Ми шануємо у Придністров’ї дати, які ніколи не забудуть ні нинішні, ні наступні покоління. Одна з них – 2 березня, день, коли почалося відбиття широкомасштабної агресії РМ проти ПМР.
Президент Вадим Красносельський, звертаючись з цієї нагоди до жителів республіки, нагадав, що метою агресорів була ліквідація придністровської державності. Але придністровці в єдиному пориві стали на захист своєї держави. Гвардійці, ополченці, козаки, бійці територіально-рятувальних загонів героїчно билися і відстояли незалежність свого краю.
Президент підкреслив, що війна забрала 804 життя придністровських громадян –воїнів і мирних жителів, дітей і жінок, війна принесла в наші сім’ї горе. Біль від непоправних втрат, сум за рідними та близькими не вщухає з роками.
Ніби у продовження теми, в селі Катеринівка урочисто відкрили меморіальні плити в пам’ять про односельців – воїнів-інтернаціоналістів, ліквідаторів наслідків Чорнобильської аварії та захисників Придністров’я. Три плити з чорного граніту встановлені на Алеї пам’яті. Віднині на території місцевої середньої школи розмістився цілий меморіальний комплекс, який увічнює пам’ять про захисників
Вітчизни різних поколінь.
Пам’ять про
воїна-визволителя
Виховній роботі колектив Катериніської СШ завжди надавав великого значення. Фундамент, на якому базується цей важливий процес, – патріотизм, пошана до історії рідного краю та людей, які створювали літопис населеного пункту, невпинно працювали заради його розвитку, а коли потрібно – ставали на захист своєї землі. І тому прах червоноармійця М. Приходського, полеглого під час визволення Катеринівки від німецько-румунських загарбників, селяни вирішили перепоховати саме на шкільному дворі. Щоб юні покоління піклувалися про могилу воїна-визволителя. Щоб завжди пам’ятали про солдата, який пожертвував собою заради свободи своєї країни, заради миру в ній.
До 25-річчя Великої Перемоги на могилі був споруджений пам’ятник за проектом жителя села Миколи Савицького. На ньому – барельєф солдата, що стискає в руках автомат; поруч напис: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». І дійсно – знають і пам’ятають. Запитай будь-якого жителя Катеринівки про пам’ятник – і він розповість, що у березні 1944-го воронезький парубок Микола Приходськой був членом екіпажу одного з танків, що звільняли Кам’янщину. Сім броньованих машин із десантом автоматників дістали наказ: перерізати шляхи відступу фашистським військам залізницею Ямпіль – Слобідка та по шосе Ямпіль –Рибниця. 18 березня підрозділ визволив село Грушку, наступного дня – Кузьмин й увійшов у Кам’янку. Тут зав’язалися бої за станцію вузькоколійної залізниці. День за днем визволителі билися за кожний населений пункт. Позаду вже були Подойма та Рашків. О 17 годині 24 березня підійшли до Катеринівки. Танк, на якому був Приходськой, пішов у розвідку боєм, щоб визначити вогневі точки противника. Потужний вибух протитанкової міни підняв на диби бойову машину. Микола був смертельно поранений…
Закладка Алеї пам’яті
З історією короткого життя М. Приходського, записаною юними слідопитами, можна ознайомитися в шкільному музеї. Тут дбайливо зберігають фотографії односельців-фронтовиків, їхні листи та нагороди. Екскурсії проводять не лише вчителі, а й учні, які добре знають історію малої Батьківщини та свого роду.
Пошана до подвигу ветеранів, прищеплена з ранніх років, породила в глибинах шкільного колективу ідею про увічнення пам’яті односельців, полеглих у роки Великої Вітчизняної війни. Перед парадним входом у навчальний заклад спроектували Алею пам’яті, підготували ґрунт під розарій. Кожен кущ – іменний, посаджений на честь уродженця села, загиблого на фронті або зниклого безвісти.
Садили троянди школярі з ветеранами, які повернулися з війни. Під кожен кущ насипали жменьку землі з двору полеглого односельця, дбайливо поливали водою з рідного колодязя. Солдати, поховані далеко від Батьківщини, в той час ніби повернулися додому, здобули шану та вічну славу. А в кожної сім’ї з’явилося нарешті місце, де можна пригадати дорогу людину – з легким смутком і надією, що пам’ять ця вже ніколи не згасне, тому що передається від покоління до покоління. І правнуки, які ніколи не бачили загиблого на фронті солдата, піклуються про квітучу троянду, біля якої – табличка з його ім’ям.
Так зароджувався меморіал
Спочатку на Алеї пам’яті було 232 кущі троянд. У результаті пошукової роботи, що не припиняється до цього дня, стала відома доля ще 34 воїнів, загиблих у роки Великої Вітчизняної. У нинішньому тисячолітті алея була реконструйована. Викорчували старий ялівець, що затінював троянди. Посадили вічнозелений самшит і ще 34 кущі троянд. Установили нові іменні таблички. Працювали всім селом: старше покоління, що створило цей унікальний меморіал, і молодь, яка прийняла символічну естафету пам’яті. Одні жертвували кошти на реконструкцію алеї, інші приходили у вільний час і упорядковували її.
Тільки учасників Великої Вітчизняної війни ставало все менше. Люди, які витримали випробування вогнем, вистояли в окупації, кували Перемогу в тилу, а потім відбудували країну з руїн, поступилися невблаганному плинові часу. З 734 жителів Катеринівки, які повернулися з фронту, 70-у річницю Великої Перемоги зустрів лише один – Іван Кирилович Павленко. Разом із головою Катеринівської сільради Сергієм Ягожинським вони відкрили на вході в алею меморіальну плиту на честь усіх ветеранів війни й трудівників тилу. Уродженець села Михайло Трач, який фінансував проект, висловив надію, що земляки й надалі братимуть приклад мужності, героїзму, працьовитості, життєлюбності й оптимізму з представників воєнного покоління.
Тут закладається
фундамент патріотизму
Понад півстоліття Алея пам’яті є сакральним місцем, де зосереджена душа Катеринівки. Біля пелюсток Вічного вогню, вперше запаленого на честь 65-річчя Перемоги, відбуваються тепер меморіальні заходи на честь визволення села. А 9 Травня від пам’ятника М. Приходському починається хід Безсмертного полку: з портретами полеглих на фронтах і померлих після війни односельців їхні нащадки йдуть до обеліска на кладовищі, де на плитах червоного граніту викарбувані імена героїв, які заплатили за мир у рідному краї найвищу ціну. На Алею пам’яті приносять букети молодята.
«Тут закладається фундамент патріотичного виховання юних катеринівчан, оскільки догляд за алеєю навіть для найменших – не рутинний обов’язок, а данина пошани предкам, про подвиг яких їм розповідають не вчителі на уроках, а старші товариші під час спільної роботи. Саме тут покоління за поколінням усвідомлюють, як важливо захищати Вітчизну від ворогів – зовнішніх і навіть внутрішніх, від природних катаклізмів і техногенних катастроф. Тут приходить розуміння, що служити Батьківщині можна силою та знаннями, що завжди є люди, які стоять на варті її рубежів і працюють заради її розвитку. Всі вони – захисники Вітчизни», – розповідає про те, як з’явилася ідея перетворити Алею пам’яті на меморіальний комплекс, Сергій Ягожинський.
П’ять скликань односельці обирали його головою сільської Ради народних депутатів – главою місцевої адміністрації. Чверть століття Сергій Іванович плідно працював заради розвитку рідного села. Цей чоловік щиро любить Катеринівку, настійно продовжує пошуки невідомих героїв Великої Вітчизняної війни та місць їх подвигів разом із підлітками, веде краєзнавчу роботу та ділиться з юнацтвом знаннями про далеке минуле села і власними спогадами про те, як народжувалася Придністровська Молдавська Республіка. Він розповідає про земляків, гідних бути навіки вписаними в літопис краю. Й усе частіше поряд з іменами ветеранів Великої Вітчизняної лунають імена їхніх дітей та онуків, які в різні роки виконували інтернаціональний обов’язок у різних куточках світу чи захищали Придністров’я в 1990-х. Уже вирішивши піти на заслужений відпочинок, Сергій Ягожинський ініціював установку на Алеї пам’яті меморіальних плит на честь захисників Вітчизни.
Увічнення пам’яті
захисників Вітчизни
На шкільному подвір’ї зібралися мешканці села та гості з різних куточків Кам’янського району. Вся увага прикута до білих покривал. Кожному цікаво поглянути на плити, які стануть невіддільною частиною меморіального комплексу.
Одна з них – із зображенням набату з написом «Чорнобиль» – установлена на згадку про Миколу Бандуру та Сергія Шептикіна, які в 1986 році брали участь у ліквідації наслідків однієї з найстрашніших техногенних катастроф. Ставши заслоном на шляху невидимого могутнього ворога –радіації, вони дістали критичні дози опромінення, що згубно позначилося на здоров’ї. Життя Миколи обірвалося через десять років після Чорнобильської катастрофи. Сергій, який попри інвалідність пропрацював усе життя електриком у рідному краю, помер наприкінці минулого десятиліття… Покривало з меморіальної плити дбайливо знімають Олександр Лустов, який нині служить у Збройних силах ПМР, і курсант Військового інституту Данило Петров. І немов протягується в майбутнє нитка, що з’єднує різні покоління захисників.
Воїни-інтернаціоналісти Костянтин Апроцький і Володимир Долгошеєв урочисто відкривають плиту, присвячену пам’яті бойових братів. Троє мешканців села служили на Кубі, ще троє – в Афганістані, один – у Сирії. Усі повернулися додому живими, однак багато з них поступилися натиску часу…
Три десятиліття відокремлюють нас від часу, коли народ Лівобережжя Дністра створив Придністровську Молдавську Республіку та зі зброєю в руках відстояв її незалежність. 12 односельців брали участь у бойових діях. Олег Бурлака, який був на передовій під Рогами, згадує, що на території школи в 1992-му базувалися 2 роти Народного ополчення. Вони охороняли спокій жителів, ходили дозором довкола населеного пункту, патрулювали берег Дністра від Янтарного до Садків, виїжджали на охорону кам’янського моста через річку.
Усе це – паралельно з роботою, адже більшість із 184 ополченців були землеробами, які не уявляють, як можна нехтувати своїми обов’язками з обробітку ріллі, збирання хліба, овочів та фруктів, що визрівали в те тривожне літо у полях і садах. «Сьогодні вже немає поміж нас півсотні наших бойових товаришів, – з гіркотою розповів О. Бурлака. – І щоб їхній внесок у створення та становлення ПМР не забувся, ми відкриваємо меморіальну плиту. На ній – украй важливі слова: «Неможливо підкорити державу, коли її захищає народ». Їх істинність підтверджена самим існуванням Придністров’я».
Збереження пам’яті –
запорука майбутнього
Хвилина мовчання в пам’ять про всіх захисників Вітчизни й триразовий салют на їх честь. До плит меморіального комплексу покладають квіти керівники Кам’янського району та села Катеринівка, члени трудових колективів і громадських організацій, захисники всіх поколінь – від ветеранів до нинішніх військовослужбовців.
«Пам’ять – це найголовніше. Вона не дозволяє нам забувати ті тяготи, через які пройшов народ, і героїв, які захищали свій край, – підкреслив глава держадміністрації Кам’янського району Володимир Бичков. – Наші земляки не раз доводили, що гідні слави предків. Коли потрібно було, ставали на захист Батьківщини, її інтересів – у «гарячих точках», під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС… Не тільки воювали, а й будували, обробляли землю, виховували дітей. І так – покоління за поколінням. Нинішні підлітки та молоді люди, виховані на прикладі ветеранів Великої Вітчизняної, воїнів-інтернаціоналістів, захисників Придністров’я, поза сумнівом виростуть гідними громадянами нашої країни, які щиро люблять рідний край, готові підтвердити свій патріотизм справами в ім’я Батьківщини».
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.