Жіноче обличчя аграрної галузі ПМР

Так коротко охарактеризував начальник Григоріопольського управління сільського господарства, природних ресурсів та екології П. Молоченко керівника селянсько-фермерського господарства Людмилу Миколаївну Рівну. Під час особистої зустрічі з нею стало зрозуміло ще й те, що вона – прекрасний агроном-садівник і сучасний підприємець, до тонкощів вивчила закони бізнесу. Дуже переконливим і аргументованим було все, про що вона говорила.

Народилася Людмила в селі Карманово. Виховувала її бабуся, а в 15 років почалося доросле життя. Навчання на відділенні плодоовочівництва в Тираспольському радгоспі-технікумі ім. Фрунзе дало міцні знання. У1990 році за обміном досвідом дівчина відвідала Чехословаччину. По закінченні технікуму вона працювала в колгоспі рідного села на посадах бригадира та агронома. Її вотчиною були 130 га виноградника, де вона показала себе грамотним фахівцем.

Підприємництво почалося з того, що вона з чоловіком Юрієм Івановичем взяла в оренду 24 га запущеного яблуневого і сливового саду, якому на той період було вже 15 років. Багато сил вони витратили на його відновлення, але правильний догляд дав свої плоди. Фрукти Л. Рівної чекали на ринках республіки та ближнього зарубіжжя: в Казані та Ярославлі. «Наші яблука всі знали. У нас ніколи не було проблем із ринком збуту», – зазначила господарка саду.

Професійна допитливість, вивчення передового досвіду закордонних аграріїв, у тому числі європейських садівників, відіграли важливу роль в її становленні як прогресивного придністровського підприємця, який володіє сучасним розумінням основних напрямків у садівництві та орієнтується на ринках ближнього і далекого зарубіжжя як риба у воді.

Коли гостювала у своїх друзів у Німеччині, Людмила Миколаївна побачила, як уздовж дороги на приватних полях росла полуниця. Проїжджі могли зупинитися і, поклавши у скриньку стільки-то марок, зайти на плантацію, попоїсти вдосталь ароматних ягід, відпочити всією сім’єю. Використовуючи подібний принцип, організувала Л. Рівна збір яблук у своєму саду. Перші добірні яблука збирали самі – на експорт. Другу партію яблук, теж прекрасної якості, але трохи менші за розміром, протягом декількох років збирали люди, які приїжджали з різних міст і районів Придністров’я. Вони сім’ями вели збирання продукції для себе. Була лише одна домовленість – не засмічувати масив. Можна було відпочивати на природі та їсти скільки завгодно яблук. Особливо цікаво було дітям: вони бачили, як ростуть яблука, самі збирали їх, пробували ті, що сподобалися. За один день люди збирали й вивозили з саду 18–20 тонн яблук за ціною 2,5 рубля. Після цього починався збір яблук на сік. Усе до єдиного плоду прибиралося, нічого не пропадало. Вже не плодоносить той яблучний масив, 6 років як немає цієї практики, але люди досі телефонують і запитують, чи не можна приїхати на збирання яблук.

Заробивши перші гроші, підприємці почали купувати техніку. Спочатку придбали вживані трактори та агрегати, а потім у фірми «Агромеханізм» – нові. Тепер селянсько-фермерське господарство (СФГ) володіє практично всім набором необхідної техніки: граблями для збирання гілок, культиваторами, обприскувачами тощо. Господарі СФГ створили польовий стан. У 2012–2013 рр. почали замислюватися над тим, що їм необхідні холодильні потужності для зберігання. Довівши експорт яблук до 1 000 тонн і сливи до 100–120, все-таки побудували холодильник на 250 тонн плодової продукції.

Попри всі старання і зусилля, темпи продажу яблук упали. Тоді в господарстві вирішили, орієнтуючись на ринок, перейти з зерняткових культур на кісточкові. «Значну роль відіграло введене у 2015 році ембарго, в результаті якого нам довелося першосортне експортне яблуко, яке погано продавалося і всередині республіки, здати на перероблення на Кам’янський консервний завод. Зробивши висновки, ми викорчували старий грушевий сад і на тому місці посадили нинішній – черешневий і сливовий», – розповіла Л. Рівна.

Село Карманово розташоване далеко від основної міжміської траси. Проблема трудової зайнятості населення актуальна, як ніде. У період збору плодів подружжя садівників приваблює тільки місцевих жителів, від 60 до 75 осіб. Уже друге покоління селян у сезон збирання врожаю працює в доглянутих садах СФГ. Власники господарства і збиральники добре знають одне одного. Взаємини складаються, як в одній великій родині. Оплата праці гідна. Так, на збиранні черешні за 1 кг платять 3,5 рубля. Приходять збирати урожай бадьорі бабусі зі своїми онуками, працюють не поспішаючи, пригощаються черешнею. Навіть діти заробляють по 100 і більше рублів. Навчає Людмила Миколаївна місцеву молодь і премудростям обрізки дерев, сподівається, що незабаром зникне потреба в залученні фахівців-обрізувачів із Молдови.

Одна з головних проблем у господарстві – відсутність ще з радянських часів зрошувальної системи та водойм. Нині навіть місцеве озеро висохло. Весь садовий масив розташований на богарі. Тут використовують головним чином вологу, одержувану ґрунтом навесні. У СФГ за необхідності поливають насадження водою з бочки. Посушливий 2020 рік не завадив садівникам отримати вагомий урожай черешні. Допоміг торішній рясний серпневий дощ. Своєчасно було проведено дискування ґрунту, яке сприяє затриманню вологи під час дощів. «Ми навчилися берегти вологу і правильно застосовувати мікродобрива, освоївши це на семінарах і в поїздках з обміну досвідом, – задоволено зауважує Л.Рівна. – Я й іншим підприємцям даю рекомендації, проте попереджаю, що їх необхідно дотримуватися точно». Людмила Миколаївна одна з перших у нашій республіці почала активно застосовувати в садівництві мікродобрива.

Про кожен сорт сливи, який росте в їхньому саду, агроном з любов’ю розповідала: «Вступили в плодоношення 6,5 га великої довгастої сливи у формі бомбочки, дуже красивої, навіть, можна сказати, «помпезної», сорту Блюфрі. У Росії ніде таку сливу не вирощують. Вона добре зберігається в холодильниках. Її купують звичайно у великій кількості, наприклад, у Санкт-Петербург відвантажували машинами».

Розмовляючи з журналістами, Людмила Миколаївна підвела їх до черешневого саду. Вже була направлена на експорт черешня сорту Бігарро Бурлат. Сорти в черешневому саду СФГ підібрані так, щоб поетапно вести також і збирання плодів, і відправку. Наступним за терміном дозрівання був названий сорт Скена. Замикає лінію черешень найпізніший липневий сорт Світхарт, виведений канадськими селекціонерами, який має дуже високу врожайність. Його плоди не гниють, не розтріскуються і не обсипаються в дощове літо. Однак він вимагає проріджування врожаю. «Попри жорстку обрізку, – каже Л. Рівна, – гілки цього сорту усипані плодами. Для нього потрібна проріджувальна установка. Весняні заморозки для Світхарта пішли на користь, тому що трохи прорідили зав’язі. Коли вже іншої черешні на ринку не буде, Світхарт єдиновладно там пануватиме. Захоплював усіх своїми розмірами з перепелине яйце сорт Зерат. За задумом господарів, кожен сорт черешні повинен чимось уразити покупців.

«Звичайно, на сьогодні держава допомагає садівникам, – каже Людмила Миколаївна. – Якщо вибудовувати стратегію розвитку, то необхідно зосередити зусилля на тому, щоб виробничий цикл був завершеним і охоплював не тільки зберігання, а й перероблення. Наші колеги у ближньому зарубіжжі черешню, пропускаючи через сушку і роблячи її сушено-в’яленою, обволікають ще шоколадом і карамеллю. Ці набори, упаковані в маленькі коробочки, продаються як подарункові. Для такого виробництва не потрібно великих помешкань, достатньо й гаража, переобладнаного під сушильне приміщення. У нас була думка зайнятися сушінням, проте зупинили малі обсяги реалізації таких продуктів.

Нині Л. Рівна ефективно співпрацює з російським оптово-роздрібним продовольчим центром Фуд Сіті, створеним за аналогією з гігантським оптовим продовольчим ринком «Ранжіс» під Парижем. Він входить до холдингу «Київська площа». Загальна його площа становить 91 га. Основна мета агрокластера Фуд Сіті – гарантування збуту продукції сільгоспвиробників і забезпечення жителів столиці свіжими товарами. Оборот оптово-роздрібних продажів центру становить 1,8 млн тонн на рік, або 5 000 тонн на добу. Це 15 % продовольчого ринку Москви. Людмила Миколаївна бувала там не раз. Колись вона протягом трьох тижнів вивчала купівельний попит, визначаючись, які нові сорти необхідно садити з урахуванням того, що п’ять років дерево росте і ще десять років його врожай повинен продаватися.

Вчений-підприємець давно вже зрозуміла, що можна реалізувати будь-яку продукцію. Навіть технічні сорти винограду з наших країв, красиво упаковані в ящики, послуговуються попитом у росіян, які тепер добре розбираються в сортах. Вони купують виноград і самі роблять з нього вино. Однак продукція має бути якісною. Якщо виноград сорту Фетяска, то без домішок інших сортів. Якщо слива сорту Стенлей, то ні в якому разі не упереміш із сортом Президент тощо. Ринок пред’являє жорсткі вимоги, та якщо товар відповідає їм, то й реалізується швидко.

Подружжя Рівних зрозуміло й інше: в садівництві теж треба вміло маневрувати та вчасно переходити від вирощування однієї культури до іншої. «Нині в Росії багато яблук, незабаром буде багато кісточкових. Виробники знайдуть конкурентоспроможні сорти, – каже Людмила Миколаївна. – У нас поки що є перевага – наявність трудових ресурсів, а в них з цим проблема. Однак росіяни рано чи пізно знайдуть вихід з безпорадного становища, зокрема, впровадять у виробництво машини. Поки цього не сталося, ми – на коні».

Юрій Іванович дотримується думки, що нинішня ситуація диктує важливу умову: необхідно садити невеликі сади, розширювати сортовий склад, у тому числі з різними термінами дозрівання.

«Цього року можемо отримати з 1 га 5–6 тонн черешні, 18–20 тонн сливи. Однак не всі вирощувані нами сорти реалізуються просто. Сливи Стенлі на ринку багато. Якщо вона втратила економічну цінність, ми скидаємо її з рахунків, адже коли ринок насичений одним видом товару, покупець шукає, щоб він був і дешевим, і красивим, і смачним. У цьому випадку продати великі обсяги не вдається. На сьогодні ми виходимо до покупця з тим товаром, якого немає на ринку, тому продаємо його за один день, у той час, як інші – за 3–4. Саме в цьому бачу сенс розвитку, тому найближчим часом висадимо нові цікаві сорти сливи, – завершує свою розповідь на мажорній ноті Л. Рівна. – Нинішнього року, всупереч втратам через заморозки, нам гріх скаржитися. У липні після отримання фінансування для посадки перспективних сортів збираємося почати розкорчовування старої сливи».

Живе подружжя Рівних душа в душу, розділяючи тільки виробничі обов’язки: Людмила Миколаївна займається всім технологічним процесом і реалізацією, а Юрій Іванович – організацією робіт і технікою.

Все пережили садівники: три посухи, ембарго, пандемію. Якби була вода, то було б легше, але навіть у таких важких умовах без поливу росте і родить на схилах Карманово їхній сад.

Олег   ГАВРИЛЕНКО.

Фото автора.