У минулі вихідні наш кореспондент вирушила в маленьку подорож по Придністров’ю, а саме – в Кам’янський район. Метою подорожі був будинок у лісовій гущавині. Замилувавшись місцевою природою і тишею, вирішила розповісти про неї.
Якщо вам іноді хочеться сховатися від рутинних буднів, піти в лоно природи, туди, де чути лише спів птахів і дзюрчання струмків, не їдьте далеко. Кам’янський район зустріне вас з розкритими обіймами. Величні пагорби, ліси – якраз те місце, яке ще називають маленькою Швейцарією Придністров’я. Затишні села розташувалися в низинах. Особливо чудово між Рашковом та Валя-Адинкою. Неспішний і гордий Дністер протікає серед пагорбів, немов сіро-блакитна стрічка впала з коси чотирирічної дівчинки. І небо… таке високе, таке величезне і таке красиве. Промені вже зимового заходу пронизують рідкісні хмари та розмальовують усе навколо в кольори рожевого золота…
Дорога від столиці до цього райського місця триває близько трьох годин. І ось вона – мета: маленький будиночок зі зрубу в серці лісу, серед могутніх дубів. Навколо – ні душі, лише постійний легкий шум листя, що опадає.
Дивовижно, як природа (і погода) вміє радувати своєю красою. Початок грудня – а тут вам і золоті сутінки, і неспішне безшумне опадання листя, і тепле повітря, і зоряне небо. А який прекрасний ліс! Достатньо, напевно, однієї години, щоб зрозуміти: ліс – це теж стихія. Його сила – у спокої. Це те місце, де усвідомлюєте, наскільки важливо мовчати й слухати. Тут замість звичайного віддаленого гулу машин – лише рідкісна пісня птахів, дзюрчання чистого джерела і вітер, що заблукав серед гілля. І нічого більше.
І це далеко не все. Як можна бути в Кам’янському районі й не піднятися на пагорб! Довга і витіювата дорога вверх трохи втомлює. Але знаєте, що попереду чекає щось прекрасне. І йдете до своєї цілі, навіть якщо ноги підкошуються і відмовляються рухатись. Нарешті, рівнина. Поле. А на ньому – зелена трава. Зовсім як улітку. І це на початку грудня! Здається, що от-от повз вас пролетить метелик, сяде на травичці, відпочине, а потім злетить і зникне. Ви йдете полем і вдихаєте чисте свіже повітря. І, нарешті, підходите до краю пагорба. А там … Один пагорб змінюється іншим, листя розмалювало все навколо в темно-коричневий колір. Душа починає трепетати. Серце б’ється сильніше від того, що перед очима – первозданна краса, непідкорена, недоторкана. У такі моменти завмирає час, думки та життя…
А внизу, у затишній дерев’яній хатинці серед лісу, на вас чекає розпалений камін. Від нього таке тепло, такий затишок! А ранок! Ранок у лісі – це щось незабутнє. Небо, затягнуте хмарами, на кілька хвилин дає зазирнути сонцю у ваше вікно. Воно збирає всі свої сили та світить так яскраво, ніби прощається з вами і просить запам’ятати саме таким – осяяним моментом.
І тільки після того, як повернетеся в місто і продовжите звичний уклад життя, ви згадаєте, що десь там, за сотні кілометрів, залишилася душа – у тиші дерев, за спинами поважних пагорбів, на самому краю буття.
Ксенія ДОРОШЕНКО.