Одним із важливих інструментів реабілітації людей з обмеженими можливостями є спорт. Для когось це один із варіантів, щоб розширити свої функціональні можливості, поліпшити здоров’я, а для когось – шанс здобувати перемоги на спортивних майданчиках.
Для придністровського параспортсмена Андрія Моора заняття настільним тенісом стали важливою частиною його життя. Він не пасує перед життєвими труднощами, а намагається успішно реалізувати себе як людина і батько.
«Коли мені було 30 років, зі мною стався нещасний випадок: я впав з п’ятого поверху. В результаті – перелом хребта, ноги відмовили. Наші тираспольські лікарі зробили все можливе, витягли мене з того світу. До нещасного випадку я служив у Російській армії і мене відправили в Москву, в Інститут ім. Вишневського, а там нейрохірурги від бога, вони зробили неможливе. Коли закінчилися всі операції, лікарі мені відразу сказали: «Андрію, у тебе тепер замість ніжок – ручки. Тож зроби так, щоб вони були сильні-сильні, тому що тепер усе життя будеш на руках», – розповів наш герой.
Параспортсмен вдячний своїй дружині – Світлані, яка впродовж усього нелегкого часу залишається поруч із чоловіком. Андрій згадує: «Після того, як з’ясувалося, що я вже не стану на ноги, моя мама і сестра сказали їй: «Якщо ти можеш за хворим доглядати –добре, а якщо захочеш піти – ми все зрозуміємо». У відповідь моя дружина всіх послала, й відтоді ми як жили душа в душу, так і живемо донині».
Коли все це трапилося, його доньці Аделіні було 6 років. Звичайно, дівчинці довелося пояснювати, що тато тепер все буде робити трохи по-іншому, але цим більше дружина займалася. «Я рік по лікарнях мотався, коли ж приїхав нарешті додому – донечці було вже 7 років і я побачив, як вона сильно подорослішала за цей час. До змін у моєму здоров’ї вона поставилася з розумінням. До речі, у неї й тепер ставлення до людей з інвалідністю дуже гарне. Вона це пережила сама й усіх подружок вчить: якщо по вулиці йде людина з інвалідністю, необхідно підійти та запропонувати допомогу. Не треба пальцями показувати, не треба жаліти, а просто підійти й по можливості підтримати. Жалість – це найгірше, чого не хочеться слухати такій людині», – пояснив параспортсмен.
Важливою подією в житті Андрія стало знайомство з відомим придністровським параспортсменом Дмитром Лавровим. Він запропонував Андрію Моору відкрити для себе світ спорту, займаючись у спортивному клубі інвалідів «Тирас-Ракета».
«До того, як я познайомився з іншими хлопцями, думав про себе: «Фу, прив’язаний, овоч, моє місце на підвіконні, на сонечку». А потім я побачив, що є такі, як і я, вони рухаються, вони подорожують, вони працюють, займаються спортом! І тільки тоді рутина пропала. Почалися поїздки, знайомства, нові люди – це цілий інший світ, де живуть такі ж люди, і все те ж саме: щастя-нещастя, любов-нелюбов, тільки трохи в іншому вимірі», – сказав Андрій Моор.
Як зазначає паратенісист, настільний теніс став важливою частиною його життя, оскільки допомагає формуванню особистості. Ця спортивна дисципліна сприяє також розвиткові усіх груп м’язів.
Андрій ставав призером першості Придністров’я з настільного тенісу серед параспортсменів. Також брав участь у міжнародних змаганнях.
У 2017 році Андрій Моор закінчив Придністровський державний університет імені Т. Г. Шевченка за спеціальністю «Соціологія».
«Для параспортсмена важливо, що сьогодні звичайні люди бачать і розуміють, що у нас, як у людей з обмеженими можливостями, теж є якісь досягнення. Що ми намагаємося повноцінно жити, попри всі труднощі, які перед нами виникають», – впевнений чоловік.
Олександр ЗАЙЧУК.
Фото з доступних джерел.
Андрiй Моор- другий лiворуч.