Герой з берегів Дністра
У селі Кузьмин Кам’янського району ім’я Івана Солтиса знають усі. Там він народився, виріс, звідти пішов на фронт. Учителі згадували: жвавий був хлопчисько, заводила, але щоб кинутися на амбразуру… Знав адже, що один у батьків. І всього був йому 21 рік. Значить, була відчайдушна ситуація. Значить, так було треба.
Історію творять люди. Цю фразу можна застосувати не тільки відносно героя якогось учинку чи події, а й до того, хто не пройшов повз, зробив факт надбанням суспільства.
Іван Солтис народився 5 вересня 1923 року в селі Кузьмин в українській селянській родині. Закінчив початкову школу, працював у колгоспі. Війна нагрянула на порозі перших жнив… Під час окупації юнак познайомився з секретарем кам’янської підпільної організації й виконував доручення підпільників. Ризикуючи життям, він поширював листівки серед жителів села з короткими відомостями про перемоги радянських військ на фронтах. Настав час, і передові частини Червоної Армії та партизанський загін під командуванням Якова Мухіна в березні 1944-го звільнили рідне село. У квітні Іван разом із двоюрідними братами Максимом і Омеляном був призваний в армію. На початку травня він після навчання в запасному полку 2-го Українського фронту з маршовою ротою був направлений на фронт. Бойове хрещення Солтиса відбулося під час форсування річки Дністер в околицях Рибниці. У першому ж бою молодий солдат був поранений і потрапив у госпіталь. Після одужання його зарахували до сибірського стрілецького 548-го полку 116-ї Червонопрапорної ордена Кутузова Харківської дивізії. Іван Солтис став кулеметником. У серпні його прийняли в комсомол.
Рядовий Солтис брав участь у визволенні України, Молдавії та Білорусі, з боями дійшов до Польщі. Перед батальйоном, в якому він воював, було завдання подолати водний рубіж – річку Бобер, і зайняти плацдарм у селищі Луїзенталь, звільнити його від ворога. Операція розпочалася рано вранці 11 лютого 1945 року. Іван одним із перших кинувся в крижану воду і, переправившись на протилежний берег, кулеметним вогнем прикривав переправу свого батальйону, знищивши при цьому шістьох німців. Закінчивши переправу, бійці кинулися на штурм села.
Під час атаки спритний воїн гранатами придушив вогневу точку противника. Однак інший кулемет, укритий у дзоті, продовжував вести вогонь. Солдат, уже будучи пораненим, зібрав останні сили й закрив своїм тілом амбразуру. Ціною життя він сприяв виконанню бойового завдання підрозділом. Поховали нашого земляка на місці боїв. За доблесть, відвагу і мужність, виявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, 10 квітня 1945 року червоноармієць Іван Солтис був удостоєний звання Героя Радянського Союзу посмертно.
Батьківщина високо оцінила подвиг земляка: у селі Кузьмин у січні 1965 року встановили пам’ятник герою. Кошти на нього збирали школярі всієї Молдавії – здавали по 5 копійок. У школі, де навчався Солтис, створено музей Бойової слави. У будинку, де він народився, в 1958 році, ще за життя батьків солдата-героя, був відкритий музей. Про нього написані книги, його образ відображений на значках і поштових марках. Ім’ям Солтиса названі Кам’янський політехнічний технікум і морське судно, Кузьминська школа, вулиці в рідному селі, в Кам’янці, Рибниці, Тирасполі, Кишиневі, Бєльцях, у Нових Аненах і в Мінську.
Здавалося б, можна поставити крапку. Проте, співробітники музеїв і краєзнавці надзвичайно допитливі люди. Коли відкрили доступ до секретних документів і особових справ героїв, можна було уточнити місце поховання Івана Сидоровича. Про це нам детально розповіла завідувач будинку-музею Івана Солтиса Ольга Ракул.
Через 75 років стало відомо,де похований солдат
Робота з увічнення пам’яті героя триває й у наш час, і не тільки в нашій республіці. 2014 року з ініціативи Російського військово-історичного товариства на будівлі школи, де навчався Іван Солтис, була встановлена пам’ятна дошка.
Ще одним актом увічнення його пам’яті в наші дні став випуск в обіг пам’ятної срібної монети. Придністровський республіканський банк у жовтні 2018 року присвятив її Івану Солтису, кулеметнику 548-го стрілецького полку, в серії «Герої Радянського Союзу в роки Великої Вітчизняної війни». Номінал монети – 10 рублів, тираж – 250 штук. Художник – Василь Рудяга. Депутат районної Ради народних депутатів Василь Миколайович Мазур подарував артефакт музею. Завдяки благородному вчинку, монета зайняла гідне місце в експозиції.
Одна з вулиць столиці Республіки Білорусь названа ім’ям уродженця Придністров’я. 2019 року будинок-музей у Кузьмині відвідала білоруська делегація, гості розповіли, що в Мінську створюють алею Героїв Радянського Союзу, які визволяли Білорусію. У травні 2020-го у сквері на перехресті вулиць Солтиса і Ваупшасова розмістили погруддя героя. Автором пам’ятника-бюста став відомий скульптор, народний художник Чеченської Республіки та Дагестану Хизрі Асадулаєв. Він розповів, що бюст виготовлений із бронзи та встановлений на постаменті з червоного граніту. Висота скульптурної композиції 3,5 м.
Скульптор прагнув передати історію героя. «Відомо, що у нього закінчилися патрони, вже і гранат не залишилося, тому що він уже знищив німецький дот. Його поранили. Цю безвихідь, з одного боку, а з іншого – його рішучість, я і хотів показати. Він не просто Герой Радянського Союзу, юнак повторив подвиг Олександра Матросова. Увага до Солтиса велика. Здорово, що в Білорусі шанують усіх, хто воював і звільняв Білорусь», – заявив Асудалаєв.
Через 75 років пошуками справжньої могили героя зайнялася журналіст Олена Левицька-Пахомова. У нагородному листі значиться: «Під час форсування річки Бобер, на північний захід від села Луїзенталь (Німеччина) 11 лютого 1945 року …» і далі детально описаний бій, в якому загинув Солтис. Що ж то за Луїзенталь, де загинув наш герой? Раніше це була частина Німеччини, а нині – західна частина Польщі. Після війни німецькі назви зникли й виникла плутанина. У тих місцях були два Луїзенталі – нинішнє місто Кендзежин Козле і невеликий хутір північніше міста Болеславець. Хутір поглинули довколишні містечка, його більше немає на карті й у довідниках. Тому в усіх офіційних описах значиться, що Іван Солтис похований у Кендзежин Козлі.
Олексій Петрович, керівник Російського історико-патріотичного клубу, виявив нестиковку: між місцем бою і місцем поховання було аж 250 км. У пошуках Олексію допомогли колеги-дослідники з Польщі, польський Червоний Хрест, а також представництво Міністерства оборони Російської Федерації з організації та ведення військово-меморіальної роботи в Республіці Польща. Було встановлене первинне місце поховання: Луїзенталь. Після війни останки радянських солдатів були ексгумовані й поховані на кладовищі радянських воїнів у місті Болеславець. До речі, про це не знали навіть у його рідному селі Кузьмин. Рідні ніколи не були на його могилі.
У січні 2020 року дослідники відвідали батьківщину рядового Солтиса, взяли жменю землі й відвезли її на могилу Івана в Польщу. Вони побували на місці бою, в якому загинув солдат, виготовили та встановили на могилі героя іменну плиту. 4 березня керівник проекту Олена Пахомова-Левицька і керівник патріотичного клубу знову побували в Кузьмині. Тепер вони привезли землю з польської могили й поховали біля підніжжя його пам’ятника в центрі села. Гості передали в музей копії документів і фотографії, зібрані під час пошукової роботи. Про те, як проводилося дослідження, знятий документальний фільм «Дорога солдата».
У рамках святкування 75-річчя Великої Перемоги 8 травня 2020 року в Кам’янці відкрито сквер героїв, у центрі якого встановлена стела з барельєфами Героїв Радянського Союзу Кам’янського району, зокрема й Івана Солтиса.
Щороку, в день здійснення подвигу Іваном Солтисом і в день його народження, в центрі села біля пам’ятника збираються гості та односельці, щоб віддати шану герою.
Жителі Кузьмина пишаються своїм відважним земляком, Героєм Радянського Союзу Іваном Сидоровичем Солтисом. Вони глибоко вдячні тим людям, хто допомагає зберігати пам’ять про нього й усе те, що пов’язане з ім’ям героя.
Екскурс в історію здійснили завідувач будинку-музею Івана Солтиса
Ольга РАКУЛ та Олена СТЕФАНЮК.
Фото з вiдкритих джерел.
На фото скульптор Хизрі Асадулаєв.