Людина починається з добра,
Із ласки і великої любові.
Із батьківської хати і двора,
З поваги, що звучить у кожнім слові.
Людина починається з добра,
З уміння співчувати, захистити –
Це зрозуміти всім давно пора,
Бо ми прийшли у світ добро творити.
Людина починається з добра,
Із світла, що серця переповняє.
Ця істина, як світ, така стара,
А й досі на добро нас надихає.
(Надiя Красоткiна)
Справжня людина – це людина добра і мудра, щира і сердечна, щедра і світла, яка вміє любити та співчувати, захистити та приголубити, поважати та порадити, людина з добрим серцем і світлою душею. Тому з раннього дитинства дітям прищеплюють любов до всього живого, того, що оточує її з раннього дитинства. Дитина замислюється над тим, що бачить навколо себе, ловить кожне слово дорослих і вбирає своїм серденьком ту мораль, яку сповідують дорослі члени родини, батьки, старші брати та сестри. Там, де прищеплюють любов до всього живого, де нема насильства, дитина виростає захисником, доброю людиною, бо живе серед любові та ласки, серед краси та доброго слова. Це дуже важливо, бо все починається з дитинства. Як каже народна мудрість: «Посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер». Як же важливо сіяти в дитячих душах добрі звички, прищеплювати бажання робити добрі вчинки, щоб вони виросли добрими та мудрими, справжніми хорошими людьми, які поважають одвічні людські цінності, такі, як хліб, дружба, совість. Зробити це можна також за допомогою поетичного слова.
Образ хліба в літературі
Слово «хліб» належить до найдавніших міфологічних образів, виступає як стереотипний образ. Воно може вживатися для характеристики людини або ситуації. У народних уявленнях хліб уособлює духовну їжу; вважається основою життя (Хліб – всьому голова). У народних уявленнях про добро, достаток і багатство хліб посідає перше місце (Все добро від хліба). З образом хліба пов’язана безліч дивовижних повір’їв і прикмет.
Під час випікання хліба за старих часів заборонялося виходити з дому і шуміти. Все це пов’язано з тим, що до хліба ставилися як до живої істоти. Вийдеш з дому – хліб образиться, що його залишили на самоті. Шум може його налякати, а що стосується прибирання, то це просто образа хліба! На побутовому рівні повір’я тлумачиться як корисне і раціональне: не треба робити кілька справ відразу – жодна не вдасться. Тим більше така складна і відповідальна, як випічка хліба, що вимагає постійної присутності господині біля печі.
У народному землеробському календарі також є багато прикмет і повір’їв, пов’язаних із хлібом. Наприклад, 29 серпня – Третій Спас – Спас Хлібний. Цього дня випікали перший коровай із зерна нового врожаю й освячували його в церкві.
В українській мові маємо цілу низку висловів, пов’язаних зі словом хліб. Віддасть останній шматок хліба – характеристика людини не жадібної, здатної поділитися останніми запасами їжі. Ділити хлібсіль – про тісну дружбу між людьми. Хлібом не годуй – про сильну пристрасть, захопленість чим-небудь. Ані скоринки хліба – про відсутність їжі.
«Хліб – всьому голова» – так кажуть у нас. Хлібом клянуться, як ім’ям матері, батьківщини. Тому що хліб – це життя, він вічний, як мати, як батьківщина. Людина вирощує хліб. А хліб вирощує людину. Виховує і перевіряє її на зрілість і мужність. І це також вічно, як світ. Хліб не можна замінити нічим. Старі люди люблять говорити: «Хліб –це святе». Мабуть, тому, що були на їхній долі роки, коли було слово «хліб», але не було самого хліба. Хліб – це багатство нашої країни. Його потрібно берегти й поважати, адже так приємно бачити на своєму столі високий, запашний коровай!
У хорошій родині хліб ніколи не буде черствіти. Однак є люди, які не поважають хліб, викидають його, коли він зачерствіє.
Вони не поважають той довгий шлях, який пройшов хліб, перш ніж потрапити до столу, ту тяжку працю, що вкладена в нього, саму людину-хлібороба. Тож бережіть хліб –мірило нашої вихованості, опору нашої духовності.
Хліб – не просто їжа. Це важка праця тисяч людей, які вклали в нього свою душу, любов, бажаючи, щоб плоди їхньої праці приносили в кожен будинок радість і благополуччя. Деякі люди в наші дні стали забувати справжню ціну хліба. Та є й такі, які ще пам’ятають про те, як важко було роздобути хліб у війну. А скільки людей загинуло від голоду! Заради їх пам’яті ми повинні дорожити хлібом, берегти те, що у нас є.
Саме про це – вірш придністровської поетеси Галини Васютинської «Хліб».
Хліб
Всім зрозуміло:
як хліб на столі –
ти уже ситий.
Хліб-колосок,
що росте із землі,
сонцем зігрітий.
Сили земля колоску
віддала,
прагнення жити.
Хліб наш – єднання
любові, тепла,
рук працьовитих.
Тема вірша: хліб – всьому голова.
Iдея – уславлення хліба, повага до людей праці.
Основна думка – людина повинна шанувати хліб, знати йому ціну, поважати працю людей, що його вирощують.
Провідний мотив – уславлення праці та хліба.
Образи – хліб, колосок, земля, працьовиті руки.
У поезії «Хліб» просто, але яскраво зображено роль хліба в житті людини. Художній простір вірша поступово розширюється: від хлі-
ба на столі до розуміння того, що він є спільним творінням землі, яка щедро подарувала зерно, та працьовитих рук, що його виростили.
Володимир Поята
Наш земляк, відомий поет Володимир Поята – третя дитина в родині. До того ж, дуже очікувана батьками: в сім’ї уже були дві доньки, а родина чекала, сподівалася нового хлібороба. З дідів-прадідів тягнеться старовинний селянський рід Володимира Пояти. У ньому злилася кров молдаван, що жили на берегах сивого Дністра, та українців з Поділля, які добре знали, що таке повсякденні турботи, важка праця хлібороба. В поезії «Жнива» Володимир Васильович віддав належну шану тим людям, які не просто сіють зерно у ріллю, а дарують радість, упевненість у щасливому майбутньому.
Жнива
Косарі, як птахи, що в ключі летять.
В білих одежинах,
коси лиш дзвенять.
Зносять молодиці хліб в тугих снопах
Спілої пшениці, що була в валках.
Злякана пташина від гнізда тіка,
Косарів від діток геть відволіка.
А з кущів схопився заєць-відчайдух,
Пострибав щосили,
ледь не лопне дух!
Високо у небі голосно співа
Жайворон, радіє, що ідуть жнива.
Небо – ні хмаринки, чисте, голубе,
Тільки сонце сяє, ясне, золоте.
Піт стікає з лоба, очі залива,
Та радіють люди – гарнії жнива.
Хліб зібрати – радість,
тільки поспішай,
Будеш рік весь мати
добрий коровай!
Поки сонце зайде і впаде роса,
Не замовкне в полі гострая коса.
Стомлені, додому підуть косарі,
Щоби завтра знову встати до зорі.
Тема вірша: жнива, збирання хліба. Косарі у своїй роботі схожі на птахів, що летять всі разом в одному ключі, вони теж підпорядковуються великій меті – виростити та зібрати добрий урожай зерна, хліба.
Iдея: уславлення праці хлібороба, єднання людини з природою, надії та сподівання на щедрий урожай, здобутий завдяки наполегливій праці.
Основна думка: вирощування хліба та збір урожаю – це велика радість, яку дарують щедрі працьовиті люди. Гарнії жнива – запорука багатства, добробуту.
Провідний мотив: уславлення праці та хліба.
Образи – хліб, жнива, косарі, птахи, колосок, земля, працьовиті руки.
У поезії «Жнива» автор пропонує читачеві поринути в атмосферу дружної селянської праці, збирання врожаю. Жнива у Володимира Пояти – це зовсім не механічний бездушний процес. Це – велике таїнство, чарівне єднання природи та людської праці.
Чому косарі у вірші в білих одежинах? Збір урожаю – це свято, до нього вони готувалися цілий рік. Саме від того, як плідно попрацювали хлібороби, залежить добробут кожної людини, народу, всієї батьківщини.
Є у світі поняття, цінність яких неминуща. Любити хліб та поважати людську працю потрібно вчити з дитинства, прищеплюючи дітям цю любов і в дитячому садку, і в школі, й удома. Якщо в родині панують повага, мир та згода, то діти назавжди запам’ятають свій рідний дім, будуть завжди згадувати його теплими словами, зі щемом серця. Саме спогади про дитинство – найяскравіші, аромат хліба, який їв у рідній оселі, – найп’янкіший.
Людмила Стременовська
Спомин
Біля річки, на долині,
Де живуть тумани сині,
Де діброви солов’їні,
На коханій, на Вкраїні
Є білесенька хатина –
Чепурненька, там жоржини
Червоніють біля тину.
Пахне в хаті хлібом свіжим,
І матусі голос ніжний
Кличе діток до сніданку –
Вже упоралася зранку:
Молоко парне в дійниці,
Ще гарячі паляниці,
На столі – налиті соком
Яблука червонобокі.
Там моє дитинство жило,
Там джерельну воду пило,
На веселці там гойдалось,
Щастя в хаті тій сміялось.
Тема вірша: спомини про щас-
ливе дитинство.
Iдея – любов до рідного краю, батьківської оселі.
Основна думка – пам’ять про дитинство та рідну домівку допомагає людині стати щасливою.
Провідний мотив – людина починається з добра.
Образи – білесенька хатина, свіжий хліб, ніжний голос матері, парне молоко, яблука червонобокі, щастя.
Кожна людина завжди з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її босоноге дитинство з дивосвітом-казкою у затишній батьківській оселі. Те родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини, в якій усе – миле та любе серцю. Людмила Стременовська описує власні спогади, але такою виразною яскравою мовою, що здається, ніби під час прочитання твору читач теж згадує все це разом із авторкою. Він поринає у щасливий світ дитинства, в якому – біленька хатка, яскраві жоржини, ніжний голос матусі, парне молоко, яблука червонобокі та… запашні, ще гарячі паляниці. Це й є справжня любов. Вона в усьому, що нас оточує, все це – рідне і близьке кожному. Після прочитання цього твору стає зрозумілою одна найважливіша річ –саме тут все починається. Людина починається з добра…
Ольга БУРДУЖА.