні традиції були притаманні для Вашої родини?
О. М.: Практично весь час ми проводили разом: їздили на море, ходили в кіно, на прогулянки за місто. І, звичайно, разом відзначали усі свята. Особливо Новий рік запам’ятався. Батьки зав-
жди намагалися мене чимось здивувати. Це була особлива атмосфера. Літо я, як правило, проводив у бабусі й дідуся. Вони, до речі, зробили великий внесок у моє виховання. Моя бабуся працювала вихователем дитячого садка, і мені завжди було цікаво з нею розмовляти і подорожувати. Щоліта ми їздили на море в Одесу. Звичайно, що всі ці традиції та сімейні цінності перейшли й у мою сім’ю. У мене було щасливе дитинство. Я впевнений, саме тому багато що здій-снилося, відбулося в дорослому житті.
– Чим Ви захоплювались у дитинстві?
О. М.: Особливих захоплень не було. Багато часу проводив у дворі з друзями. Ми грали у футбол, баскетбол, теніс. У карти грав. Не без цього, проте це було вже дещо пізніше. Нині шкодую, що не займався більш активно спортом. Тепер надолужую, дітей своїх до цього привчаю. Їм подобається.
– Навчання в школі приносило задоволення?
О. М.: Не можу відверто сказати, що діставав задоволення… От моя старша дочка, дійсно, отримує від шкільного навчання позитивні емоції та внутрішнє глибоке задоволення. Відмінниця. А я вчився добре. Як і у всіх, у мене були улюблені предмети й досить досвідчені талановиті вчителі. Їх я запам’ятав на все життя. Вони, дійсно, багато чому навчили, і не лише з шкільних дисциплін, а й умінню ставити перед собою певну мету та вміти її досягати.
– Чи багато друзів було у школі?
О. М.: Справжніх друзів багато не буває. Було кілька надійних, добрих і відданих. З багатьма хлопцями дружив у дворі. З більшістю з них ми вчилися в одній школі. Ми й тепер зустрічаємося час від часу, спілкуємося. Моїм першим коханням теж була дівчина з нашого двору і моя однокласниця. 90-і роки запам’яталися складними в усіх відношеннях. Дух того часу відчувався і в школі, й у дворі. Однак спогади залишилися здебільшого позитивні, хороші.
– Які предмети були найулюбленішими в школі?
О. М.: Очевидно через те, що у мене були чудові викладачі, найбільше запам’яталися уроки алгебри та геометрії, літератури та історії. Цілком логічно, що вони й були найцікавішими для мене. Кілька років я відвідував математичний гурток у школі. З роками, під час навчання в економічній академії, мені це дуже допомогло.
– Розкажіть, про що Ви мріяли у старших класах? Ким хотіли стати?
О. М.: Особливих роздумів на цю тему не було. Я просто вчився, жив життям звичайного підлітка. Подобалася математика, тому особливу увагу приділив їй у випускному класі. Напевно саме це і спонукало тоді вступити до Тираспольського технікуму інформатики і права за фахом «Економіка, бухгалтерський облік і контроль». Перша оцінка, яку я дістав з економіки, була «двійка». Вже не пригадаю, чи я погано зрозумів тему, чи не достатньо добре підготувався, але ніколи не забуду розмову, яку провела зі мною моя мама, довідавшись про мій «провал». Вона досить доступно пояснила, що економіка – це моя майбутня спеціальність, і до неї потрібно дуже серйозно поставитися, адже від цього залежатиме все моє подальше життя. Розумна і досвідчена матуся була непоганим психологом, бо запропонувала змінити, поки не пізно, обраний мною складний фах, та визначити інший напрям навчання. На мене це справило сильне враження. Технікум я закінчив з червоним дипломом. Знову ж пощастило з викладачами, які прищепили любов до майбутньої спеціальності, порекомендували відповідні хороші книги. Ну, а потім було навчання в Молдавській економічній академії в Кишиневі, за спеціальністю «Бухгалтерський облік і фінанси фірми». Якраз студентом академії я став призером олімпіади, виступивши з доповіддю на тему міжнародних стандартів фінансової звітності. Здобув також додаткову освіту в Академії державної служби при Президентові РФ у Москві. Я створив якісну, надійну теоретичну базу, яку застосував на практиці.
– Значна частина Вашого життя пройшла в навчанні, самовдосконаленні та досягненні мети. Ви дійсно від самого початку побудували собі якийсь маршрут до певної висоти, чи все відбувається саме собою?
О. М.: Закінчити навчальний заклад з червоним дипломом або, як кажуть, стати великим начальником ніколи не було самоціллю для мене. Просто я вчився з задоволенням, захоплювався читанням економічної літератури, та якось не надавав великого значення оцінкам, можна сказати, що й не відстежував їх. І коли перед завершенням навчального закладу куратор сказала, що я можу претендувати на червоний диплом, щиро здивувався. У 2000 році мене прийняли на роботу в Міністерство економіки на посаду спеціаліста підрозділу, який відав питаннями нової податкової системи та реформи бухгалтерського обліку. Тоді ж почалося навчання в ASEM, яка відкрила для мене багато нового в царині міжнародних стандартів підготовки звітності та оподаткування. Доріс до керівника управління. Мені був 21 рік.
Переді мною відкрилася перспектива незабаром зайняти більш високу посаду в міністерстві. Проте я добре розумів, що не стану справжнім економістом, не маючи досвіду роботи в реальному секторі економіки – на підприємстві. Незважаючи на перспективи кар’єрного росту, я пішов у приватну компанію на посаду рядового економіста. Це була абсолютно нова робота, надзвичайно цікава. Через кілька років я став керівником економічного відділу, потім – заступником директора з економіки Тираспольського хлібокомбінату. Згодом була робота в Мінфіні, де мені вдалося ініціювати й реалізувати проект щодо реформи бухгалтерського обліку. Це було настільки захопливе заняття, що я працював над ним удень і вночі протягом декількох років.
У 2015 році мене обрали депутатом Верховної Ради, де я очолив ключовий комітет з питань економічної політики та бюджету. Наприкінці 2016-го став на чолі Уряду ПМР. Як бачите, ніякого планування щодо кар’єрного зростання не було. Я просто був закоханий у свою справу і метою вважав розвиток і становлення себе як економіста. Відповідні посади були лише етапами, сходинками в цьому розвитку.
– Про Вас кажуть, як про дуже відповідального главу чималого сімейства: у Вас прекрасна дружина і три донечки. Розкажіть, які риси подобаються Вам, що імпонує в жінках і за якими критеріями обирали собі дружину? Де і як з нею познайомилися?
О. М.: Це було у 2005 році. Прийшов увечері з роботи, включив новини на місцевому телеканалі та побачив нову ведучу. Це й було кохання з першого погляду. Класичний випадок. Покликав маму і сказав їй, що це моя майбутня дружина. Мама тільки руками розвела, адже я бачив цю дівчину вперше. Через два роки ми одружилися. У таких питаннях основний критерій – це любов, почуття. Дружина – то не куртка чи автомобіль, які можна вибрати за набором якихось опцій. Нині у нас троє дівчаток. Старшій
9 років, середній – чотири, а найменшій незабаром виповниться два. Свою роботу я планую так, щоб вихідні проводити з сім’єю. Діти ростуть, і увага батька їм украй необхідна. Це надзвичайно важливо. Сім’я – основа всього в моєму житті. По завершені пандемії ми запланували поїздку на море. Середня і молодша донечки ще ніколи його не бачили.
– Поділіться з нашими читачами, що Ви читаєте, яку музику полюбляє-
те та чим захоплюєтеся тепер поза роботою?
О. М.: У літературі нині віддаю перевагу здебільшого професійним виданням з економіки та державного управління. Таке читання дуже допомагає в роботі. Тут і друковані, й електронні праці. Відносно музики, то за настроєм: іноді слухаю якихось конкретних виконавців, а іноді просто хочеться радіо включити в машині та слухати випадковий плейлист. Багато часу приділяю спорту. Дозволяю собі 3-4 тренування на тиждень. Це добре зміцнює і тіло, і дух.
– Не можна не помітити, що з того часу, як Ви очолили Уряд, відбулося досить багато змін, спрямованих на поліпшення життя громадян нашої республіки. Як Вам вдається не відриватися від проблем людських?
О. М.: Усе доволі просто: потрібно більше спілкуватися з людьми, слухати й чути їх, адже конкретні проблеми не завжди видно з вікна чиновницького кабінету. Саме тому багато часу я приділяю поїздкам по районах республіки та зустрічам з жителями на місцях, а також постійно проводжу зустрічі з громадськими організаціями на майданчику Уряду, регулярно читаю звернення та пропозиції людей. Це допомагає вчасно зрозуміти проблему, а найголовніше, зробити все, щоб вона була вирішена.
– Цікаво було б почути Вашу думку щодо дистанційного навчання та роботи на відстані, а також щодо впливу «дистанційки» на реальне спілкування і повернення до нормального життя.
О. М.: З появою соціальних мереж реальне спілкування стало суттєво обмеженим. І трапилося це вже досить давно. З одного боку, це звичайно роз’єднує, але є й ті, хто у такий спосіб знаходить велику кількість друзів. Я думаю, що тут багато що залежить від людини, її характеру, сімейних традицій та особистої комунікабельності. На мій погляд, в усьому потрібен баланс, але все індивідуально і кожен свій баланс вибудовує сам. Це нормально.
Якщо говорити про пандемію, то в міру просування вакцинації захворюваність повинна піти на спад, і люди почнуть повертатися до звичного способу життя. Все минає, мине й коронавірус. Вірніше, людство адаптується до життя і з цим вірусом теж. Так уже ми влаштовані.
– Про що Ви мрієте як політик і як звичайна людина?
О. М.: Як політик мрію про визнання Придністров’я. Це відкриє для республіки нові можливості розвитку і позитивно позначиться на рівні життя наших громадян. Ну, а як людина, мрію, напевно, про те ж, про що приблизно всі люди мого віку: щоб усі рідні та близькі були здорові та щасливі.
– Що Ви вважаєте найбільшим досягненням за минулі чотири десятки років свого земного буття?
О. М.: Головне досягнення – це моя сім’я. Про неї ми вже поговорили. За минулі чотири роки на посаді Голови Уряду мені вдалося реалізувати багато своїх ідей і пропозицій, які, сподіваюся, зміцнили та розвинули нашу державу. Для мене це теж дуже важливо.
– Колектив нашої редакції вітає Вас, Олександре Володимировичу, з чудовим ювілеєм, зичить міцного здоров’я Вам та родині Вашій благословенній, а також бажає барвистих життєвих миттєвостей, що надихають, великих успіхів і вірних друзів, які завжди підтримають і радітимуть новим досягненням. Щоб здійснилося все, про що мрієте, на що сподіваєтесь.
О. М.: Щиро дякую й, у свою чергу, бажаю читачам вашої газети й усім жителям Придністров’я міцного здоров’я, оптимізму, успіхів у новому році.
З ювіляром спілкувалась Аліса КОХАНОВА.
Фото з доступних ждерел.