Кожного року 27 січня світова спільнота відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Цього дня прийнято згадувати тих, хто загинув у концтаборах, в’язницях і гетто нацистів через свою національну чи релігійну приналежність.
Для всієї світової спільноти ця дата є приводом згадати страшну трагедію людства, щоб не повторилося подібне знову.
Радянські війська 27 січня 1945 року звільнили в’язнів нацистського концтабору Освенцим, що у південній Польщі. Через 60 років (1 листопада 2005 року) Генеральна Асамблея ООН заснувала Всесвітній день пам’яті жертв Голокосту. Символом дня пам’яті жертв став Освенцим – один із найбільших нацистських таборів смерті. На його території встановлені меморіальні плити декількома мовами, зокрема й українською. Напис на плиті: «Нехай буде навічно криком розпачу й застереженням для людства це місце, на якому гітлерівці вбили майже півтора мільйона чоловіків, жінок і дітей, головним чином євреїв із різних країн Європи». За час його існування (1940 – 1945) в ньому загинули, за деякими оцінками, від 1,5 до 4 млн осіб.
Саме слово «голокост» походить від давньогрецького holocaustosis, що означає «всеспалення», «знищення вогнем», «жертвопринесення». У 1933 – 1945 роках цим словом позначали прагнення нацистської Німеччини, її союзників і пособників переслідувати та знищувати єврейське населення. Самі євреї називають це словом «шоа» – що на івриті означає «катастрофа».
Євреїв масово в примусовому порядку поміщали в концтабори й гетто. Цих страшних місць по всій Європі було відкрито кілька тисяч. Близько десятка таких було і на придністровській землі.
На окупованому межиріччі Дністра і Південного Бугу була створена ціла система гетто і концтаборів. У Рибницькому повіті розмістилося 6 місць примусового проживання євреїв у нелюдських умовах (гетто), в Тираспольському – 3, а також кілька в Дубоссарах і деяких інших місцях. Слідом за виселенням євреїв почалися масові розстріли. Причому жертвами Голокосту стали як депортовані євреї, так і місцеві жителі. В окупованому Тирасполі в серпні 1941 року єврейське населення міста зігнали на подвір’я літнього кінотеатру, потім людей виводили на берег Дністра і розстрілювали.
У жовтні-листопаді 1941-го румунські загарбники вчинили ще один масовий розстріл єврейського населення міста (близько 1 500 осіб, включаючи жінок і дітей) в кар’єрі поблизу Колкотової Балки. Трупи потім вивезли до Дністра і скинули в річку.
Гетто в Рибниці було створене на початку вересня 1941 року. На вулицю Шолом-Алейхема зігнали всіх євреїв, які були розселені по 12–15 чоловік в одній кімнаті. Людей не годували; молодь експлуатували на примусових роботах. Гетто не було обгороджене, але будь-який вихід за його межі, а також спроби придбати продукти у місцевих жителів каралися смертю. Рибницьке гетто проіснувало 936 днів і ночей – з 7 вересня 1941-го по 29 березня 1944 року. У ньому було зосереджено близько трьох тисяч чоловік. 2 731 особу знищено.
Однак найбільш жахливі події відбулися в Дубоссарах. З 12-го по 28 вересня 1941 року в місті та районі орудувала німецька зондеркоманда, що знищила, за різними оцінками, від 6 000 до 8 000 осіб. Організувавши «конвеєр смерті», зондеркоманда відбула далі на схід, але вбивства продовжили румунські окупаційні власті. У наступні два роки окупанти стратили ще від 10 000
до 12 000 чоловік – євреїв зганяли з Рибниці, Григоріополя, Тирасполя, Котовська, Балти, Кишинева, Бєльців і навіть з Одеси. Дубоссари були перетворені в найбільший регіональний центр масових страт.
Усього ж, за різними оцінками істориків, у Придністров’ї в роки окупації було знищено від 54 до 90 тисяч осіб. Їм просто не пощастило, бо народилися не з тієї національності, не в тій родині, не в той час і не в тому місці. Чоловіки та жінки, люди похилого віку і діти – фашисти не шкодували нікого…
Щороку народ Придністров’я сумує разом з усією світовою спільнотою, солідаризуючись у проведенні траурних заходів. Через епідеміологічну ситуацію, викликану пандемією коронавірусу, у поточному році мітинги-реквієми не відбудуться.
На думку Президента ПМР Вадима Красносельського, таким злочинам як Голокост, немає і не може бути терміну давності, їм немає ні прощення, ні забуття. «Будь-які спроби замовчувати ці події, спотворити, переписати історію – неприпустимі й аморальні. Злочини, подібні Голокосту, не повинні повторитися. Необхідно разом протистояти проявам антисемітизму, спробам розколоти суспільство за національною, расовою чи релігійною ознакою», – стверджує Глава Придністров’я.
Олександр ЗАЙЧУК.
Фото з доступних джерел.