У Республіканському українському теоретичному ліцеї-комплексі (РУТЛ-К) 13 грудня відзначили Андріїв день. Оскільки за народним календарем цього дня заведено гуляти й веселитися (особливо молоді), тож і в цьому навчальному закладі не обійшлося без традиційних для українського народу гулянь.
«Ласкаво просимо! Ласкаво просимо! Моя Вкраїна щиро промовля!» – так ліцеїсти радо вітали гостей, які завітали до них на свято. Серед них були й почесні гості: голова Спілки українців Придністров’я Петро Богуцький, директор українського центру «Співробітництво» Володимир Фоменко, вчителі української мови та літератури тощо. Директор ліцею Алла Дубик, привітавши всіх зі святом, повідомила, що, згідно з переказами Андрій Первозванний входив до числа 12 апостолів Христа, був братом апостолу Петру і був покровителем жителів України. Вона запросила, хоч ненадовго, повернутися до історичного минулого українського народу, доторкнувшись до його невмирущих традицій, щоб відчути всю красу українського поетичного слова.
Українські вечорниці в РУТЛ-К розпочалися. На імпровізованій сцені, оформленій напрочуд талановито, в прибраній українській хаті почала збиратися молодь. Ще з дохристиянських часів дійшли вони до нас – оті молодіжні зібрання. І переплелися за довгі віки народні традиції з релігійними. Відтоді церковне свято Андрія зветься в народі Калитою. А тим часом дійство продовжується: господиня запрошує до світлиці гостей, які приносять з собою борошно, крупи, сушені яблука і груші. Вона готуватиме для них святкову пісну вечерю. А поки що сидять молоді дівчатка за столом, розмовляють між собою, а господиня приєднується до них зі своїми спогадами: «Як подумаєш, коли це ми дівували, зачуєш де-небудь вечорниці, так аж тини тріщать. А тепер? От скоро треті півні заспівають, а вечорниці ще й не зачиналися. Ні, що не кажи, а світ перемінився…» Милозвучна українська мова лунала того вечора в залі ліцею, і, чесно кажучи, навіть не вірилося, що це наші придністровські діти так добре володіють нею. Пісні українські народні співали за столом: «Зеленеє жито», «Цвіте терен», «Чом ти не прийшов», «Чи я, тату, не доріс?», «Ти казала в понеділок», «Розпрягайте, хлопці, коні», «Варенички мої», «Щоб в нас і в вас все було гаразд». Спостерігала за ровесниками «акторів» у залі й бачила їхнє велике зацікавлення народною творчістю.
Не обійшлося цього дня й без ворожіння, яке є, мабуть, головним атрибутом Андріївських вечорниць. Так, щоб дізнатися ім’я свого нареченого, дівчата знімали з ноги червоного чобота й кидали його якнайдалі через голову. Потім його уважно розглядали, оскільки вважалося, що суджений прийде в будинок з того боку, куди вказує носок чобітка. От і звертається господиня до дівчат: «Ходімо та подивимося, куди ваші халявки вас приведуть…» Одна з них надіється, що в Париж, інша каже: «А моя халявка на Петрівку показує… Там Василь…» Отак сміялися молоді дівчата й хлопці, веселилися, навіть бешкетували, а мені здавалося, що я дома, в Україні, в рідному селі, а бабуся моя мила розповідає мені отаку цікаву історію своєї молодості.
Час минув швидко, і треба вже збиратися додому. «Ой, мабуть, люди, за гостину дякувати будемо, і за те, що гарно нас приймали, і за те, що смачно частували», – промовила дівчина в надзвичайно гарному вбранні й українському віночку. Молоді люди дякували тітоньці, яка прийняла їх на вечорниці.
Дякую і я надзвичайно талановитим учням українського ліцею, вчителям, які їх виховують, зберігаючи оті скарби народні, не дають їм розплескатися, а вселяють в душах нашого майбуття.
Як у тій пісні співається: «І в Вас, і в нас хай буде гаразд!
Що б Ви, і ми щасливі були!»
Любов ФЕТІСОВА.