Якщо вірити дослідникам, ім’я «Наталя» означає «рідна», «благословенна». Дівчина, названа Наталею, сильна й енергійна, навколо неї завжди багато людей і в неї на все вистачає часу. Вона не обмежена у виборі професії та залюбки гідно справиться з будь-якою роботою.
Як би дивно не виглядало, але це твердження цілком відповідає образу моєї приятельки Наталі Синявської. Вона – жінка скромна, така собі домашня, сама опікується двома дітьми – сином Владом та донькою Кароліною, є парафіянкою католицького приходу Святої Трійці в Тирасполі, в костелі грає на органі, співає в хорі. Разом з тим, за словами її колег та знайомих, вона від природи наділена досить сильним характером, ніколи не тримає «фігу» в кишені й камінь за пазухою. Щира, правдива, надзвичайно працездатна, і якщо вже за щось береться, то має зробити на всі «п’ять» балів.
Кілька рядків біографії: народившись у селі Рашків, що в Кам’янському районі Придністров’я, дівчина після школи, у 1994 році, вступила до Бендерського медичного коледжу, здобула диплом і два роки працювала в онкологічному відділенні Республіканської клінічної лікарні Тирасполя. Потім трудовий шлях дівчини продовжився в Кам’янській районній лікарні, де вона працювала в операційному блоці сестрою-анестезіологом.
На початку двотисячних Наталя змінила своє дівоче прізвище Крижанівська на чоловікове, і стала Синявська. Разом вони перебралися до Тирасполя. Жили дружно, злагоджено, але так сталося, що чоловік відійшов в інші світи. Вона залишилася сама з неповнолітніми дітьми. Молода жінка не розгубилася. Увесь вільний час вона віддавала своїй родині. Знайшла роботу в костелі, грала під час богослужінь.
У 2007 році Наталю обрали головою Товариства польської культури «Ясна Гура», про діяльність якого можна написати окрему книгу. Недарма її працю як керівника польської громади оцінили відзнакою Міністерства культури Польщі. Відчуваючи брак знань, Наталя у 2012 році почала заочно навчатися в Тираспольському міжрегіональному університеті, в якому за 5 років опанувала фах психолога.
Не так давно вона стала координатором благодійного дитячого центру «Петрушка». Хтось може запитати, навіщо віддавати час чужим дітям, як є свої? Це питання цілком слушне, якщо не знати Наталю ближче. Вона багато зусиль доклала до того, щоб її син вивчив польську мову та став учнем школи-ліцею у Варшаві, де він успішно навчається нині.
Донька Кароліна чи не з пелюшок співає та танцює в ансамблі «Кораліки», що діє при товаристві. Мама потурбувалася, щоб донечка оволоділа польською, навчилася співати, не боялася сцени, брала участь у різних фестивалях у Придністров’ї, Молдові, Польщі, Румунії, Литві. Нині Кароліна – учениця 5-го класу столичної школи № 9, навчається в музичній школі по класу фортепіано, бере приватні уроки гри на гітарі та англійської мови, а ще записалася в школу-студію моделінга – нового для нашого краю виду занять, де дівчаток навчають впевнено почуватися на людях, мати граціозну ходу, будувати кар’єру професійної моделі.
Діти, з якими Наталя контактує в благодійному центрі, від неї не відходять. Вони відчувають тепло її серця, тягнуться до неї, як до своєї мами. За той недовгий час, відколи Наталя Степанівна стала координатором дитячого закладу, там відбулося вже кілька десятків заходів, на яких діти, що залишилися без батьківської турботи, знаходять підтримку, затишок, і не тільки повноцінно харчуються і відпочивають, а й розкривають свої таланти. Жінка запевняє, що ці діти стали для неї рідними, своїми, й саме тут вона відчула, що знайшла своє місце в житті, своє справжнє призначення. Служити тим, хто потребує допомоги, – ось її покликання.
Тому ми переконані, що дослідникам можна вірити, бо наша Наталя справді не обмежена у виборі професії та залюбки впорається з будь-якою роботою.
Анастасія КАСИМ.
Фото автора