Iсторія цього дня, на жаль, має трагічний початок: 21 лютого 1952 року у Бангладеш – державі, що розташована на схід від Iндії в Південній Азії, правляча тоді пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які висловлювали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної – бенгальської – мови. Після проголошення незалежності Бангладеш від Пакистану в 1971 році, цей день відзначають у країні як день полеглих за рідну мову. Саме Бангладеш і звернула увагу Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО) на мовне питання. Відтак, організацією й було проголошено 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.
Щороку в рамках його святкування в багатьох країнах відбуваються різноманітні заходи, присвячені певній темі та спрямовані на сприяння поваги, а також на заохочення і захист усіх мов, особливо тих, що перебувають на межі зникнення.
У Придністров’ї, як і в інших країнах світу, виходячи з кількісного складу населення республіки, офіційними визнані три мови – молдавська, російська та українська.
З огляду на це, наш кореспондент узяла інтерв’ю в керівників провідних національних товариств – молдавського, російського та українського.
Відома поетеса, член Спілки письменників Придністров’я, заступник голови Спілки молдаван Галина Гурськи, звернула увагу, що тільки в ПМР зберігається та використовується молдавська з уживанням кириличної графіки, якою спілкувалися предки молдаван. Це своєрідний феномен, оскільки справжня молдавська не знаходить свого застосування поза межами нашої держави. Галина Борисівна впевнена, що спекулювати мовними питаннями непристойно і небезпечно. Це призводить до розбрату та конфлікту. Словом можна людину піднести до небес, а можна вбити, переконана поетеса, і закликала до дбайливого ставлення не тільки до рідної мови, а й до мов інших народів.
Ольга Молчанова – член Спілки письменників Росії та Придністров’я, автор поетичних збірок «Ключі до літа», «Мить прозріння», серії творів «Дихання весни» – з натхненням прочитала власні твори, в яких йдеться про любов до рідного краю, ностальгію за роками, що минули, про весну та друзів, яких вже не повернути. Ольга Миколаївна запевняє, що знання мов не завадило ще нікому.
Про українські традиції та звичаї розповіла голова столичного товариства української культури «Червона калина», заслужений працівник культури України Аліса Коханова. Вона переконана, що рідна мова – найкраща, наймелодійніша, найсолодша й «найсмачніша» для кожної людини.
Керівник товариства впевнена, що рідна мова – це не просто засіб спілкування. Це дух батьківської хати, материної колискової пісні, національна ознака й символ кожного народу. Українська мова багата на слова, схожі з білоруською, польською, сербською, словацькою, російською мовами. За бажання та уважного читання можна зрозуміти українські тексти носіям інших культур.
Аліса Павлівна нагадала про цікаві зимові традиції українців, згадувала приказки й прислів’я про слово та мову: «Від теплого слова і лід розмерзається», «Від меча рана загоїться, а від лихого слова – ніколи», «Краще переконувати словами, як кулаками», «Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається», «Птицю пізнати по пір’ю, а людину по мові», «Рідна мова – не полова: її за вітром не розвієш» тощо.
Декілька цікавих фактів про українську мову
Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів. Українську в різні історичні періоди називали по-різному: проста, руська, русинська, козацька тощо. Історично найуживанішою назвою української мови до середини XIX ст. була назва «руська мова».
В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру «П».
Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера «Ф».
В українській мові безліч синонімів. Наприклад, слово «горизонт» має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.
Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.
Післяслово
Недарма кажуть: якою мовою думаєш і мрієш, така мова є тобі рідною. Доля кожної мови чимось схожа на людську долю – мова народжується, розвивається і зникає. Одні слова стають архаїчними, інші безпідставно замінюють на глобально-інтернетні, а замість живих емоцій люди використовують комп’ютерні символи.
Усяка мова бідніє від того, що нею не послуговуються на державному рівні й не спілкуються у побуті. Тому, щоб зберегти рідну мову, нею треба спілкуватися, починаючи від колискових і завершуючи виступами з високих трибун. Нею варто думати та мріяти, дивуватися і любити. Недарма ж учені довели, що наша генетична пам’ять тісно пов’язана з мовою, яка може прокинутись у генах навіть через кілька поколінь.
Наталя СИНЯВСЬКА.
Фото автора.