Пам’ять – наче квіти
на граніті, на броні…
Ветерани стверджують, що довгий шлях на Берлін починався від стін Сталінграда. За цілями, розмахом і напруженістю бойових дій ця битва перевершила всі попередні, відомі світовій історії.
У боях, які тривали 200 днів і ночей (17 липня 1942 р. – 2 лютого 1943 р.), брали участь з обох сторін понад 2,1 млн чоловік. При цьому безповоротні втрати склали 780–800 тис. осіб у Червоної Армії і 910–960 тис. – у вермахту і його союзників (румунів та італійців). Середня тривалість життя солдата в Сталінграді восени 1942-го, будь то німець або росіянин, становила близько 15 хвилин.
British Broadcasting Corporation (ВВС) так розповідала про битву, в якій вирішувався результат Другої світової війни: «Польща була завойована за 28 днів. За 28 днів у Сталінграді німці зуміли захопити кілька будинків. Франція впала за 38 днів. У Сталінграді за 38 днів німцям вдалося перебратися з одного боку вулиці на іншу».
У Сталінградській битві брали участь і уродженці Придністров’я. Після війни наш благодатний край став домом для багатьох ветеранів, нагороджених медаллю «За оборону Сталінграда». Крім того, відомі й цікаві сюжети, що поєднують людей і події, які відбувалися між Придністров’ям і волзькою твердинею.
95 стрілецька дивізія
захищала і Придністров’я,
і Сталінград
У червні 1941 року цей підрозділ через Тирасполь висунувся до західного кордону СРСР і вів оборонні бої з румунсько-німецькими військами, що наступали. У липні дивізія тримала оборону від Григоріополя до Тирасполя і кілька тижнів заважала противнику форсувати Дністер. Однак, після прориву німців південніше Дубоссар, 95 СД відступила до Одеси й захищала її до жовтня. Потім була евакуація в уже обложений Севастополь, де вона билася до літа 1942-го. Попри те, що з 12 тисяч бійців у дивізії залишилося всього кілька десятків, вона відродилася вдруге.
У вересні 1942-го 95 СД була активним учасником Сталінград-ської битви, її бійці опинилися в самому пеклі – на Мамаєвому кургані, на території заводу «Красний октябр». З перших днів війни воював у лавах цього підрозділу Іван Фастовець – тираспольчанин, кавалер 19 бойових орденів і медалей. Принагідно згадати також імена Антоніни Найденко, Георгія та Євдокії Данилевських, Бориса Кайгородцева, які вважали медаль «За оборону Сталинграда» найдорожчою з нагород.
Малиновський. Придністров’я –
Сталінград – Придністров’я
Видатний радянський воєначальник Родіон Малиновський, одесит, учасник багатьох воєн, відіграв важливу роль у Сталінградській битві. Саме він зі своєю 2-ю гвардійською армією зумів стримати натиск бронетанкових військ фельдмаршала Манштейна, які спробували розблокувати німців зі Сталінградського котла.
У липні 1941-го Малиновський, командуючи тоді 48-м стрілецьким корпусом, обороняв Дністер на лінії від Ягорлика до Білочів. А вже навесні 1944 року, командуючи 3-м Українським фронтом, визволив Одесу, Тирасполь, південні райони Придністров’я і захопив Кіцканський плацдарм.
На одному з найвищих курганів Східної Європи, розташованому біля села Бутор Григоріопольського району, Малиновський разом з іншим героєм Сталінградської битви обговорював операцію щодо подальшого визволення Молдавської РСР.
Чуйков
на придністровському
«Мамаєвому кургані»
Родіон Малиновський радився тоді з генералом Василем Чуйковим, командиром легендарної 62-ї армії (пізніше 8-а гвардійська армія), яка відіграла вирішальну роль в утриманні крихітних плацдармів у Сталінграді. У складі цієї армії билася згадана 95 СД. У Сталінграді командний пункт Чуйкова розміщувався на знаменитому Мамаєвому кургані. А в травні 1944-го він перебував на Буторському кургані.
Звідси він керував битвою за Шерпенський плацдарм, який вермахт намагався ліквідувати за всяку ціну. Тільки на одну з атак німці виділили 50 танків і самохідних знарядь за підтримки 40 бомбардувальників.
Легенда Сталінграда
в Придністров’ї
В армії Чуйкова бився з ненависним ворогом знаменитий снайпер Василь Зайцев. Народившись у мисливській родині в холодному Сибіру, юнак служив на Тихоокеанському флоті, де й застала його війна. Старшина 1-ї статті Зайцев подав п’ять рапортів з проханням направити його на фронт. Нарешті, був зарахований до 284-ї стрілецької дивізії, разом з іншими моряками переправився через Волгу і взяв участь у боях за Сталінград. В історію увійшли слова: «Для нас, бійців і командирів 62-ї армії, за Волгою землі немає. Ми стояли і будемо стояти на смерть!» За два місяці він знищив 225 фашистів. Його снайперські перемоги в місті на Волзі стали мотивуючим патріотичним прикладом для солдатів.
Дуель двох асів
Про подвиги Василя дізналися й по інший бік лінії фронту. Для ліквідації радянського снайпера німці викликали з Берліна свого фахівця, якого Зайцев у своїх мемуарах називає «майор Кеніг». Історики вважають, що це був начальник школи снайперів у Цоссені, штандартенфюрер СС Гейнц Торвальд.
Кенігу-Торвальду вдалося ліквідувати кількох наших снайперів, і Зайцев почав на нього зустрічне полювання. У вирішальний день він діяв у парі з товаришем Миколою Куликовим. Кульмінація дуелі виглядала так: «Працювали вночі. Гітлерівці обстрілювали переправи через Волгу. Світало швидко, і бій наростав. Однак ніщо не могло відвернути нас від виконання завдання. Зійшло сонце. Куликов зробив «сліпий» постріл: снайпера слід зацікавити. Першу половину дня перечекали, щоб блиск оптики не видав нас. Після обіду наші гвинтівки були в тіні, а на позицію фашиста впали прямі промені сонця. Щось заблищало: випадковий осколок скла чи оптичний приціл? Куликов обережно, як найдосвідченіший снайпер, став піднімати каску. Фашист вистрілив. Він подумав, що нарешті вбив радянського снайпера, за яким полював чотири дні, і висунув півголови. На це я і розраховував. Голова фашиста осіла, а оптичний приціл його гвинтівки, блищав на сонці до самого вечора…»
Василь Зайцев був не тільки великим майстром снайперської справи, а й прекрасним інструктором. Безпосередньо на передньому краї навчав влучної стрільби бійців і командирів, підготував 28 снайперів.
У складі армії Чуйкова він також визволяв Одесу і Придністров’я, а в травні 1944-го опинився на Шерпенському плацдармі. Щоправда, вже не як снайпер. У січні 1943-го вибухом міни Зайцев був важко поранений і осліп. Його літаком доставили в Москву, і тільки 10 лютого після декількох операцій, зроблених там професором Філатовим, до нього повернувся зір. Однак про снайперські дуелі більше не могло бути й мови. Тоді стрілець перекваліфікувався в зенітника.
На Шерпенському плацдармі Василь Зайцев командував зенітною ротою. Це він зі своїми бійцями вдарив прямою наводкою по німецьких танках, які прорвалися до переправи через Дністер. У цьому бою Зайцев був поранений в обидві ноги.
Остання воля героя
Солдат лікувався після поранення й переможний травень 1945-го зустрів у Києві. Там він навчався і працював після війни. Василь Григорович Зайцев помер 15 грудня 1991 року, всього за кілька днів до того, як зникла країна, за яку він боровся. Його останнім бажанням було – бути похованим поруч з бойовими товаришами на Мамаєвому кургані в Сталінграді. Однак в умовах розпаду всього і вся останню волю героя так і не почули…
Про Василя Зайцева знову згадали у 2001 році, коли в Голівуді зняли фільм «Ворог біля воріт», присвячений Сталінградській битві. Головною сюжетною лінією стрічки була дуель Зайцева, детально показаний його довгий і завзятий поєдинок з німецьким снайпером-асом майором Ервіном Кенігом. Блокбастер, в якому роль Зайцева дісталася акторові Джуду Лоу, виглядав відвертою підробкою, проте допоміг повернути з забуття пам’ять про героя Сталінграда.
Остання воля Героя Радянського Союзу Василя Зайцева була виконана 31 січня 2006 року – його останки з військовими почестями урочисто перепоховали на Мамаєвому кургані. Гвинтівка снайпера нині зберігається у Волгоградському музеї оборони міста, як один з головних раритетів. Влада міста 1980 року удостоїла його звання Почесного громадянина, а ми вдячні героєві, що залишив свій слід і на землі Придністров’я, був учасником боїв з березня й до повного визволення нашого краю під час Яссько-Кишинівської операції у серпні 1944-го. Нині Меморіальний комплекс «Шерпенський плацдарм» нагадує про 12 тис. полеглих радянських воїнів.
Микола КРЕЦУЛ.
Олена СТЕФАНЮК.
Фото з доступних джерел.