«Пізнай свій край… себе, свій рід, свій народ, свою землю – і ти побачиш шлях у життя. Шлях, на якому найповніше розкриються твої здібності. Ти даси йому продовження, вторувавши стежину, з тієї стежини вже рушили у життя твої нащадки. I також будеш ти».
Григорій СКОВОРОДА.
Мій рідний край… Чудовий мальовничий край… Закосичений гаями, дібровами, верболозами. У повітрі пташиний щебет бринить в унісон із дзвінкими струмочками, що біжать у річку Дністер. А навкруги – мальовничі села, уквітчані садами та виноградниками. Яка благодатна наша земля! Придністров’я! Мила Батьківщина! Які добрі люди тут живуть! Вони зберегли у своїй пам’яті багато легенд, переказів про свій край, про все, що їх оточує. А чи знають наші діти та молодь казки та легенди нашого краю? А чи читали їх взагалі?
На нашу думку, усім мешканцям Придністров’я слід вивчати, читати легенди рідного краю, адже так можна розширити знання про рідну землю, її історію, культуру, знання про пам’ятники минувшини. Вивчення легенд є способом глибшого пізнання історичної та культурної спадщини країни. Ми маємо любити рідний край та виховувати гордість за рідну Батьківщину.
Спробуємо розібратися, що таке легенда та чи відрізняються легенди від переказів та казок.
Термін «легенда» прийшов до нас із середньовіччя і в перекладі з латинської означає «те, що має бути прочитане». Це фантастичне оповідання, повір’я про дивні події. Легенди зародилися ще тоді, коли писемності не було, а тому вони передавалися із вуст в уста, кожним оповідачем додавалися якісь нові елементи, нові деталі, тому легенда поступово трансформувалася. Шлях її дуже складний. А через те, що події, укладені в легенди, нерідко перебільшуються, додається багато вигадок, то вчені не вважають їх цілком вірогідними історичними свідоцтвами, не заперечуючи, втім, що у більшості свій вони засновані на реальних фактах. За жанровими особливостями легенда близька до таких жанрів усної народної творчості, як казка, повір’я. Вона базується на реальних подіях, у ній є моралізаторський підтекст. Легенда зустрічається здебільшого у прозі.
Легенди поділяються на такі різновиди:
- Космогонічні.
- Етіологічні.
- Топонімічні.
Основу космогонічних легенд складають сюжети про небесні світила. Етіологічні – це легенди про походження рослин, тварин, птахів, різних об’єктів природи. Значне місце в нашому краї посідають топонімічні легенди, що розповідають про назви міст, сіл та вулиць. До них, наприклад, належить записана легенда про походження назви річки Дністер.
Легенди та казки мають багато спільних рис, таких, як чарівність, чудесні перетворення, тому часто можна спостерігати заміну та безглузде вживання обох понять. Сюжет цих фольклорних творів ґрунтується на фантастичних діях. Однак легенда та казка відрізняються низкою параметрів:
Казка ніяким чином не пов’язана з реальними подіями, а легенда зображає у фантастичному змісті те, що могло бути в реальності.
У казці завжди є певний морально-повчальний підтекст. А мораль легенди більш спрямована на формування поведінки людини в конкретній ситуації та часто подається як філософська ідея.
Сюжет казки будується за певними принципами: зачин, випробування, щаслива кінцівка з обов’язковою перемогою добра над кривдою. Сюжет легенди змінний, близький до послідовного ходу подій у реальності.
Казки, на відміну від легенд, мають жанрову класифікацію (соціально-побутові, чарівні, казки про тварин тощо). Легенди ж за жанрами не класифікуються.
Вивчаючи казки народів Придністров’я, ми дійшли висновку, що вони мають багато спільного. Вони дають уявлення про фольклорні традиції молдаван, росіян, українців, болгар і гагаузів. Впадає в очі характерна близькість сюжетів, героїв, художніх форм, що витікає з тривалих культурних зв’язків народів, які здавна мешкають на одній землі. Взаєморозуміння та повага, співчуття і теплота сердець спроможні об’єднати наші народи в будь-яких випробуваннях та бідах.
Як каже народна мудрість, «Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться», от так і ми маємо читати, вивчати легенди та казки нашої землі поступово, з року в рік. Читати й насолоджуватися рідним словом, милуватися рідною культурою, бо «Казки маленькі, а розуму в них багато» та «Казка вчить, як на світі жить». Вона є носієм досвіду, проблем, ідеалів рідного народу. Коли ми вивчаємо казки, то переймаємо досвід нашого народу. Пам’ятайте: «Хто багато читає, той багато знає».
Дітям народні казки потрібні як духовний хліб, що, як і хліб насущний, ніколи не приїдається. У казках народів Придністров’я відбивається світогляд народу, його морально-етичні й естетичні принципи, педагогічний геній, досвід виховання молодого покоління.
Найпопулярніші народні казки народів Придністров’я:
– Молдавські казки («Чабанський пес», «Пекале і боєр»)
– Українські казки («Сірко», «Вівчар Василько і золоті гори»)
– Російські казки («Кому горня мити», «Скатерка, баранчик і торба»)
– Болгарські казки («Потреба», «Виноградар та дрізд»)
– Гагаузькі казки («Сім плацинд», «Добрий Іванчу»)
Найвідоміші легенди нашого краю:
– «Легенда про Мерцішор» (молд.)
– «Місяць Березень» (болг.)
– «Хліб і золото» (укр.)
– «Легенда про Дністер» (укр.)
– «Якого кольору виноград?» (рос.)
Все, що ви будете читати, дуже цікаве. Замислюйтесь, чого вчить народна казка чи про що свідчить легенда. Вчіться читати вдумливо, не поспішаючи. Багато нового про рідний край ви дізнаєтеся. В одних творах подані точні описи, характерні деталі побуту та праці народів, що мешкають у нашій республіці, в інших розповідається про стосунки між людьми. Ми бажаємо вам стати добрими читачами, які розуміють красу мови, глибину літератури рідного краю. Вчіться через казки та легенди любити свою Батьківщину, її поля й ліси, міста і села, її небо, її річку. Читайте, читайте, читайте. Ці твори зроблять вас духовно багатшими, викличуть у вас бажання якомога більше читати та глибше усвідомлювати, що слово рідне – це унікальне диво, як музика чи мальовнича картина. Успіхів вам!
Казки
Два брати
(Молдавська народна казка)
Жили-були собі два брати. Дружно жили, в мирі та злагоді. У старшого – дружина та діти, а молодший ще парубком був.
Одного разу влітку зібрали вони урожай – кожний зі своєї ділянки, звезли на тік і разом взялися обмолочувати.
Опівдні пішов старший брат обідати, а молодший взяв та й пересипав кілька мір зерна зі своєї кучі в кучу брата. Він так подумав:
– У брата є жінка і діти. Йому більше треба. А я одинокий. Куди не піду, скрізь хліба знайду. Хай його доля більша буде!
Повернувся жонатий брат на тік. Тепер молодший пішов обідати. Подивився старший брат на кучі обмолоченого зерна і подумав:
– Мені легко – і дім у мене, й жінка, і діти. Є кому про мене піклуватися. Підкину я молодшому декілька мір пшениці, хай його доля більша буде!..
Так і зробив.
І вийшло, що кількість пшениці у кожного з братів не зменшилася, а людяності та душевності – збільшилося.
Виноградар та дрізд
(Болгарська народна казка)
Тепле березневе сонечко обігріло землю. Весело задзвеніли весняні струмки. Взяв виноградар ножиці й покликав дрозда:
– Нумо, пташка невеличка, обрізати лозу!
– Не можу, – відповіла пташка, – я зайнята: гніздо в’ю.
І полетіла по соломинки.
Пронісся над землею весняний вітер. На лозах з’явилися молоді паростки. В садах задзижчали бджоли. Виноградар узяв на плече сапу та глянув на гніздо дрозда.
– Відправляйся зі мною – виноградні кущі підгортати.
– Що ти! – відповіла пташка. – Я починаю яйця відкладати.
І усілася в гнізді.
Прогриміли червневі грози. Зливові дощі омили землю. Виноградар знову покликав дрозда:
– Гей, пташко! Підемо виноградник рятувати, не то там «біла гниль» з’явиться.
– Іди сам! Хіба ти не бачиш, що я пташенят висиджую! – відповіла пташка й притихла у своєму гніздечку.
Виноградник густо заріс бур’янами. Дбайливий хазяїн наточив сікач і запитав дрозда:
– Чи не хочеш ти зі мною виноград очищати?
– Ні! – відповів дрізд. – Ніколи мені: я якраз вчу пташенят літати.
Настала осінь. Визріли янтарні грона винограду. Хазяїн запріг коней у віз і поїхав на виноградник.
– Де ти, пташко? – крикнув він.
– Тут я! – прощебетав дрізд.
– Поїдемо урожай збирати!
– Зараз! – стрепенувся дрізд. – Дай тільки пташенят покличу. Разом виноград збирати будемо!
Легенди
Легенда про Мерцішор
(з молдавського фольклору)
Кажуть, давним-давно жила-була ніжна квітка з білими, як сніг, що лежав навколо неї, пелюстками. Це був Пролісок. Він виріс одного разу на пагорбку, коли золоте сонечко продерлося крізь темні, похмурі хмари. Від лютого морозу врятувала його добра і прекрасна фея Весна. Але вийшов зі свого сніжно-льодового палацу лютий Мороз, кинувся на Весну, що посміла ступити в льодове царство.
У люті вирвав Мороз із землі кущ чортополоху, кинув у неї й поранив мізинець лагідної й милої Весни. Бризнула червона і гаряча кров феї, окропила пелюстки Проліска.
Вона зігріла і пробудила до життя квітку, що похилилася. Квітка радісно підняла білосніжну голівку, над пагорбами, над долинами продзвенів її чарівний голос:
– Радійте, люди! Зі мною йде Весна! Зі мною Сонце і Життя!
Дністер
Існує легенда, за якою на місці ріки був невеликий струмок, уздовж якого жили люди. Вони вели свій календар, позначаючи дні на прибережному піску. Але одного разу струмок розлився й затопив береги. Коли зранку вода зійшла, вийшли люди на берег, а їхніх позначок на піску нема.
– Хто дні стер? – бідкались люди, й самі відповідали:
– Та хто?! Струмок дні стер.
З того часу і стали називати струмок, який дні стер – Дністер.
Iнна АРНАУТ, учитель української мови та літератури МОЗ «ТСШ № 2».