Неподалік мексиканського села Парикутин у селянина Діонісіо Пулідо було кукурудзяне поле, а на полі знаходився дивний отвір в землі діаметром близько 5 метрів. Сім’я Пулідо використовувала цю яму в якості сміттєвого ящика: скільки б сміття вони туди не кидали, все пропадало як в бездонній бочці.
На початку лютого 1943 року в селі все частіше стали відчутні підземні поштовхи, і з-під землі долинало гудіння, подібне до грому.
19 лютого за добу сталося 300 сейсмічних поштовхів, а 20 лютого, коли Діонісіо прийшов на поле, він виявив, що його «сміттєвий ящик» тріснув, і з отвору доноситься підземний гул. Затряслися земля і дерева.
Наступного дня на місці отвору утворився 10-метровий пагорб, який підріс до полудня ще на 40 метрів у висоту. Через тиждень вогнедишна гора височіла над полем уже на 150 метрів. На відстані 350 км були чутні вибухи, а з жерла піднялися стовпи диму і розжареного шлаку. З конуса, що зростав, почала вивергатися лава, яка стікала по схилах гори. До кінця року конус вулкана виріс до 336 метрів.
Буяння вогненної стихії в селі Парикутин
Упродовж наступного року гора накопичувала силу, то вивергаючись, то остигаючи. «Новонародженому» вулканові дали ім’я Парикутин, на честь села, яке він знищив у червні 1944 року. Під час сильного виверження лавовий потік залив і сусіднє селище – Сан-Хуан-Парангарікутіро. Щільний попіл засипав ще 10 довколишніх населених пунктів.
Парикутин вивергався поспіль 9 років, надавши геологам унікальну можливість детально вивчити процес утворення нового вулкана, склад його викидів і застиглий лавовий рельєф, що потріскався під впливом дощу і вітру. Хоча виверження вулкана не було таким катастрофічним, як загибель Помпеї, але воно назавжди змінило життя селян Парикутин.
Покрівлі будинків повалилися під вагою попелу, і селища опинилися похованими під шаром вулканічних порід. За 9 років своєї активності вулкан залив лавою територію загальною площею 18 км2. Зібравши речі та прихопивши з собою статую небесного покровителя з церкви, місцеві жителі в 30 км заснували нове містечко. У 1952 році Парикутин, який досяг на той час висоти 2 774 метрів, занурився в «сон». Втративши свою ферму, Діонісіо продав ділянку з вогнедишною горою мистецтвознавцю Херардо Мурільо, більш відомому під псевдонімом Доктор Атль. Мурільо обожнював вулкани. Багато років він витратив на вивчення Парикутин і написав понад 1 000 пейзажів, на яких увічнив червоні потоки лави, що стікають вниз по схилах, хмару попелу, що освітлюється спалахами блискавки, та рівнину, випалену вогнем.
Пейзажі Парикутин –зникаюче диво
Щороку місцеві жителі святкують день народження вулкана. Сюди приїжджають туристи. Вони поспішають побачити неживий, схожий на «місячний», ландшафт, що загрожує незабаром зникнути під зеленню молодих рослин. Посеред поля застиглої чорної лави самотньо височіє шпиль дзвіниці як свідок могутності вогненної стихії, а з оглядового майданчика в найближчому селі Ангахуан відкриваються дивовижні види на конус Парикутин. Туристи можуть найняти провідника, піднятись на коні по крутому схилу і дістатися до самого краю вулканічного жерла. Цікаво, що деякі селяни, які повернулися в загиблі села, скаржаться на погане самопочуття і нічні кошмари, в той час, як інші відчувають небувалий приплив сил.
Вчені пояснюють це тим, що народження вулкана спровокувало появу енергетичної аномальної зони, яка може як позитивно, так і негативно впливати на здоров’я людини. Енергетична аномалія підсилює містичність вулкана Парикутин, що виріс посеред кукурудзяного поля на очах його власника.
Анастасія КАСИМ.